Опанас Шпигоцький та Осип Бодянський як поети-романтики.

Опанас Григорович Шпигоцький — український письменник першої половини 19 століття, син дрібного поміщика родом із Полтави.

Учився в Харківському університеті, де належав до гуртка романтиків. Дослідник українського фольклору.

Автор «Малоросійської балади» та перекладу уривків з «Полтави» Олександра Пушкіна, друкованих в «Украинском альманахе» (1831), перекладав поезії Сапфо й Адама Міцкевича. Російською мовою переклав «Конрада Валленрода» Адама Міцкевича.

Осип Максимович Бодянський (псевд. — О. Бода-Варвинець, Ісько Материнка, І.Мастак та ін.) (31(10).11. 1808, за ін. даними — 3(15).11.1808, смт. Варва, тепер Чернігівської області — 6(18).9. 1877, Москва) — український і російський філолог-славіст, історик, фольклорист, перекладач, видавець, письменник, член-кореспондент Петербурзької Академії наук (1854).Після закінчення духовної семінарії та університету перебував 1837-42 у науковому відрядженні в західних, в основному слов'янських, країнах. 1842 року Бодянський став професором кафедри слов'янської літератури. 1845 обраний секретарем Московського товариства історії та старожитностей російських в якому редагував періодич. видання «Чтения Московского общества истории и древностей российских». Б. належав до ліберального крила слов'янофілів. Був у близьких взаєминах з багатьма видатними діячами науки й культури.

Автор численних наукових праць з історії, літератури, фольклору, мовознавства слов'янських країн. Ввів до наукового обігу пам'ятку Пересопницьке Євангеліє.

Цінні історичні розвідки Бодянського «Про погляди відносно походження Русі» (1835), «Про час виникнення слов'янських письмен» (1845) та ін. Перша літературна-критична праця присвячена творчості Г. Квітки-Основ'яненка (1834). В «Розгляді різних думок про стародавню мову північних і південних русів» (1835) відстоював самобутність української мови. У 1847 році Осип Бодянський у «Чтениях в Императорском Обществе» оприлюднив латинський текст конституції Пилипа Орлика. Він спирався на копію, яка зберігалася в паперах генерального хорунжого Миколи Ханенка.

У працях «Розгляд різних поглядів про давню мову північних і південних русів» Бодянський обґрунтував давність і самобутність української мови, досліджував її історію, фонетику, граматику, стилістику, обстоював фонетичний принципи українського правопису, нормалізацію української літературної мови на основі полтавського діалекту, відзначав милозвучність української мови.Започаткував порівняльне вивчення української та інших слов'ян, мов.

Архів Бодянського зберігається в Інституті літератури імені Тараса Шевченка Національної Академії наук України, а також у сховищах Москви та Санкт-Петербурга.

З Тарасом Шевченком познайомився у лютому 1844, хоча один про одного вони знали й раніше. Потім вони зустрічалися декілька раз і листувалися (збереглося два листи Бодянського і шість листів Шевченка). Протягом життя Бодянський пропагував твори Шевченка серед слов'ян.

О. Бодянський обговорював з Шевченком заплановане видання «Живописной Украины», зацікавив Шевченка історією чехів та Шафариком, якому український поет присвятив поему «Єретик». Видаючи 1843 перекладену російською мовою працю Шафарика «Слов'янське народописання», до перелічених чеським ученим прізвищ українських письменників Бодянський додав ім'я Шевченка. Бодянський підтримував поета в роки заслання, надсилав йому листи, книжки; Шевченко відіслав Бодянському з Новопетровського укріплення автопортрет (не зберігся), вірш «Як маю я журитися». Плануючи видання всеслов'янського альманаху, Бодянський переписав для нього 15 творів Шевченка. 9 травня 1861 року Бодянський був серед тих, хто прощався з Шевченком у церкві Тихона-чудотворця у Москві.