Поштовий конверт, 1967

• Собрание сочинений: В 9 томах. — Санкт-Петербург, 1890—1893.
• Дві стародавні малоросійські думи.
• Провінційні нотатки.

Олександр Олексійович Корсун (*8 червня 1818, с. Богданівська Антипівка — †1891) — український письменник, поет-романтик і видавець. В історію української літератури він увійшов передовсім як видавець альманаху «Сніп» і біограф М. Костомарова

Біографія

Народився 8 червня 1818 року у селі Богданівська Антипівка, Ростовського повіту, в поміщицькій сім'ї. У 1830-х роках навчався на юридичному факультеті Харківського університету, після закінчення якого служив у харківській кримінальній палаті. З 1847 року Корсун перебував на службі при дербентському воєнному губернаторі. З 1861 року він проживає в рідній Антипівці, займаючись виключно збиранням етнографічних матеріалів.^[2]

Твори

Літературна спадщина О. Корсуна невелика і складається в основному з оригінальних віршів та перекладів з чеської, німецької мов, які друкувались в альманасі «Сніп», журналі «Маяк» та інших періодичних виданнях.^[2]

Корсун належить до першої хвилі української інтелігенції, що формувалася на початку ХІХ століття, коли суспільство поступово почало втрачати власну дворянську еліту. Він виявив чималу цікавість до українського фольклору; в 1839 р. у Харкові видав збірку «Украинские поверья», де було сім народних казок. Він увійшов у коло харківських інтелігентів, які захоплювалися етнографією.

Ще в студентські роки Корсун підготував і видав альманах українською мовою «Сніп» (1841) українською мовою, до якої ввійшли драма М. Костомарова «Переяславська ніч» та переспіви з Джорджа Байрона; ліричні вірші та байки С. і П. Писаревських; сатирична поема «Вечерниці» П. Кореницького; кілька його власних віршів.^[1]

Збереглися його спогади, в яких описував:

Розчарування не змусили Корсуна опустити руки, він активно збирав етнографічні матеріали, поширював у Харкові передплатні квитки на поему «Гайдамаки», в 1890 р. в журналі «Русский архив» виступив зі спогадами про М. Костомарова, в яких писав про захоплення читачів «Кобзарем» Т. Шевченка.^[1]

Помер О. Корсун у 1891 році.

Пилип Семенович Морачевський народився 26 (14 за ст.ст.) листопада 1806 р в селі Шестовиці Чернігівського повіту в сім'ї небагатого шляхтича.

Навчався в повітовій школі в Чернігові. Потім у міській гімназії, яку через п'ять років успішно закінчив.

1823 року закінчив історико-філологічний факультет Харківського університету.

У 1832—1849 роках викладав математику і російську словесність у навчальних закладах Сум, Луцька, Кам'янця-Подільського. Зокрема, у 1835—1840 роках викладав логіку та російську словесність, а в 1840—1849 роках працював інспектором у Кам'янець-Подільській чоловічій гімназії ^[1].

Почав писати поетичні твори з 1830-х рр. (найвідоміші поеми «Чумаки, або Україна з 1768 року» та «До чумака, або Війна янгло-хранцузо-турецька»).

В 1831 році в «Украинском альманахе» (Харків) друкуються перші вірші Морачевського — " Первое мая", " Монастырь", " Дорога".

В грудні 1833 пише віршовану п'єсу " Чудаки".

У 1849—1859 роках — інспектор Ніжинського ліцею князя Безбородька та міської гімназії.

В 1853 року Морачевський подав на розгляд Імператорської академії наук створений ним «Словарь малороссийского языка».

В 1854 році - в " Киевских губернских ведомостях" надрукований вірш " Великому цареві нашому". В 1855 – в Києві з'явилася окремою книжечкою поема " До чумака, або Война янгло-хранцузо-турецька у 1853-1854 роках", з доданими до неї трьома віршами-панегіриками царям Миколі І і Олександрові ІІ.

Поема " До чумака..." побудована у формі звернення до уявного образу чумака. Який десь подівся, може: " розхвабрувався і в чорноморці записався" і тепер воює проти чужинців. Так виникла можливість розповісти про різні етапи тієї війни, яка точилася на Чорному морі, в Криму, на Балтиці, на Білому морі, при обороні Петропавловська-Камчатського.

Ось один з епізодів поеми:

" Чорна хмара від заходу Небо покриває... Україна плаче, тужить, Що долі не має.

Вражі ляхи всі шляхи, Мов сарана, вкрили, Верховодять на Вкраїні, Як зможуть їх сили.

Чванна шляхта по городах, По селах гасає; П'є, гупяє, що де зуздрить — Собі загрібає;

Бідний народ український Нівечить, як хоче; Ріже, мучить божевільна, Ще й собі регоче! І козаки, і жінки їх, І діти, і хати — Все її... Що хоче робить... "

В 1859 році виходить у відставку. Наступні двадцять років живе з родиною (мав трьох синів і двох дочок) у селі Шнаківці Ніжинського повіту.

У 60-х роках він здійснив переклад українською мовою всі чотири Євангелія (переклад завершено у листопаді 1861 р.), пізніше — «Діяння Апостолів», «Апокаліпсис», «Псалтир». Написав рідною мовою курс " Священної історії" для початкових шкіл і народного читання. Доля деяких рукописів невідома.

Російська академія наук визнала його переклад найкращим серед усіх аналогічних слов'янських перекладів, але через мовну політику Російської імперії жоден із цих перекладів не був виданий за життя автора.

Лише в лютому 1905 року російська влада дала дозвіл на публікацію українського перекладу Святого Письма. Вперше надрукований навесні 1906 року (потім у 1914 і 1917 рр.), але дозволений для використання у церковних відправах був лише в період Української Центральної Ради за розпорядженням Всеукраїнської Православної Церковної Ради.

Євангелія в перекладах Морачевського були перевидані у Канаді (1948) і США (1966), їх досі використовують під час богослужінь.

Помер 26 вересня 1879 p. в селі Шнаківці поблизу Ніжина, де й похований на цвинтарі біля сільської церкви.