Назар Стодоля» Т.Г. Шевченка. Риси романтичної драматургії.

Драма написана 1843 року. Більшість дослідників уважає, що Шевчен­ко написав „Назара Стодолю" російською мовою. Тому наведене в „Основі" (1862, № 9, с. 4) свід­чення П. Куліша про „украинский подлинник" „Назара Стодолі" визнається помилковим, а думка В. Шубравського, що „Назара Стодолю" написано „російською мовою, але вже виключно прозою", залишається незмінною й досі. Так уважають упорядники сучасного академічного Зібрання тво­рів Шевченка у 12 т., хоча й зазначають, що „щодо мови, якою був створений оригінал п'єси, дослідники не дійшли єдиного висновку" Очевидно, що коли драма „Назар Стодоля" первісно мала б назву „Данило Рева" (а не „Даніла Рьова"!), то, найвірогідніше, була б написана таки українською мовою, бо Шевченко всім ро­сійськомовним творам давав відповідні назви – наприклад, „Никита Гайдай", „Слепая" чи „Неве­ста". Для молодого письменника було природним писати українською мовою, і коли він переходив на російську мову, то часто це зазначав і комен­тував. Тому, крім слів з листа до Я. Кухаренка, жодних арґументів на доказ того, що Шевченко написав свою драму російською мовою, не маємо. Точаться суперечки й щодо жанру „Наза­ра Стодолі". Одні визначають його як історично-побутову драму (В. Шубравський), інші вважають, що твір „мало спільного має з російськими роман­тичними традиціями і своїми типовими ознаками належить до сентиментально-побутових п'єс, що появилися у нас на початку ХІХ ст." У „Назарі Стодолі" переплетено просвітительсь­кі, романтичні й реалістичні тенденції й ідеї, а тому соціально-побутовий конфлікт своєрідно поєднується „з героїкою минулого, здобувають дальший розвиток творчі принципи І. Котля­ревського, Г. Квітки-Основ'яненка, з одного боку, і традиції романтиків, з другого". Органічно по­єднано світлі, благородні ідеали позитивних героїв Назара, Гната й Галі, просвітительсько-побутовий характер художнього конфлікту і сюжетної лінії зі соціально-сатиричним, подекуди ґротескним зображенням окремих персонажів, зокрема Хоми Кичатого, під час створення образу якого Шевчен­ко додержувався просвітительських засад – герой спершу був хоробрим і відважним, а негідником його зробили гроші. Лише опинившись у безвихідному становищі й переконавшись у шляхетності Назара, Хома переродився і, вивільнившись від влади гро­шей, вирішив спокутувати свої гріхи в монастирі. Виразні соціальні чинники в поясненні вчинків і характеру Хоми Кичатого свідчать про наявність у п'єсі реалістичних тенденцій. Романтичне в мелодрамі – це наявність героїко-романтичного типу особистости (Назар Стодо­ля, Гнат Карий, Галя), героїчних мотивів, введення у твір місцевого колориту (сцени сватання, вечор­ниць), а також перший в українській драматургії яскравий романтичний образ героя, котрий зі зброєю в руках захищає своє право на щастя. Дії Назара вмотивовуються його романтичною не­скореністю та пристрасним коханням до Галі.Отже, романтичне начало – це драматич­но напружені та яскраві сцени, які стосуються „високих" чи позитивних героїв, а реалістичне, соціяльне — розвінчування споживацьких, егоїс­тичних прагнень неґативних персонажів.