У руслі традицій «Наталка полтавка». Побутово-етнографічна драматургія.

У 1819р. відбулася перша постановка п, єси.

Твір написано Котляревським під впливом української вертепної, шкільної драми, інтермедії 18ст. Основне джерело для написання – життя українського суспільства, лірично-побутові, обрядові, купальські, баладні пісні («Ой оддала мене мати за нелюба заміж», «Брала дівка льон…», «Розлилися води на чотири броди», «Чорна хмаронька наступає», «Лимерівна»)

Тематика

Зображення побутових суперечностей українського села, соціальної нерівності та безправ, я трудящих, показ життя селян, бурлаків, чиновників, відтворення звичаїв, пісень.

Основний конфлікт п, єси зумовлений становою та майновою нерівністю в суспільстві.

Основний мотив твору: розлука дівчини з коханим-бідняком та можливе одруження з осоружним багачем.

Основні персонажі: Наталка, Петро, возний, виборний Макогоненко, бурлака Микола, Горпина Терпелиха.

Над музичним оформленням п, єси працювали Микола Лисенко, Анатолій Барсицький, Алоїз Єдлічка, Опанас Маркович, Микола Васильєв, Володимир Йориш та ін.

Сюжет

Дія відбувається в одному полтавському селі.

Зав, язка сюжету: Зустріч Наталки з возним, який пропонує їй вийти за нього заміж. Наталка давно кохає наймита Петра, який перебуває на заробітках через лиху долю та відмову Наталчиного батька віддати за нього дочку. Дівчина відповідає: «Ви пан, як сирота; ви багатий, а я бідна; ви возний, а я простого роду» і закінчує народним прислів, ям: «Знайся кінь з конем, а віл з волом», натякаючи на їхню станову нерівність.

З розвитком дії багатому возному допомагає заможний виборний Макогоненко, а бідному Петрові – бурлака Микола.

Наталка погоджується на шлюб з возним задля покращення матеріального становища сім, ї: її мати Терпелиха мріє про багатого зятя.

Микола влаштовує побачення Наталки з Петром, який повернувся із заробітків.

Кульмінація: Наталка категорично відмовляється стати дружиною возного. Петро радить підкоритися матері й пропонує коханій усі зароблені ним гроші.

Розв, язка: розчулений таким актом самопожертви, возний зрікається Наталки на користь благородного парубка, бо розуміє, що Наталку йому не втримати.

Значення п, єси: Вона започаткувала нову укр. драматургію й й повела її шляхом народності до вершин світової драматургії.

96. Значне місце у творчості Г. Ф. Квітки-Основ'яненка посідають сентиментально-реалістичні повісті «Маруся», «Козир-дівка», «Сердешна Оксана», «Щира любов». Центральним персонажем кожної з них виступає сільська дівчина. У кожної із них своя доля, але є в цій долі щось спільне для всіх дівчат — кожна із них, по-своєму звичайно, переживає найсвітліше у житті почуття-кохання.

Так у повісті «Маруся» на перешкоді до одруження закоханих стоїть перспектива важкої двадцятип'ятирічної солдатської служби для нареченого і злиденної долі жінки-солдатки для нареченої.

Опоетизована історія чистого і вірного кохання сільської дівчини Марусі й парубка з міських ремісників Василя завершується трагічно.

У повісті «Козир-дівка» автор виводить новий для української літератури образ вольової, рішучої, сповненої почуття, людської гідності селянської дівчини Ївги, яка перемогла у боротьбі з місцевою владою й судом і визволяє з в'язниці свого нареченого — бідняка-сироту Левка, якого несправедливо засудили до заслання в Сибір. У образі Ївги, у її рішучих діях, у її ставленні до посадових осіб, до здирників «панів-судящих» показується пробудження соціальної активності в простої української жінки.

У повісті «Сердешна Оксана» розробляється митцем злободенна на ті часи тема — зведення паном дівчини-селянки. Однією з причин життєвої драми сільської красуні Оксани, яка стала покриткою, письменник у дидактично-осудливому дусі виставляє її намагання перейти у вищий соціальний стан.

Прямою протилежністю Оксані є Галочка, головна героїня повісті «Щира любов». Селянська дівчина Галя відмовляє щиро закоханому у неї офіцерові-поміщику Семенові Івановичу. Реально й розсудливо мисляча, розумна героїня знає, що панське оточення коханого не прийме її, просту селянку, в своє коло і шлюб з нею прирік би Семена Івановича на постійне моральне страждання.

Таким чином, Квітка-Основ'яненко показує різні долі, різні характери, різне ставлення життя українських сільських дівчат, підкреслюючи, що основним у цих характерах є моральна чистота.

97. Українська тема в російській та польській літературі.

Українська тема значно захоплювала письменників Росії та Польщі. У російській літературі “ першими ластівками” були твори талановитого письменника К.Риллєва(1797-1826). Під враженням “дум” Нємцевича він пише поруч з іншими своєрідними баладичними “думами”, думу “Богдан Хмельницький”(1822). Потім переходить до інших українських тем, уже під впливом “Історії русів”, нової наукової літератури(Бантиш-Каменський, 1822) та розповідей своїх українських приятелів, усюди підкреслюючи тематику боротьби за незалежністьУкраїни. Його поеми “Войнаровський”(1824) та “Наливайко”(1825) своєю силою виразу та темою боротьби за свободу, вражали навіть українців. М. Маркевич навіть висловив подяку Рилєєву від імені усіх укораїнців, додаючи, що “ в нас ще живе дух Полуботка”.

Літературна діяльність Риллєва обірвалась разом із його життям після повстання декабристів, коли його з іншими провідниками було страчено. В його літературній спадщині залишилось ще декілька незакінчених творів на українську тематику: поема”Хмельницький” та начерки драми “ Мазепа”. Слід також зазначити, що Рилєєв в своїх творах використовував поетику українських дум та пісень.

Безпосередньо з поем Риллєва та другорядного роману В.Аладіна “Кочубей”(1827) черпає тематику Пушкін, пишучи свою “Полтаву”. Ця Байронічна поема малює Мазепу, як негативну, але величну постать (негативна моральна характеристика ніяк не зменшує високої оцінки героя). Тематика боротьби України за волю поставлена в поемі виразно, хоч лиш як побічний мотив.

Варто згадати і Миколу Васильовича Гоголя, котрий теж друкував оповідання на українські теми. Відомими є його збірки повістей “Вечори на хуторі біля Диканьки” та “ Миргород”, які зробили цілу епоху в російській літературі. І досі невідомо ставлення Гоголя до української національної проблеми. Та в своїх творах він нею і не цікавиться, поєднуючи, в дусі найліпших романтичних традицій, цікаве оповідання з розв'язанням певних суто літературних завданнь та ідеологічних проблем. В своїй повісті “Тарас Бульба “ йому вдалось витворити вразливі, пластичні, принадні та за загальним тоном дуже колоритні малюнки української природи, життя і народних характерів та піднести картини українського минулого до рівня високої романтичної епопеї, поєднуючи стиль народних дум разом із підходом В.Скотта та Гомера.

Серед польських представників особливо виділяють таких трьох поетів-романтиків, як:

1. А. Мальчевський(1793-1826) -його байронічна поема “ Марія” малює Україну лицарсько-козацьку.

2. Богдан Залєський(1802-1886)- в своїх віршах оспівує Україну ідилічну та елегічну (оповиту серпанком туги автора)

3. С. Гощинський(1801-1876)- усвоєму “Замку Каньовськім” малює Україну гайдамацьку в стилі “романтики жаху”

Всі вони дивляться на на минуле і сучасне з польського погляду, але не можна не визнати, що вони мають щиру приязнь до України, та що у них перших намічені характерні для романтиків елементи

української тематики (козак, гайдамака, співець, кобзар і т.д) Зокрема добре вжито український пейзаж для роиантичної символіки (ніч, степ, вітер..)Трапляються і мовні українські елементи.

Зустрічаються українські мртиви та українські мовні елементи і у творчості Юліуша Словацького(1809-1849) Зокрема відомі такі його твори на українські тему, як: “Zmija”(1831) та “Дума українська”.

Дехто із представників польської української школи навіть почав уживати українську мову у своїх творах (Т. Падура, С. Осташевський, А.Шашкевич та К. Ценглевич.)