Михайло петренко як поет романтик

Михайло Миколайович Петренко — талановитий поет-романтик, автор популярної пісні «Дивлюсь я на небо та и думку гадаю». Він збагатив українську поезію жанрами вірша-медитації, започаткував пейзажну лірику.

М. Петренко народився 1817 р. в м. Слов'янську, тепер Донецької області. Навчаючись у 1836—1841 рр. у Харківському університеті, він перебував у сфері фольклорно-літературних зацікавлень, які підтримувалися там, а також серед освічених громадян міста упродовж кількох десятиріч такими діячами, як П. Гулак-Артемовський, І. Срезневський, Г. Квітка-Оспов'янепко І. Розковшенко, сім'єю Степана, Марти і Петра Писаревських.

Петренко бере активну участь у літературно-культурному житті – обговорює з приятелями нові книжки та публікації в журналах, підтримує нові есте­тичні віяння в мистецтві, збирає і вивчає усну поезію починає віршувати. Така літературна активність М. Петренка була ще до навчання в університеті підготована його участю в літературному гуртку Писаревських: за фактами, зібраними пізніше П. Грабовським, відомо, що він разом із членами згаданої сім'ї був ініціатором організації в Харкові українських музично-пісенних вечорів.

Романтичні віяння, які в цей час захопили й українське культурно-мистецьке життя Харкова, позначилися й на творчості М. Петренка. Перші його відомі нам поезії, об'єднані в цикл «Думки», зокрема «Недоля», «Вечірній дзвін» (переспів твору російського поета ї. Козлова), «Брови», «Туди мої очі, туди моя думка», побачили світ в альманасі «Сніп» (1841), упорядкованому О. Корсунем. Між іншим, під назвою «Недоля» там було надруковано найвідоміший твір поета «Дивлюсь я на не бо», позначений характерними для європейської романтичної лірики роздумами про смисл життя людини.

Мотиви й образність віршів М. Петренка відбивають прагнення героя жити по-людському, скинути з себе обтяжливі пута буденності. Тільки у небесних високостях можна відпочити від сірої буденщини, відійти від повсякденної земної суєтності. Філософські роздуми над безмежжям всесвіту, над місцем людини в ньому на дають творам поета тієї якості, яка вигідно виділила їх у потоці української романтичної лірики.

Два вірші М. Петренка — «Вечір» і «Батьківська могила» _ були надруковані в альманасі «Молодик» (1843). За життя автора з'явилася й найбільша поетична добірка творів «Думи та співи» у виданому А. Метлинським «Южном русском сборнике» (1848). Відкривався цикл віршем «Думи мої», що позначений наслідуванням однойменного твору Т. Шевченка. У характерному для романтичної поетики тоні М. Петренко розкриває збентеженість душі свого героя, вразливість його серця. Звертаючись до власних пекучих роздумів, ліричний герой висловлює журбу, смуток своєї самітньої душі. Мінорною, елегійною тональністю перейнятий переспів «Як в сумерки вечірній дім..»: сумні звуки вечірнього дзвону посилюють переживання юнака, нагадують щасливі дні юності.

Елегійними роздумами, щирою схвильованістю наснажені вірші «По небу блакитнім очима блукаю», «Схилившись на руку, дивлюся», «Весна». Це яскраві зразки медитативної лірики, яка тоді активно культивувалася в поезії всіх європейських народів. У них звучить спільний для романтичної поезії мотив незадоволення сірою буденністю, прагнення пізнати таємниці космосу, бажання позбутися самотності, знайти душевну рівновагу.

У цьому зв'язку слід згадати, що М. Петренко не випадково взяв до вірша «Дивлюсь я на небо» епіграф з твору М. Лєрмонтова: «В мииуту жизии трудную теснится в сердце грусть». І цей вірш, і деякі інші написані під впливом творчості М. Лєрмонтова. Для української поезії це були зразки нового ліричного жанру — медитативно-елегійного вірша з характерними для нього роздумовими настроями.

У творчості поета окреме місце належить циклові «Слов'янськ»: по-перше, тут об'єднано пейзажну лірику (це, власне, другий тематичний комплекс віршів М. Пет­ренка), а по-друге, помітна вже інша, оптимістична то­нальність цих творів. З циклу постає краса рідного пое­тові міста, його «пишнії садки, квіти пахучі по долині». Ліричний герой з захопленням відгукується про пісні рідної околиці. Цей мотив певною мірою прояснює дещо з життя поета, якому довелося жити далеко від рідної сторони. Ліричний герой із зворушенням згадує рідні місця, звичай, мову, народні мелодії, що звучали над берегами рідної з дитинства річки Тор на Донеччині.

Лірика М. Петренка позначена новаторськими пошу­ками поета. Розкриваючи внутрішній світ особистості, він вдається до прийому уявного діалогу з героєм, і то­ді у віршах починають природно звучати запитальні й окличні інтонації:

М. Петренко своєю творчістю вніс посильний вклад у розвиток української романтичної поезії, сприяв її під­несенню до рівня лірики в інших літературах.