Наслідки введення квот на імпорт.

Припустимо, що країна А імпортує цукор. S _d – внутрішнє виробництво цукру, D _d – попит на цукор в даній країні. В умовах вільної торгівлі Р_вн = P_w. За такої ціни D _d > S _d, обсяг попиту лише у розмірі S₀ покривається вітчизняними виробниками, а різниця між попитом D₀ та пропозицією S₀ покривається за рахунок імпорту (Im = D₀ - S₀).

Нехай тепер уряд, прагнучи обмежити обсяги імпорту, встановлює квоту розміром Q Þ тепер обсяг імпорту складе тільки Q, що менше за обсяг імпорту в умовах вільної торгівлі (Q < D0 - S0) Þ загальна пропозиція цукру на внутрішньому ринку з врахуванням імпорту (Sd +Q).

Отже, за ціни P_w виникає розрив між попитом і пропозицією – внаслідок кількісного обмеження імпорту частина попиту залишилася незадоволеною. Єдиний спосіб врівноваження попиту і пропозиції – це зростання внутрішньої ціни до P_d. P_d встановлюється на рівні точки перетину кривої попиту D _d та нової кривої пропозиції на внутрішньому ринку (S _d + Q).

Наслідки квотування для добробуту.

Р­ з P_w до P_d Þ D¯ з D₀ до D_1, S­ з S₀ до S₁, Im ¯ з (D₀ - S₀) до (D₁ – S₁) = Q.

Споживачі – втрачають: (a+b+c+d+e) – чисті втрати споживачів, виробники – виграють: а – чистий виграш виробників. (c+d)– або дохід держави, якщо продаються ліцензії, або додатковий виграш імпортерів, якщо вони отримують ліцензії безкоштовно. Þ виграш – виробники та держава, втрати – споживачі.

Отже, чисті втрати для країни від введення квот (b+е).

Таким чином, результати впливу квот та мит на рівень добробуту ідентичні (обсяг ліцензованого імпорту має бути меншим, ніж попит на імпорт на внутрішньому ринку). Різниця: дохід від введення мита завжди отримує держава, а при встановленні квоти дохід повністю або частково належить імпортерам.

Але поступово квота витісняє мито як інструмент обмеження імпорту.

Причини переважання квот над митами:

а) квота – кількісне обмеження імпорту Þ імпортери не можуть розширювати обсяги продаж шляхом зниження цін. Мито не дає такої гарантії;

б) квотування більш гнучкий і оперативний інструмент, оскільки зміна митних тарифів регламентується національним законодавством і міжнародними угодами, а рішення про запровадження режиму квотування, як правило, приймається урядом;

в) шляхом розподілення квот держава може підтримувати конкретні підприємства.

Розглянемо інші види нетарифних обмежень зовнішньої торгівлі такі як, добровільне обмеження експорту, експортні субсидії, імпортні депозити та демпінг.

Добровільне обмеження експорту (ДОЕ) означає, що країна-імпортер змушує свого партнера (експортера) «добровільно» скоротити свій експорт або в результаті політичного тиску або під впливом погроз застосування більш жорстких протекціоністських заходів (наприклад, розпочати антидемпінгове розслідування).

ДОЕ так би мовити переносяться з кордонів країни-імпортера до кордону країни-експортера. По суті ДОЕ є тою самою квотою, але яка вводиться не країною-імпортером, а країною-експортером. Однак, оскільки країни-експортери зазвичай опираються тиску, який чиниться на них, вважається, що ДОЕ як засіб торгової політики є менш ефективним порівняно з квотами.

На сьогодні подібні угоди обмежують експорт автомобілів, телевізорів, текстильних виробів з Японії та нових індустріальних країн до США та країн ЄС.

Основна причина використання: практично не заборонене ГАТТ/СОТ.

Експортні субсидії – це пільги фінансового характеру, що надаються державою експортерам для розширення вивезення їхніх товарів за кордон. Результат субсидій – більш низька ціна на зовнішньому ринку порівняно з внутрішньою.

ГАТТ/СОТ забороняє пряме субсидування експорту (сплата дотацій експортеру), проте мають місце приховані експортні субсидії (пільги в оподаткуванні, кредитуванні, страхуванні).

Наслідки надання експортних субсидій

Щоб експорт збільшувався, ціна має зменшуватися. Субсидія покриває збитки від зменшення цін. Виробникам стає більш вигідно експортувати свій товар, ніж продавати його на внутрішньому ринку Þ S_d¯ за рахунок зростання пропозиції на зовнішньому ринку Þ внутрішня ціна зростає з P_w до P_d.

Р­ Þ S­ з S0 до S1, а D¯ з D0 до D1. Отже, споживачі – втрачають: (a+b) – чисті втрати споживачів, виробники – виграють: (a+b+c+d+e) – чистий виграш виробників. Важливо: порівняти наслідки субсидування та витрати на субсидію (виплата з бюджету, яку забезпечують платники податків).

Субсидія = розмір субсидії на одиницю товару, що експортується, помножений на обсяг експорту (S₁ – D₁). Навіть, якщо припустити, що внутрішня ціна зросте на всю величину субсидії (що можливо при надзвичайно великій еластичності попиту на імпорт на світовому ринку), витрати держави на субсидування експорту – (b+c+d+e+f).

Виграш – виробники, втрати – споживачі та держава. Þ чисті втрати добробуту суспільства – (b+f).

В реальності втрати можуть бути ще більшими. Еластичність попиту на імпорт в країнах-імпортерах не є надто значною, тому внутрішні ціни в країні-експортері зростуть на меншу величину, ніж субсидія, отже, бюджетні витрати будуть більшими, ніж площа (b+c+d+e+f).

Імпортні депозити – внесення імпортерами на безпроцентні рахунки у банках на території імпортуючої країни грошових коштів у валюті контракту в сумі, що дорівнює всій або частині вартості імпортного товару (в Україні не більше 50 %). Це форма завдатку, яку вносить імпортер до банку на строк від моменту набрання договором юридичної сили до моменту проходження товарами через митний кордон країни.

Демпінг – експорт товарів за цінами нижче собівартості; або

Демпінг – експорт товарів за цінами нижчими, ніж існують на внутрішньому ринку країни-експортера. Це форма міжнародної цінової дискримінації.

Можливості виникнення демпінгу:

а) експортні субсидії;

б) монополістична практика (ринкова ситуація, коли еластичність попиту по ціні на внутрішньому ринку є нижчою, ніж на зовнішньому. Це дозволяє фірмі-монополісту продавати свої товари на внутрішньому ринку за більш високими цінами, ніж на зовнішньому, де попит є більш еластичним по ціні, а конкуренція більша).

У відповідності з вимогами ГАТТ/СОТ з метою захисту від демпінгу держава-імпортер може вводити антидемпінгові мита, цьому має передувати спеціальне розслідування з метою встановлення самого факту демпінгу і збитків від нього. Однак часто фірми, які виготовляють продукцію, що заміщує імпорт, ініціюють антидемпінгові розслідування, коли демпінгу як такого немає, а низькі ціни імпортних товарів пояснюються більш низьким рівнем витрат у іноземних конкурентів.