Новаторство Шевченкових балад

У ранній період творчості Шевченко звернувся до жанру романтичної поезії і написав балади «Причинна», «Тополя», «Утоплена». Шевченко виступив новатором у цьому жанрі, надав йому нових рис. Широко використовуючи багатства усної народної творчості, він відтворював життєві явища, змальовував образи звичайних людей. В основі кожної балади лежить конфлікт між прагненням людини до щастя й тими обставинами життя, що призводять до трагічного кінця.

Так, у баладі «Причинна» із співчуттям змальовано переживання та загибель селянської дівчини-сироти, яка довго чекає коханого козака, що поїхав на чужину. Глибше передати її духовні страждання допомагають картини природи, майстерно змальовані поетом. І бурхливий Дніпро, і грозові хмари, і блідий місяць, і породжені народними повір’ями русалки, і буйний вітер — усе це образи ранніх балад Шевченка. Початок балади («Реве та стогне Дніпр широкий…») став популярною народною піснею. Ліричний відступ про долю покинутої дівчини «Така її доля…О Боже мій милий!» теж перейшов у народну пісню. Уже перший твір молодого поета вирізнявся такою мистецькою довершеністю, якої не спромігся досягнути жоден з його попередників і сучасників.

51. О. Афанасьєв – Чубинський «дійсний поет»

Справжнє прізвище — Афанасьєв. Псевдоніми — Чужбинський, Невідомий, Лубенец, Пустинник та інші.

Народився 12 березня 1816 р. в с. Ісківцях на Полтавщині в сім’ї дрібного поміщика. Дитинство Олександра Афанасьєва, за словами його біографа Петра Бикова, проминуло в селі «на лоні благодатної української природи, серед патріархального життя народу, багатого на поетичні перекази про хоробре козацтво, славних запорожців». У 1829—1835 роках навчався в Ніжинській гімназії вищих наук. Під час навчання зблизився з Євгеном Гребінкою. Обидва мешкали на квартирі в професора Микити Соловйова, який викладав у гімназії природничі науки, мав авторитет серед учнів.

Закінчивши навчання та відпочивши трохи на селі в батька, Афанасьєв вступив на військову службу: у 1836—1843 роках служив у Білгородському уланському полку, потім повернувся в Україну.

1843 року познайомився з Тарасом Шевченком, якого у 1845—1846 роках супроводжував у подорожі Лівобережною Україною. Від 1847 року служив у канцелярії воронезького губернатора, був редактором неофіційної частини газети «Воронежские губернские ведомости». Брав участь в етнографічній експедиції морського міністерства по півдню Росії. Після повернення з експедиції жив у Петербурзі, заснував газету «Петербургский листок», редагував журнал «Искра», був інспектором шкіл грамотності, завідував музеєм Петропавлівської фортеці.Помер у вересні 1875 р в Петербурзі.

А.-Ч. був професійним літератором, поет, прозаїк, нарисовець, літературний критик, журналіст. Свій творчий шлях розпочав у 1838 р публікацією вірша «Кольцо» в журналі «Современник». Дебют його як українського поета відбувся через три роки, в 1841.

Зображальні рамки його прози охоплюють широкий простір: змальовані в традиціях «фізіологічного нарису» типи столичного міста, і звичайні в тогочасних панських маєтках, і повітові пригоди, і незвичайні викладки з військового життя. Його прозові твори відрізняються динамічним сюжетом, цікавими спостереженнями, проте вони позбавленні глибини художності.

Головним предметом наукових спостережень А. – Ч. становила Україна. Вагомою у вивченні української етнографії стала його двотомна праця «Поездка в Южную Россию» написана в результаті організованої морським міністерством експедиційної поїздки групи російських письменників південними приморськими та прирічковими районами. До його праць належать й інші етнографічні нариси, записи кількох народних дум та повір’їв, історичні замітки. У 1855 р було опубліковано укладений Ч. «Словарь малоруського наречия, А - З», що дістав схвальну оцінку російських та українських філологів. Тим же роком датовано збірку його українських віршів «Що було на серці», видану в Петербурзі без зазначення імені автора.

З українськими творами Ч. вперше виступив в альманасі «Ластівка» (1841). Пізніше, активно виступаючи в російській періодиці, зокрема й уміщуючи рецензії на твори українських письменників, А. –Ч. сам надовго замовкає як укр. поет. Збірку «Що було на серці», видану після цієї більш ніж 10-річної перерви, уклали вірші, написані протягом цього часу. Відкривала збірку коротка прозова передмова автора.

Творчість А-Ч українською мовою, хоч і невелика за обсягом, проте різнопланово вписана в національний культурний контекст. Багато своїх віршів він присвячує таким поетам, як Т. Шевченко, Є. Гребінка, Г. Квітка - Основ’яненко. Поет, з глибокою повагою говорить про високі мистецькі зразки, які вбачає у творчості своїх товаришів. Ці вірші отримують смислове продовження у творах, у яких йдеться про природу творчості, складнощі у вираженні внутрішнього світу творчої особистості. Вони свідчать про доволі високий, як на той час, ступінь естетичного самоусвідомлення поета.

Метричну основу більшості творів становить «коломийковий вірш», також є твори фіксованого розміру («Прощай, весела сторона» - чергування строф чотиристопного ямба та чотиристопного амфібрахія, «Є. П. Гребінці»), оригінальної ритмічної інтерпретації силабічних 12- та 11- складника («Думка»,..). Вірш «Пісня», що й справді став народною піснею, стилістично дуже близький до простоти й вимовності фольклорної поезії. До жанру медитацій - послань належать «Товаришеві» та «Прощай навіки, моя чорноброва!».

Ущільненістю поетичного викладу, одночасним розвитком кількох тем і взаємоперегуком у розгортанні образів позначається вірш «Є.П. Гребінці». Тут наявна смислова градація, проведена до останньої строфи й до завершального образу. Виклад твору сповнений емоційно розмаїтими роздумами, обривається, залишаючи героя у настроях туги та збентеження.

Поезія укр. мовою посідала особливе місце не тільки в загально - культурній діяльності А. –Ч., а й у структурі худ. образу самого митця. Якщо в російськомовних творах окреслюються такі його характеристики, як енергійність, іронічна легкість, допитлива спостережливість, то з україномовних творів постає образ заглиблений у роздуми, меланхолійно стишений, дещо розгублений.

Поезія А.-Ч. романтична в своїй основі, проте позбавлена виразних рис романтики. Найяскравіший приклад відтворення романтичного стану поетом, із виведенням іще недосвідченої, підлеглої, безпосереднім враженням душі ліричного героя - у вірші «Місяць».

Найпереконливіше звучать ті твори, в яких художня думка поета захоплює в свою орбіту конкретні предмети, узяті в їхньому реальному житті. Відсутність гіперболізованого почуття дає змогу поетові в окремих моментах виходити на предметну деталізацію описів. Пейзажні замальовки в творах також позбавлені «типово» романтичної надсадності.

Образ ліричного героя в поезії поглиблений сентиментально – романтичною ідеєю вразливого «серця», котре саме в собі багате почуттям й могло б розкрити свої скарби, проте – це трактується поетом як прояв кричущої несправедливості – наражається на непоступливість долі. Доля в поезії А. - Ч. не так лиха, як просто байдужа.

Внутрішній світ героя лірики не знаходить взаємовідгуку. З помітною експресією у творчості поета виражене всеосяжне почуття самотності. Загалом герой лірики А. - Ч. невиразний – саме через свою пасивність. В творах він не знаходить жодної втіхи й розради, і з настроєм відчуження від світу приймає свою самотність.

Своєрідності цьому відчуттю надає те, що воно інтегроване в розлогий, пронизуючий всю лірику поета мотив – мотив закину тості й анонімного щезнення в світі. Ця образна інтерпретація А. – Чубинським марного життя видається чи не найоригінальнішим внеском в укр. романтичну поезію.

Провідний мотив лірики А.-Ч. посилюють предметні описи. Наприклад, у вірші «Могила» виведено образ верби, невідомо ким і коли посадженої на могилі посеред степу: образ цей поглиблює розлите в творі відчуття безмежного плину часу, незміряного простору степів.

Романтична лірика А. – Ч. зафіксувала народження нового типу особистості – натури тонкої й нової художньої концептованості, психологічно вразливої та національно свідомої. Герой поезії – провісник нового естетичного, психологічного, духовно – культурного бачення життя. Водночас поезія А. – Ч. у свій спосіб відбиває риси тривкого й позачасового протистояння «я» та зовнішнього світу, їхні взаємні претензії, що склали зміст літератури нового часу, зокрема романтичного.