Чистий виграш країни від міжнародної торгівлі

Країна А: чистий виграш виробників (g + h + і), а втрати споживачів – (g + h). Отже, чистий ефект для добробуту країни-експортера = (g + h + і) – (g + h) = і.

Країна В: чистий виграш споживачів (a + b + c), а чисті втрати виробників – a, тоді сукупний ефект для країни в цілому = (a + b + c) – а = (b + c).

Звичайно, слід мати на увазі певну некоректність такого безпосереднього порівняння втрат та виграшу різних груп населення, оскільки їх суб’єктивні оцінки можуть суттєво розрізнятися (один долар втрат для бідної людини важать набагато більше, ніж 1 долар для багатої). Тому тут мова йде про первісний чисто вартісний підхід до дослідження наслідків зовнішньої торгівлі, який може поглиблюватися і розширюватися соціально-економічним, політичним та іншими аналізами.

Отже, ми ще раз пересвідчилися, що міжнародна торгівля дає виграш усім країнам, що беруть в ній участь. Однак, якщо в країні-імпортері він виникає в результаті того, що вигода споживачів перевищує втрати виробників, то в країні-експортері, навпаки, загальний приріст добробуту забезпечується за рахунок більшого виграшу виробників, хоча споживачі зазнають збитків. Цей висновок є важливим для пояснення причин втручання держави у сферу зовнішньої торгівлі.

2. На попередніх лекціях ми з’ясовували, чому країни торгують одна з одною? Тепер спробуємо відповісти на питання, яку політику в галузі міжнародної торгівлі проводять окремі країни?

Як ми побачили, виграш від торгівлі розподіляється нерівномірно як між країнами-партнерами по торгівлі, так і в межах самих країн. Отже, міжнародна торгівля зачіпає економічні інтереси країн та різних їх верств, і ці інтереси можуть вступати в протиріччя між собою. Це і обумовлює необхідність цілеспрямованого впливу держави на торгові відносини з іншими державами за допомогою тарифів та нетарифних методів регулювання.

Нерівномірність розподілу виграшу від торгівлі (одні економічні суб’єкти виграють, інші – втрачають) Þ необхідність державного впливу на міжнародну торгівлю. Головна мета держави при цьому: створення найбільш сприятливих умов для розвитку національної економіки.

Основні види торговельної політики:

1) політика вільної торгівлі – утримання держави від безпосереднього втручання в зовнішню торгівлю.

2) протекціонізм – політика захисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції шляхом використання тарифних та нетарифних методів регулювання.

Тарифні методи регулювання – все, що пов’язано з митами.

Нетарифні методи регулювання поділяють:

1) обмеження, пов’язані з втручанням держави в торгівлю (експортні субсидії, державні закупки, торгові операції державних підприємств);

2) самообмеження поставок експортерами (“добровільне” обмеження експорту);

3) стандарти та норми (санітарні, ветеринарні, екологічні);

4) специфічні торгові бар’єри (квотування та ліцензування імпорту, встановлення максимальних та мінімальних цін);

5) імпортні збори (імпортні депозити, кредитні обмеження).

Хоча економічна наука ще з часів Сміта виступає за лібералізацію зовнішньоторгових відносин, на практиці абсолютно вільної торгівлі ніколи не було, і навряд чи може бути. Уряди усіх країн вводять ті або інші обмеження на шляху руху міжнародних потоків товарів та послуг. Так само і з протекціонізмом, суворі протекціоністські заходи ведуть до ізоляції країни від іншого світу, що навряд чи піде їй на користь. В історії міжнародної торгівлі були періоди, коли шальки терезів схилялися то на один бік, то на інший.

У сучасному світі протекціоністські заходи є різноманітними і часто прихованими.

Особливості сучасного протекціонізму:

а) на зміну митам приходять нетарифні методи захисту національного ринку;

б) часто носить вибірковий характер (заходи проти конкретних товарів, продукції певних галузей, окремих країн);

в) в країнах, що розвиваються, більше значення приділяється тарифним методам захисту внутрішнього ринку, в розвинутих країнах – нетарифним.

3. Мито – збір, що стягується з митної вартості товарів при перетині ними митного кордону держави за встановленими ставками.

Митний тариф – перелік товарів, що обкладаються митом в даній країні.

Класифікація мит:

1) за напрямками торгівлі (експортні, імпортні, транзитні);

2) за способами встановлення мит (адвалерні, специфічні, комбіновані);

3) за походженням (автономне, конвенційне);

4) як захист від недобросовісної конкуренції (компенсаційні, антидемпінгові).

Основні функції мита:

1) захист національних товаровиробників на внутрішньому ринку;

2) регулювання структури експорту та імпорту;

3) поповнення доходної частини державного бюджету.

Економічні наслідки введення мита.

Більшість країн світу є так званими малими країнами, тобто зміна попиту на імпортні товари в таких економіках не впливах на світову ціну (після введення мита внутрішня ціна зростає, а світова – не змінюється).

Ι. Випадок малої країни.

Розглянемо ринок молока в країні А. D – крива попиту на молоко, S – крива внутрішньої пропозиції молока. Припустимо, що світова ціна P_w< Р* (внутрішньої ціни рівноваги), тому країні А вигідно імпортувати молоко. В умовах вільної торгівлі, то Р_вн = P_w. За такої ціни S = S₀, а D = D₀. Різниця між попитом і пропозицією (D-S) = Im молока (D₀ – S₀).

Р S

Внутрішня ціна з тарифом

P_d a c T

P_w Світова ціна

D

Q

S₀ S₁ D₁ D₀

Нехай уряд країни А для захисту національних виробників від іноземної конкуренції встановлює специфічне мито у розмірі Т за 1 т імпортного молока. Ціна імпортного молока (P_im^м) на внутрішньому ринку = P_w + Т Þ збитки споживачів (доходи – const Þ якщо Р ­, вони можуть купити менше) Þ обсяг імпорту ¯.

Вплив мита на споживачів.

Після введення тарифу Þ ціна імпортного товару ­ і внутрішня ціна також ­ Þ продукція національних виробників стає більш конкурентноздатною.

Після введення тарифу ціна на внутрішньому ринку встановлюється на рівні: P_d = P_w+T Þ внутрішній попит D¯ з D₀ до D₁, а імпорт скорочується до (D₁ – S₁).

Þ від введення тарифу страждають споживачі, оскільки змушені платити і за вітчизняне і за імпортне молоко дорожче, а споживати менше.

Чисті витрати споживачів від введення тарифу (а + b + c + d).

Вплив мита на виробників.

Введення мита на імпорт відповідає інтересам національних виробників товарів, що конкурують з імпортними, з причин:

а) обсяг продаж може зрости (ціна імпорту зросла Þ попит на вітчизняну продукцію ­);

б) ціна імпорту зросла Þ Р_вн також може зрости Þ додатковий виграш виробників.

Введення мита Þ ціна­ з Р_w до P_d Þ внутрішнє виробництво і обсяг продаж в країні А ­ з S₀ до S₁. Виграш (надлишок) виробників зростає. Розмір цього додаткового виграшу в галузі, що конкурує з імпортом, відповідає площі а.

Цей додатковий виграш виробників (площа а) значно < втрати споживачів (а + b + c + d). Пояснення: виробники виграють від підвищення цін лише на свою продукцію, а споживачі платять дорожче за весь продукт, що купується (імпортний і вітчизняний).

Митний тариф як дохід держави. Розмір цього доходу = Т(D₁ – S₁), тобто добуток ставки тарифу і обсягу імпорту (площа с). Важливо: 1) тарифна ставка має бути не надто високою, інакше імпорт може взагалі припинитися, тоді надходжень до бюджету від мит взагалі не буде; 2) порівняння затрати-результат, тобто, з одного боку, дохід держави від введення мита, з іншого – витрати пов’язані з його введенням (утримання митних служб, органів, що розробляють митне законодавство та ставки тарифів).

Імпортне мито та добробут суспільства.

Виграш – виробники та держава, втрати – споживачі. Þ введення тарифу означає перерозподіл доходів від споживачів на користь виробників та держави.

Причому сукупний виграш виробників та держави (а + с) < втрат споживачів (а + b + c + d) Þ чисті втрати добробуту суспільства (b + d). Обсяг втрат залежить від: а) розміру тарифу; б) еластичності попиту на імпорт по ціні.

Ι Ι. Випадок великої країни. Це ситуація монопсонії монопольна влада покупця (країни-імпортера). Країна вважається великою, якщо зміна внутрішнього попиту на імпорт впливає на рівень світової ціни. Наприклад, велика країна з ємним внутрішнім ринком стає значним імпортером, а країни імпортери є залежними від кон’юнктури на її внутрішньому ринку.

Нехай країна А є настільки значним споживачем зерна, що займає монопольне становище як покупець на ринку.

Внутрішній ринок зерна Ринок імпортного зерна

в країні А

D_d – крива внутрішнього попиту на зерно, S_d – крива внутрішньої пропозиції, D_m – крива попиту країни А на імпортне зерно, S_x – крива пропозиції зерна з країн-експортерів.

P_f – світова ціна на зерно в умовах вільної торгівлі. При такій ціні S _d< D _d Þ імпорт = Q_d - Q_s.

Введення мита у розмірі Т з кожної тони імпортного зерна Þ Р_вн (внутрішня ціна на зерно) ­, S_d (вітчизняна пропозиція зерна) ­, D_m (попит на імпортний цукор) ¯ Þ S_x ¯, але іноземні виробники не зацікавлені у суттєвому зменшенні обсягів продажу на цьому ємному ринку, щоб цього не допустити, вони змушені взяти на себе сплату частини мита.

Отже, в результаті введення тарифу внутрішня ціна зерна в країні А не підвищиться на всю величину мита, а буде дорівнювати новій світовій ціні, що понизилася, + тариф: P_d = P_w + T.

Хто втрачає, хто виграє?

Оскільки внутрішня ціна на зерно дещо зросла (Р­) Þ втрати споживачів (а + b + c + d), виграш виробників – а, держава отримала с+f (тариф на фізичний обсяг імпорту), оскільки величина тарифу більше, ніж приріст внутрішньої ціни.

Загальний ефект від введення тарифу для країни в цілому може бути або додатнім, якщо f > b + d, або від’ємним, якщо f < b + d. Розмір f залежить від еластичності пропозиції імпортного товару. f буде тим більшою, чим менші розміри скорочення імпорту і більше частка мита, сплату якого можна перекласти на іноземного виробника.

4. Треба сказати, що рівень митних тарифів у післявоєнний період значно скоротився. Разом з тим вплив держави на зовнішню торгівлю навіть зріс внаслідок розширення форм і методів нетарифних торгових обмежень. За оцінками зараз у світі їх існує не менше 50. Нетарифні обмеження дають країнам більше свободи, оскільки мало регулюються міжнародними організаціями.

Найбільш розповсюдженою формою нетарифних обмежень зовнішньої торгівлі є квота або контингент.

Квотування або контингентування – обмеження у кількісному або вартісному виразі обсягу продукції, дозволеної до ввезення до країни (імпортна квота) або вивезення з країни (експортна квота) за певний період.

Режим квотування реалізується шляхом видачі ліцензій. Неліцензійована торгівля забороняється.