П. Гулак-Артемовський – новатор у жанрі романтичної балади.

Петро Петрович Гулак-Артемовський (27 січня 1790, Городище — 13 жовтня 1865, Харків) — український письменник, вчений, перекладач, поет. До творчого доробку П. Гулака-Артемовського належать байки (байка-казка, байка-приказка), притчі, вірші, послання, балади. Він також ввів в українську літературу жанр романтичної балади. Його кращі твори українською мовою написані в дусі естетики просвітницького реалізму. З 1817 р. почав друкуватися в журналі «Український вісник», де були опубліковані його переклади класиків світової літератури: Жана Жака Руссо, Джона Мільтона, Адама Міцкевича, Йоганна Вольфганга Гете, Горація та інших. П. Гулак-Артемовський першим у новому національному письменстві подав високохудожні зразки просвітительської реалістичної байки, чим активно сприяв разом з іншими кращими своїми творами демократизації й інтенсифікації літературного процесу в Україні. Художні твори П. Гулака-Артемовського писалися в період, коли на порядок денний дедалі частіше висувалася вимога національної самобутності й народності літератури, реалістичного відтворення поетичним словом життя найнижчих верств суспільства. В руслі цих тенденцій виступають і байки письменника, і його «супліки» та «писульки».

П. Гулак-Артемовський намагається осягнути нове розуміння літературної творчості, вільної від ортодоксальних класицистичних догм, висуває, по суті, головним критерієм творчості письменника правдиве зображення тогочасної дійсності. У цей час у вітчизняній естетичній думці все голосніше лунала критика класицистичного раціоналізму, все помітніше завойовували місце нові літературні напрями — просвітительський реалізм і романтизм. П.Гулак-Артемовський поступово відходив від класицистичних канонів і висловлював погляди, тією чи іншою мірою пов'язані з теорією романтизму. Принципи романтизму вторгалися в естетичні погляди в суперечливому поєднанні з вимогами народжуваного тоді реалістичного напряму. Тяжіння П. Гулака-Артемовського до нових, романтичних віянь обумовлювалось його глибокими симпатіями до польських романтиків, насамперед А. Міцкевича, автора знаменитих «Балад і романсів» (1822).

Усе це спонукало П. Гулака-Артемовського випробувати свої сили в романтичній манері. Ще 1819 р. П.Гулак-Артемовський здійснив російський переклад преромантично-сентиментальної повісті «Бен-Грианан», а в 1825 р. — уривка з легендарної поеми В. Ганки «Суд Любуши»: «Царский стол (Древнєє чешское предание)», позначеної виразними тенденціями романтизму. У 1827 р. український поет виступає на сторінках «Вестника Европы» з «малоросійськими баладами» «Твардовський» і «Рибалка». Перша з них — досить вільна переробка балади А. Міцкевича «Пані Твардовська», створеної за популярним у слов'янському фольклорі переказом про пана (козака)- гульвісу, що запродав душу чортові. Традиційний фольклорний сюжет А. Міцкевич опрацьовує у романтично-гумористичному стилі, зрідка пересипанім простонародною лексикою. У баладі «Твардовський» Гулак-Артемовський загалом зберігає тематичні мотиви оригіналу, але надає їм виразної національної своєрідності. Сюжет переноситься на український ґрунт і розробляється в бурлескно-травестійній манері. Порівняно з Міцкевичем український автор помітно підсилює гумористичну тональність твору, досягає ще більшого комізму завдяки введенню нових незвичайних епізодів, жартівливих сцен і драматичних колізій, запозичених з народних переказів, анекдотів, демонологічних повір'їв. Значно розширюючи «першоджерело» зарисовками українського побуту, Гулак-Артемовський створює яскраве фольклорно-етнографічне тло, на якому рельєфно виступає колоритна постать шляхтича-гультяя Твардовського. Основним засобом естетичної оцінки цього образу є сміх, насамперед травестійно-розважальний. Звертаючись до фольклорної поетики і народної мови, Гулак-Артемовський вдало використовує стильові прийоми (символи, гіперболізовані метафори, звукописи, емоційний розмовний діалог тощо), просторічну лексику, згрубілі вирази й ідіоми.

Балада, що належить до типу гумористично-фантастичних, витримана в дусі народної поезії, написана коломийковим віршем, однак вище від надання їй «простонародного» характеру Гулак-Артемовський не піднявся. Цьому заважала передусім ще досить сильна в українській літературі й у творчості самого автора бурлескна стихія. І все ж «Твардовський», зберігаючи деякі жанрові прикмети балади (драматично-напружений сюжет з елементами незвичайності, казковості, експресивність оповіді тощо), засвідчував потяг до романтичних пошуків відбиття фольклорними засобами образності окремих сторін предметного, об'єктивного буття. Балада «Твардовський» користувалася значним успіхом у читачів. Відразу ж після публікації у «Вестнике Европы» вона була передрукована в журналах «Славянин», «Dziennik Warszawski», у «Малороссийских песнях» М. Максимовича, вийшла окремим виданням. Цікаво, що А. Міцкевич, з яким, до речі, Гулак-Артемовський був особисто знайомий, відгукувався про цей твір, за свідченням сучасників, «з найбільшою похвалою» і, «не шкодуючи свого авторського самолюбства, зазначав, що малоросійський переклад вище оригіналу».

Другий твір Гулака-Артемовського — «Рибалка» — переспів однойменної балади Гете (ще раніше її переклав російською мовою В. Жуковський). Надсилаючи свою баладу до редактора «Вестника Европы», автор наголошував на «некоторых особливых побуждениях, заставивших его передать на родном языке» твір німецького поета. «По влечению любопытства, — зазначав М. Каченовський, — захотел он попробовать, нельзя ли на малороссийском языке передать чувства нежные, благородные, возвышенные, не заставляя читателя или слушателя смеяться, как от «Энеиды» Котляревского и от других, с тою целию писанных стихотворений. Указывая далее на некоторые народные песни малороссийские, на песни самые нежные, самые трогательные, он, с благородною неуверенностью в успехе, выдает балладу свою единственно как простой опыт». Фабула балади Гете (мрійливий юнак, зачарований русалкою, кидається у звабливе підводне царство) сягає у світову, зокрема й українську народну міфологію. У своєму переспіві Гулак-Артемовський на цей раз повністю зберігає тематичний і сюжетно-композиційний каркас оригіналу, але опрацьовує його в дусі національної традиції. Теплою задушевністю і ще глибшим ліризмом пройнятий, приміром, опис незвіданого підводного світу; образи рибалки і водяної красуні подані в емоційно-мелодійному освітленні. Поет широко вплітає в художній контекст твору характерні для народної пісні зменшувально-пестливі звороти, елементи казкового епосу, розмовні окличні форми тощо. Все це увиразнює національний колорит балади, її сентиментально-романтичну тональність (щоправда, тут часом трапляються й бурлескно-травестійні інтонації). «Рибалка» — одна з перших спроб романтичної поезії в українському письменстві початку XIX ст., зокрема літературної балади, для якої, до речі, характерна версифікаційна майстерність: вдале поєднання чотиристопного ямбу з п'яти- і шестистопним. Показово, що перші українські балади в добу романтизму (П. Білецького-Носенка, П. Гулака-Артемовського та ін.) при надзвичайно сильних фольклорних традиціях в Україні ще наприкінці XVIII — перших десятиліттях XIX ст. оминули, так би мовити, благодатний ґрунт баладної народної поезії і виникли на основі баладних сюжетів польської, німецької і російської літератур, хоча ці сюжети завдяки обробці їх засобами української народнопоетичної творчості набували виразного національного колориту.