Міжнародний кредит.

Основні причини розвитку: а) потреби фінансування зростаючої міжнародної торгівлі; б) розвиток внутрішнього кредитного ринку найбільш розвинутих країн світу.

Міжнародне кредитування – рух позичкового капіталу в сфері міжнародних економічних відносин, пов’язаний з наданням валютних і товарних ресурсів на умовах повернення, терміновості і сплати процентів.

Міжнародне кредитування враховується у платіжному балансі за статтею інші інвестиції.

Сучасні тенденції розвитку міжнародного кредиту: збільшення обсягів, продовження та диференціація термінів кредиту.

Основні інструменти міжнародного кредитування:

Позики – пряме позичання коштів у кредитора без або з використанням боргового цінного паперу. Суб’єкти: уряди, банки, міжнародні організації. Можуть бути короткостроковими і довгостроковими.

Торгові кредити – пряме надання кредитів торговими партнерами по операціях з товарами та послугами та авансові платежі, пов’язані з цими операціями. Суб’єкти: уряди, фірми, неурядові організації. Як правило, короткострокові.

Валюта – банкноти і монети, що знаходяться в обігу і використовуються для здійснення розрахунків. Національна валюта, що знаходиться у нерезидентів, є пасивом, а іноземна валюта, яку тримають резиденти – активом. Знаходиться у розпорядженні грошових органів і банків.

Депозити – деноміновані в національній або іноземній валюті перевідні депозити, які безперешкодно перетворюються на готівку і можуть бути використані для здійснення платежів. Так само депозити резидентів за кордоном вважаються пасивом, депозити нерезидентів в межах даної країни – активом. Використовуються грошовими органами та банками.

Інші активи та пасиви – інші види руху капіталу (внески країн до міжнародних організацій).

Рух позичкового капіталу в міжнародній економіці може розглядатися як специфічний випадок торгівлі. Кожна країна світу вирішує для себе: спожити весь отриманий дохід або спрямувати частину його на заощадження, тим самим збільшити споживання в майбутньому, або, взявши кредит, спожити сьогодні більше, ніж вона виробила.

Якщо країна надає свої заощадження іншим країнам, вона виступає в ролі кредитора. Коли ж вона використовує іноземні кредити, то стає позичальником. Країна-кредитор ніби торгує своїм поточним споживанням, розраховуючи отримати в обмін майбутнє споживання. Країна-позичальник продає майбутнє споживання в обмін на поточне.

Міжчасова торгівля – збільшене поточне споживання за рахунок скорочення споживання в майбутньому (позичання) або зменшене поточне споживання на користь більшого споживання в майбутньому (кредитування).

Крива виробничих можливостей показує вибір між споживанням певної кількості товару сьогодні або в майбутньому. Якщо виробництво в країні складає А, то сьогоднішнє споживання будь-якого товару – ОР, а в майбутньому – OF. Якщо країна скоротить поточне споживання до AG, то, віддавши зекономлені кошти в кредит і отримавши їх назад з процентом, вона зможе розширити майбутнє споживання на GH.

HD = GF x (1 + r), де r – процентна ставка за кредит.

Основа розвитку між часової торгівлі або системи міжнародного позичання та кредитування – різні переваги країн (одні надають перевагу поточному споживанню, тобто споживання > виробництва Þ додаткове споживання покривається позичанням, а інші країни – обмеженню поточного споживання для його розширення в майбутньому Þ мають кошти для надання кредитів).