Заняття 30. тема. Давні ремесла нашого роДУ

тема. Давні ремесла нашого роДУ

програмовий зміст: продовжувати ознайомлювати дітей із обрядовими звичаями і традиціями нашого народу; розширювати і поповнювати знан- ня про рушники, гончарні вироби; викликати емоційно-позитивне ставлен- ня до праці гончарів; прищеплювати любов та повагу до своєї Батьківщини; виховувати повагу на народних майстрів.

Хід заняття

В и х о в а т е л ь. Діти, сьогодні нас запросили в гості. Але до кого? По- дивіться на знак, намальований на хатині. Який знак на хатині? (Емблема Гончара.) Куди нас запросили? Як ви здогадались? (Бо намальовані глечики з глини.) Давайте зайдемо до хатинки. (Вихователь стукає у двері.)

В и х о в а т е л ь. Хто ви?

Г о л о с Г о н ч а р а. А ви здогадайтеся.

Глина в кого ожива? Творить з неї хто дива? В кого посуд, ніби жар?

Ну звичайно, ж це... (гончар).

В и х о в а т е л ь. Так, діти. Тут живе дід Петро. Золоті в нього руки, бо він може зробити з глини різний посуд. А як він їх виготовляє, зараз нам і розповість, але спочатку згадаємо прислів’я та приказки про гончарів:

• Робота для Гончара, як пісня для солов’я.

• Гончар без круга, як рослина без цвіту.

Демонстрація діафільму.

В и х о в а т е л ь. Ми зробили мандрівку в минуле нашої країни. Дуже багато ремесел було в давні часи в Україні. Деякі з них живуть і в наш час.

Г о н ч а р. Коли я був ще малим, то зовсім не було іграшок. І мій дідусь виготовляв для нас, дітей, ось такі іграшки: свищики з глини, півників, ко- ників. А ще дарував своїй бабусі глечики, горщики, кринки. Все це він виго- товляв з глини, ось на такому гончарному крузі. Коли він працював, то в ньо- го співала душа. (Показ роботи на гончарному крузі.) Тяжка це була праця, але цікава і корисна, бо без цих виробів не можна було обходитись. От і сьо- годні я вам приготував кожному подарунок: свищики на згадку про мене. Пам’ятайте, що будь-яку працю слід цінувати.

В и х о в а т е л ь. Прислухайтеся, здається, звучить українська пісня. Мабуть, це не остання на сьогодні зустріч. Давайте заглянемо у світлицю. Погляньте, якими чудовими рушниками вона прибрана. Від сивої давнини

до наших днів дійшли вишиті рушники. А зустрічає нас у цій світлиці справж- ня майстриня — тітка Олена. Давайте ми їй розповімо вірші про вишивки.

1- а д и т и н а

2 - а д и т и н а

Моя бабуся гарно вишиває. Цвітуть на полотні

Троянди й виноград, Розмай калиновий Там грає

І дивні птахи щебетять.

Навік з’єдналось

Чорне і червоне —

Мойого краю гордість і краса. Душа народу —

Малинові дзвони,

йоговеселка і його сльоза.

Т і т к а О л е н а. Дякую за вірші. А я вам хочу розповісти легенду про

Рушник.

ЛЕГЕНДА ПРО РУШНиК

Було це дуже давно. Коли зродилися кришталеві сльозинки-намистинки, що росою в народі звуться. Коли пташки до сонечка літали і тією росою що- ранку його вмивали. Жила тоді в одному селі мати, і мала вона трьох синів- красенів. Що вже працьовиті були та до всього здібні — про те не лише ма- туся знала. І люди їх поважали. Одне лишень хлопці не вміли — вишивати, як їхня ненька. Сядуть, було, біля неї, коли з усім упораються, та й кажуть:

«Ви, матусенько, шийте-вишивайте та пісню співайте, а ми подивимося, як народжуються у ваших руках квіти та птахи».

Горнулася мати до синів і такі мудрі слова говорила: «Долю я вам кожно- му вигаптую, і пам’ять про себе в рушниках залишу, то ж бережіть їх». Багато вишила мати за своє життя рушників, і всі між синами розділила. А даруючи, навчала. «Сини мої, мої голуби! Пам’ятайте повік прохання своєї неньки. Куди б не їхали, не йшли, а рушник у дорогу беріть. Хліб у нього загортайте та людей пригощайте. Хліб на рушнику життя величає, здоров’я береже».

Та життя людини, як і днина, швидко минає. Померла старенька мати. Осиротіли сини. Поховали неньку, а на могилі рушник білий прослали, щоб вітер порох на неї не трусив. Правду люди кажуть, а чи ні — та чутка про те диво й донині ходить. Переповідають, що на тому рушникові квіти через три дні розцвіли. Хто вишив їх, ніхто не знає. Лише вітер про те роз- повідає і просить вишити на згадку рушник, як і той, червоними та чорни- ми нитками...

Червона смуга означала: нехай подорожньому завжди світить сонеч- ко, і люди нехай зігріють мандрівця, якщо він попроситься на ніч, і наго- дують його.

Зелена барва провіщала зустріч із добрими людьми, добрі покупки на ба- зарі.

Коричнева смуга означала дорогу — щасливу, з чистим небом і ясним сонцем.

Тому поряд з нею вишивали синю смужку, біля синьої — жовту. Жовта смужечка була символом здоров’я і удачі.

Т і т к а О л е н а. Діти, а ось цю велику скриню я хочу подарувати вам на згадку про нашу зустріч. Тут рушники, які я вишивала.

гра «рушники зі скрині»

У скрині — рушники (за кількістю дітей). Діти по черзі витягають рушничок і розповідають про нього. (Грайлики, росянички, святкові, утирачі, сімейні.)

В и х о в а т е л ь. Вишивка — це найкращий дарунок. Вона розповідає своїми кольорами про гори високі, про поле родюче, про життя минуле. Бе- режімо, шануймо вишивку.

Діти зі скринею повертаються до групи.

підсумок

В и х о в а т е л ь. Бережіть і пам’ятайте споконвічні традиції свого на- роду.