Сенс смерті в економії спасіння

Вже своїм воплоченням Христос рікапітулює в себе всю людськість, у її цілістності та глобальності, та цим самим її обожествляє. Слід зауважити, що також терпіння та його смерть мають спасаючий характер, що огортає всю людськість, тому що вона була цілковито прийнята від Христа. Він перш за все хотів бачити кожну людину з її власною праведністю. Не так, як її (праведність) розуміли протестанти [109], тобто що людина є спасенна особистою праведністю Христа, яка стається також і праведністю людини, але набагато більше, через праведність Христа реставрується наша праведність, створена у відношенні до Христа, як його образ. Ось чому було так необхідно для Христа терпіти замість людини. Кавасила каже: " Якщо перед хрестом не було б відпущення гріхів та визволення від засудження, як можна говорити про справедливість? Безперечно, неможливо бути в єдиному хорі з друзями, якщо перед тим не примиритись з Богом [...] та бути проголошеними переможцями" [110]. І справді, неможливо жити в Бозі, якщо перше не вмерти для гріха. Адже відразу після гріха Бог дозволив увійти в світ людини болям та смерті, але не в якості покарання грішника, але як засіб (лікарство) проти хвороби [111]. Повністю знищити смерть можливо тільки через смерть, умертвивши її. Стара людина повинна померти, а нова відродитися, ефективно переходячи з життя, яке живе згідно плоті, до правдивого життя людини. Тому, вбивши в собі гріх, людина звільняється з ув'язнення плотського життя, що означає воскреснути.

Необхідність смерті не походить з потреби відшкодувати Божій праведності, як це вважає Св. Анселм з Аости в " Cur Deus homo", але, як каже св. Атанасій, з того факту, що Христос був досконалою людиною, а тому й суб'єктом смерті [112].

Є багато дискусій та різні теорії щодо питання, з якої причини Христос переносить смерть. Кавасила у згоді з Григорієм Назіянським (Богословом) [113] бачить дійсний сенс смерті Христа у величезній любові Отця до людини, і зовсім не у задоситьучиненні Отцеві [114] або відкуп сатані [115].

5.2 Неможливість задоситьучинення зі сторони людини.

Кавасила підкреслює, що жодна людина не спроможна визволитись сама собою. Більше того, вона навіть не може хотіти свого визволення, тому що ніколи не посмакувала цієї свободи. Іншими словами спасіння " було понад наші поняття та прагнення" [116]. Ані людина, ані Бог, який немає жодного боргу чи провини, не є спроможній задосить учинити, лише Христос Боголюдина може ефективно терпіти та померти. Ось чому було так необхідно, щоб людина і Бог з'єдналися та щоб у одному знаходились разом дві природи: того, що мусів боротись, та того, що міг би перемагати [117]. Таким чином Бог собі привласнив боротьбу за людину, а людина перемогла над гріхом, тому що є Богом. Бог виправив помилку людини та проник туди, де створене буття було абсолютно не спроможне зробити щось само, і це він зробив не стільки з потреби праведності (тобто з необхідності), як через його невимовну любов до людей. Отже Христос через хрест виправдав людину, борючись іменем людей і за них, щоб об'явити надмірну любов Отця, яка вже від початку подана людині через батьківство.