Романтизм. Український романтизм охоплює період 20—60-х років XIX століття

Український романтизм охоплює період 20—60-х років XIX століття. Виникнення цього літературного напряму в Україні пов'язане з публікацією в 1827—1828 роках творів П. Гулака-Артемовського «Твардовський» і «Рибалка», з появою «Малоросійських пісень» М. Максимовича в 1827 році, а також створенням літературного гуртка І. Срез-невського в Харківському університеті наприкінці 20-х років. Українські романтики мали декілька своїх осередків: У Харкові діяли Лев Боровиковський, Амвросій Мет-линський, Микола Костомаров; у Львові — Маркіян Шаш-кевич, Іван Вагилевич, Яків Головацький (члени «Руської трійці»), Микола Устиянович; у Києві — члени «Кирило-Мефодіївського братства» Микола Костомаров (що переїз­дить з Харкова), Тарас Шевченко, Пантелеймон Куліш, Микола Гулак. Як і західноєвропейські романтики, україн­ські митці зацікавлені національною історією та народ­ною творчістю. Вони видають збірки народних пісень (Μ. Максимович, І. Срезневський, П. Лукашевич), літопи­си («Історія Русів»), праці з історії України (М. Костома­ров). Студії минулого, як зауважує Д. Чижевський, були «складовою частиною національного руху. З іншого боку, народна дійсність явилася романтикам надзвичайно пов­ною, високоцінною та багатою. Не лише збирання етно­графічного матеріалу, але й використання його в різних сферах культури — передусім у літературі — стало також завданням національним. Народ та історія — основні теми української романтики — разом з тим — основні проблеми національного руху».

56.

57. Особливості композиції поеми “Сон” Т. Шевченка.
Поема " Сон" вершина полiтичноï сатири в творчостi Т. Шевченка.
Поема " Сон" (" У всякого своя доля") написана Шевченком у 1844 роцi в Петербурзi.
Поет привiз з Украï ни живi враження дикоï сваволi помiщикiв, злиденного
життя i нестерпних страждань крiпакiв. Свiй гнiв вилив вiн у поемi, яка є гострою
сатирою на царську Росiю часiв Миколи I, на всю систему крiпосницького ладу. Сам факт написання поеми був одним із головним пунктів обвинувачення проти Т. Шевченка під час його арешту в квітні 1847 р. Викриття монарха Миколи І, що на той час став “жандармом Європи”, було важливим завданням письменників-демократів. Коли на вирокові, який винесли Т. Шевченку за участь у Кирило-Мефодіївському братстві, цар написав «Із забороною писати й малювати», це означало, що саме протицарські поезії насамперед були причиною найсуворішого (порівняно з іншими членами товариства) покарання поета. Адже саме на зборах братства читав Шевченко свої твори антиімперського спрямування. Одним із таких творів була поема «Сон».
Пролiтаючи у снi над рiзними мiсцевостями, Шевченко змальовує картину за картиною.

Сатиричною картиною всього тогочасного суспільства стає знаменитий вступ до поеми. У ньому викриваються ненажерливі магнати, шахраї, богобоязливі лицеміри, що в будь-який момент готові запустить “пазурі в печінку”, без’язика і безпринципна інтелігенція — “братія”, що “мовчить собі, витріщивши очі”. Гротеск, сарказм, іронія — типові художні засоби першого в українській літературі твору політичної сатири. Водночас важливе місце в поемі займають умовність і фантастика.

Назвавши свою поему «комедією», Шевченко мав на увазі, сатиричне відображення дійсності у своєму творі.
Обравши своєрідну структуру твору, що складається зі вступної частини і трьох картин сну, в яких автор «пролітає» над Україною, Сибіром і Петербургом, Шевченко намагався всебічно змалювати суспільно-політичне життя миколаївської Росії першої половини XIX ст. Як свідчить епіграф, поет поставив перед собою завдання розкрити людям істину, сказати правду про державу зла і насильства. орма сну вмотивовує і зміст, і композицію поеми " Сон". Сон служить засобом логічного переходу від однієї картини до іншої. Та й показати їх у сні логічніше, ніж у безпосередній подорожі.
На початку першої частини твору автор змальовує прекрасну картину української природи (співа «соловейко в темнім гаї», «тихесенько вітер віє», «степи, лани мріють», «сади рясні»), але різким контрастом цьому виступають картини жахливого становища народу, про які згадує Шевченко, називаючи Україну «безталанною вдовою». Суворими фарбами змальовує поет картини знущання панства над селянами. У цьому раї «латану свитину з каліки знімають», беззахисну вдову розпинають за те, що не сплачує податку, а єдиного сина, всупереч закону, віддають у солдати. Найжахливіша картина — опухла дитина, яка вмирає під тином, тоді як мати на панщині. Ще один прояв деспотизму і несправедливості — покритка з байстрям.
Стомлена душа поета потребує відпочинку. І тому він прагне знайти країну, де земля «не полита сльозьми, кров'ю». Пошуки такої землі в другій картині сну приводять його у далекий Сибір, але й там перед очима постають не менш жахливі картини стражденного існування каторжників, серед яких «в кайдани убраний», «штемпом увінчаний» «цар волі», тобто політичний в'язень, борець проти насильства і зла, за волю і свободу знедолених.
Вражаюче змальовано життя царського двору та вельможного панства в Петербурзі (III картина сну). У столиці відбувається парад, і перед нами з'являються цар і цариця.
Поет не шкодує сатиричних фарб, зображуючи підданих царя в палаці. Змальовуючи їхні портрети, він використовує порівняння («мов кабани годовані») й епітети («пикаті», «пузаті»). Шевченко розуміє і їхню внутрішню суть: вони «блюдолизи», кар'єристи, бо «товпляться, щоб ближче стати коло самих». Скільки сарказму в Шевченкових словах, які передають бажання придворних: «Може, дулю дати благоволять». Перед читачем постає картина царського мордобиття, яка є кульмінацією сатиричної поеми. Бити починає цар, а продовжують вельможі від найвищих рангів до найнижчих.
Серед прибічників царя зустрічає поет і «землячка» — колишнього українця, який вибився в росіяни і в панство. Це символ переродженця, манкурта, який викликає огиду і співчуття.
Поет підводить читача до висновку, що не може бути порядку в державі, якщо керують нею такі нікчемні люди. Згадуючи історичне минуле, Шевченко звертає вагу на те, яку роль відіграли російські царі у долі українського народу. Відомий пам'ятник не викликає у нього захоплення. Петро І, за словами поета, «розпинав нашу Україну», а цариця Катерина «доконала вдову-сиротину». Тим самим поет нагадує, що ці царі зруйнували Запорізьку Січ, запровадили кріпацтво. Вони знищили сотні тисяч українців на будівництві Петербурга. За все це поет називає Петра І «катом», «людоїдом», «проклятим», «поганим».
Т. Шевченко у своєму творі не лише зображує карний деспотизму, а й замислюється над тим, як можна змінити жорстокий і несправедливий лад. В останній частині поеми виникає гротескна, фантастична картина перетворення ведмедя у жалюгідне кошеня, хижак перетворюється на «ведмедика».
Цар здається сильним доти, доки у нього є вірнопіддані. Без них самодержавець виявляється безсилим і безпорадним. Тобто деспотизм є породженням самодержавно-кріпосницького ладу, проти якого треба боротись.
Характерною ознакою поеми є багатство народної сатири: казки, прислів'я, дотепні анекдоти.
Складовою частиною сатиричних засобів поеми є іронія (наприклад, у вступі іронічне «у всякого своя доля», «тихий та тверезий»).
Висміюючи світ насильства і зла, автор часто вдається до гострої, злої насмішки. Тому іронія і сатира у поемі переростають у сарказм (згадаємо картину царського мордобиття). Для зображення царя використовується алегорична форма (перетворення страшного хижака у безсиле і смішне кошеня), що допомагає у створенні сатиричного символу оманливості царської могутності.
У творі немає основних ознак драматичного жанру (діалоги, ремарки, авторський голос). Натомість тут бачимо елементи епосу (переказ сну) та лірики (сон передається від імені ліричного героя). Отже, за основними ознаками жанру — це ліро-епічний твір, а саме: поема. Якщо ж узяти до уваги соціально-політичну направленість твору (викриття суспільного ладу Російської імперії), то маємо зразок політичної сатири.
Звідси й загальноприйняте визначення жанру шевченківського твору як політичної поеми — першої в українській літературі.
Експозиція: пролог
Зав'язка: лаштування п'яного ліричного героя до сну і врешті-решт його політ до неба
Розвиток подій: змалювання загальної картини життя у часи покріпачення самодержавством простого люду
Кульмінація: сатиричне висміювання катів і грабіжників народу
Розв'язка: " Не здивуйте, / Брати любі, милі, / Що не своє розказав Вам, / А те, що приснилось"