Морально-етичні ти патріотичні аспекти в поемі Т.Шевченка «Катерина».

Зображення хресного шляху вигнаної з дому Катерини не має літературних попередників, його джерело – саме життя. Подійна основа сюжету – історія ошуканого кохання – у Шевченка ускладнена соціальним і національним моментом: ошуканець є подвійно чужою для селян людиною – як пан-офіцер і росіянин-москаль. Його аморальність мотивується звичайним панським егоїзмом та розбещеністю, а також зверхнім ставленням російського великодержавника до колонізованого ним народу. Чужими й немилосердними є і його підлеглі, солдати-москалі. Шевченко показав, за словами Івана Франка, «деморалізаційний вплив московської солдатчини на український сільський люд».

У поемі зображені два суспільні табори, що протистоять один одному як сила творча – силі руйнівній. Народ зберігає власну само тотожність і відтворює себе як етнос шляхом сімейного життя, додержуючись певних моральних приписів, звичаїв, які захищають від руйнування родину й моральність загалом, відторгаючи від себе тих, хто загрожує його існуванню. Героїня поеми – сільська дівчина Катерина, щира, довірлива, безпосередня у почуттях, наділена від природи добротою. Знехтувавши моральним законом і волею батьків, які жили за цим законом, вона покохала москаля-офіцера Івана, в очах народу – напасника, колонізатора, й опинилася поза сільським середовищем; а відкинута паном-коханцем, залишилася і поза його станом, самотня й чужа обом таборам.

Якби Катерина зустрiчалася з парубком, що живе за звичаєм i роздiляє загальноприйнятi моральнi цiнностi, трагедiї просто не сталося б. Мiцна, здорова родина була основою селянського соцiально-економiчного устрою. Традицiї були покликанi її охороняти. Якби звичайний парубок за нормальних обставин вiдмовився одружитися, осудили б його. Вiн змiг би виправдати свiй вчинок лише тим, що дiвчина сама поводилась як " ледащо" чи розпусниця - тодi вона була б насправдi винною, а засудження - справедливим. Тому покарання до Катерини приходить " з запiзненням", їй надають час " виправити помилку". Та помилки нема - є зiткнення традицiй iз чужорiдним елементом. Тiльки " чужi люде", що не пiдкоряються умовам звичаїв, можуть безкарно кинути дiвчину одну спокутувати спiльний грiх.

Зiткнення рiзних культур, рiзних моральних цiнностей завжди вiдбувається болiсно. Ще гiрше, коли одна iз сторiн взагалi не схильна мати моральнi цiнностi. Єдина провина Катерини - її довiрливiсть. Єдина провина " людей" (тобто звичаїв) - їхня негнучкiсть, коли незвичну ситуацiю оцiнюють звичними мiрками. А от провина панича незрiвня но бiльша - вiн знає, що робить i не вiдчуває вiдповiдальностi за дiвчину, що вiддала йому серце, але стоїть на iншiй соцiальнiй сходинцi, i навiть за власну дитину. Шевченко не засуджує традицiї. Вiн засуджує вiдсутнiсть моральних норм у панiв, для яких доля простих людей - нiщо.

Поема «Катерина» стала знаковою, бо змалювала центральний жіночий образ творчості Шевченка, причому образ найпопулярніший. У плині пізнішого читацького сприйняття образи та мотиви поеми почали прочитуватися в суспільно-політичному сенсі – як символічне уособлення колонізаційної політики Російської імперії щодо України, ошуканої Переяславською угодою 1654 року.