Нове життя є життям в органічній єдності з Христом

А) Христос залишився присутнім у людині, щоб завершити його місію.

Вже у цьому житті охрещеним дано не лише служити та приготовлятися до вічного життя, але також і жити, і діяти в ньому. “Обніми вічне життя, до якого ти покликаний”, - пише Павло до Тимотея, а на іншому місці каже: „вже не живу я, але живе в мені Христос” (Гал 2, 10). Щоб краще описати цю правду, автор вживає багато різних біблійних прикладів. Наприклад, коли Христос посіяв сім’я на землі [13], також приніс вогонь [14] та меч, він наголошує, що Христос не пішов геть, залишаючи на людей опіку над ростом та народженням зерна, над розпалюванням вогню та над вживанням меча [15], але він сам залишився, щоб сповнити те, що започаткував. Тому, як говорить ап. Павло: “Бо то Бог викликає у вас і хотіння, і діяння, за доброю своєю волею” [16]. Тому це він є той, хто розпалює та підтримує вогонь, і він є тим, хто тримає в руках меч. Христос не обіцяє лише вічне життя [17], але набагато більше. Він обіцяє своїм “святим” [18] завжди бути з ними [19].

Христос є присутній з ними, приходячи не лише для підтримки своєї Церкви, тобто працюючи з ними, але набагато більше, він вкладає в них своє життя. Про це говорить Максим Ісповідник; він підкреслює, що Бог у своїй цілісності живе у всьому людському бутті: “Бог, у своїй повноті, приходить, щоб замешкати у цілому бутті того, хто є цього гідний (...) Він з’єднується з ними так, як душа з’єднується з тілом” [20]. Христос з’єднується зі своїми святими з такою любов’ю, що формує з ними єдиний Дух: Хто з Господом єднається, стає з ним одним духом [21], одне тіло й один Дух, - як і були ви покликані в одній надії вашого покликання [22].

Б) Необхідність присутності Христа у житті людини

Присутність Христа у людині є не лише справжньою та реальною, але передусім суттєвою, а тому і необхідною. Як благовістить св. Марко, ніхто не може бути добрий, якщо не є присутній той, хто є Добрий по своїй суті [23]. Тому людина є добра лише в тій мірі, у якій, живучи в Христі, має участь у його суттєвій доброті. Яніс Спітеріс підкреслює: " Людина ще перед своїм першим падінням потребувала спасіння, тому що вона була ще не цілісною, не зрілою, не комплектною, як дитина, яка потребує ще рости" [24]. Також Микола Кавасила, посилаючись на св. Іринея, бачить людину дорослою тільки тоді, коли вона має своє буття в Христі; іншими словами, тільки народженням Христа людськість починає існувати насправді у її комплектності.

“...Оскільки Христос є життям тих, що є з ним з’єднані, вони народжуються тоді, коли народжується Христос та входить в їхнє життя” [25]. Тому людина є справжньою у тій мірі, у якій є “христифікована”.