Балади Тараса Шевченка

Творчість Шевченка багатогранна і динамічна, що прослідковується у всіх його творах, посинаючи від «Гайдамаків» і «Катерини». «Гайдамаки» насичені соціальним і національним пафосом, після який йде стишення – кілька балад на традиційні для цього жанру теми жіночої долі. Шевченко часто звертається до дівчат, як до окремого загалу, психологічно і емоційно визначеного, бесідує з ними, втішає, застерігає. Це пояснюється тим, що дівчата – найбільш чутлива, вразлива і довірлива аудиторія для поета, надто коли йдеться про «сердечні речі». Сиротинські спогади також схоляли до розмов з співчутливцями-дівчатами. Нарешті, туга за рідною душею, до якої можна розкритися серцем, потреба взаємності. Все це зумовило довірливе ставлення поета до дівчат, як утілення ідеалізованої батьківщини. Мотив застереження-залякування, який зустрічаємо у поезії Шевченка, породжений глибоким переживанням дівочої долі, на яку постійно чатують усі брутальні сили побуту і всі злочинні інстинкти вельможних нелюдків. Один із варіантів розвитку цієї теми є у баладі «Утоплена»: суперництво постарілої гулящої матері з підрослою красунею-донькою, яке закінчується тим, що мати втопила доньку у ставку, але й сама не врятувалася. Сюжет суто фантастичний, саме для балади, з тих, які полюбляє фольклор (мотив заздрощів матері до доньки знаний із казок, його використав і Пушкін). І хоч відчуваються в «Утопленій» літературні впливи, хоч можна наводити паралелі («рибалонька», що кидається у воду рятувати дівчину, змушує згадати Гайне, а нічні розваги русалок – Пушкіна), - все-таки вона витримана в дусі фольклорної поетики, а чудова мелодійність і звукова оркестровка надають їй естетичної досконалості.

«Слепая» - поема баладного типу, своєрідна спроба Шевченка довести, що він годен писати і російською мовою. (Відходячи від теми, російською мовою він писав тому, що розраховував на постановки у петербурзьких театрах (у листах згадує про відповідні домовленості), але до них не дійшло.) Поема розвиває ту саму, що й в «Утопленій» колізію: мати – дочка, - але вже в плані не суперництва, а рокованості на трагічну долю. З᾽ являється тут і сильно виражений соціальний чинник. Її героїня – жертва розпусного пана; у своїх поневіряннях ця колишня красуня осліпла і опустилася; єдина її надія – донька, також красуня, яку вона хоче вберегти від своєї долі, хоч і передчуває біду. Так і сталося: Оксана своєю чергою стає сексуальною здобиччю (не дивуйтеся, так написав сам І.Дзюба, чесне слово=)) того самого пана – тобто, свого батька. Але, на відміну від матері, вона не змирилася з безчестям, а покарала ґвалтівника і в своєму божевільному тріумфі й сама згоріла в пожежі. Тут уперше в Шевченка з᾽ являються два важливі для його поезії мотиви: помста жертви сексуального насильства (з наростанням соціальної мотивації) і насильство батька над дочкою – як граничне вираження моральної спотворенності.

Для більшості балад Шевченка характерний трагічний кінець. У баладі " Причинна" зустрічаємо й картини бурхливої природи, й загадкові події, і смерть героя, й різкі контрасти. Шевченкова " Причинна" має багато спільного з баладами інших авторів, однак за ідейним спрямуванням, поетичною майстерністю і образною системою вона є оригінальною, новаторською. Окремі частини балади - картини природи й ліричні відступи, мають самостійне значення. Для них властива поетичність, глибока схвильованість, ліризм. Досягається це емоційною розповіддю про життя героїв. Автор співчуває їм, переживає разом з ними:

Така її доля...
О боже мій милий!
За що ти караєш її, молоду?

«Причинна» відбиває світову романтичну традицію баладного жанру, яка представлена в західноєвропейській літературі, зокрема, творами Йогана Ґете, Йогана Шиллера, Адама Міцкевича, в російській — творами Василя Жуковського, Олександра Пушкіна, Михайла Лермонтова, в українській — творами Петра Гулака-Артемовського, Левка Боровиковського, Івана Вагилевича, Миколи Костомарова та інших.

Властива баладі фантастика у Шевченка, як і в інших поетів, спирається на народну міфологію, зокрема демонологію. Очевидний зв'язок дослідники прослідковують між «Причинною» та баладою Левка Боровиковського «Молодиця» (1828), про що свідчить їхня тематична близькість (в обох творах переосмислюється народнопісенний сюжет про загибель дівчини, яка вмирає, не дочекавшись повернення коханого), а також композиційні та сюжетні паралелі: обидві балади починаються картиною природи — описом буремної ночі й берега річки, де перебуває героїня, поданим за допомогою типово романтичної образності й тим самим розміром — чотиристопним ямбом, який у наступній композиційній частині твору змінюється на 14-складовий вірш.
Більш загострений соціальний конфлікт у баладі " Тополя". Чіткіше говориться, що дівчина кохає козака, чекає його з походу, а мати готується видати її заміж за багатого. Дівчина готова радше вмерти, ніж вийти за нелюба. Зілля, що дала ворожка, перетворює її на тополю. Це єдиний фантастичний епізод у баладі, і взятий він із народної творчості. Все інше - реалістичне. Розповідь ведеться від імені оповідача. Це дає змогу авторові висловлювати поради дівчатам, які його слухають:

...Що нам в світі зустрінеться...
Не знайте, дівчата!
Не питайте свою долю...
Само серце знає,
Кого любить...

Шевченко-романтик у своїх баладах часто веде довгі розмови зі собою, з читачем, зі самими героями («Катерино, серце моє!»), перериває оповідання питаннями («Де ж Катруся блудить?»), вводить розмови дійових осіб іноді другорядного значення (н.п. «Гайдамаки»), подає закінчення відразу або з широкими ліричними міркуваннями.