Власність: поняття, сутність та місце в економічній системі

Власність визначає соціально-економічний характер виробничих відносин, ефективність господарської системи і всієї суспільної надбудови. В теоретичному аспекті власність є однією з найабстрактніших категорій, тому щоб зрозуміти її глибинну сутність, важливо усвідомити її економічний зміст і юридичну форму.

У роботах вчених практично всіх економічних шкіл і напрямків завжди приділялося значне місце питанню відносин власності. Дану проблему аналізували А. Сміт, Д. Рікардо, К. Маркс, Л. Морган, А. Маршалл, Дж. Гелбрейт та ін.

Таким чином, власність в економічному розумінні історично і логічно визначена.

Власність як економічна категорія виражає відносини між людьми з приводу привласнення - відчуження засобів виробництва і результатів праці.

Привласнення і відчуження виступають діалектичними сторонами відносин власності і внутрішнім джерелом саморозвитку цих відносин.

Сутність власності проявляється в її об’єктах і суб’єктах.

До суб’єктів власності відносяться громадяни, підприємства, держава, громадські організації тощо.

Об’єкти власності (майно) – всі матеріально-речові умови, здібності та інформація, необхідні для того, щоб здійснювати господарсько-економічну діяльність. Це засоби виробництва, земля, її надра, рослинний і тваринний світ, робоча сила і результати її діяльності - предмети матеріальної і духовної культури, цінні папери, гроші тощо. Визначальні серед цього різноманіття є засоби і фактори виробництва. Саме власність на засоби виробництва характеризує сутність усієї сукупності відносин власності, у тому числі механізм розподілу і присвоєння результатів виробництва, доходів господарської діяльності. Власник засобів виробництва значною мірою привласнює і результати виробництва.

Отже, соціально-економічна сутність власності розкривається і реалізується не в системі зв’язків “людина-річ”, а у взаємодії відносин “людина-людина” з приводу привласнення або відчуження об’єктів власності.

Об’єкт власності може використовувати сам власник або ж інша людина. Якщо об’єкт власності відокремлюється від власника, то користувачу передається частина прав власності і тоді прибуток від реалізації власності ділиться між власником і всіма користувачами.

Система економічних відносин власності включає:

- відносини привласнення, що передбачають економічні відносини між людьми, які встановлюють їх відношення до речей як до власних;

- відносини господарського використання об’єктів власності, що реалізуються тоді, коли власник сам може ефективно використовувати засоби виробництва або передає їх іншому суб’єкту господарювання, який отримує можливість тимчасово володіти і користуватися об’єктом чужої власності. Прикладом може служити оренда як форма господарювання;

- відносини економічної реалізації власності означають таке використання її об’єктів, що дозволяє регулярно отримувати доход у будь-якій формі (прибутку, ренти, проценту, зарплати, дивіденду тощо).

Права власності – система правових норм, які законодавчо закріплюють відносини власності між людьми. Повна реалізація прав власності можлива за наявності і взаємозв’язку відносин володіння, користування та розпорядження.

Володіння – право виключного фізичного контролю над майном.

Користування – право використання корисних якостей об’єкту власності для задоволення конкретних потреб.

Розпорядження – це фактичне здійснення влади власника над річчю, над об’єктом власності, фактичне управління ним. Це дії, які пов’язані з відчуженням майна від його власника (продаж, дарування, обмін, передача в спадок, оренда тощо).

Сутність сучасної економічної теорії прав власності, розробленої англійським юристом представником інституціоналізму А. Оноре, полягає в тому, що не ресурс (умови виробництва) сам по собі є об’єктом власності, а “пучок або частка прав” щодо використання ресурсу.

“Пучок прав власності” складається з наступних 11 елементів:

1) право володіння;

2) право користування;

3) право управління – право вирішувати, хто і як буде забезпечувати використання благ;

4) право на доход - право володіти результатами від використання благ;

5) право суверена – право на відчуження, використання, зміни або вилучення благ;

6) право на безпеку – право на захист від експропріації майна та від шкоди з боку зовнішнього середовища;

7) право на передачу майна у спадщину;

8) право на безстрокове володіння майном;

9) заборона на використання шляхом, який завдає шкоди зовнішньому середовищу;

10) право на відповідальність, тобто можливість стягнення майна у виплату боргу;

11) право на залишковий характер – право на існування процедур і інститутів, що забезпечують відновлення порушених повноважень.

Отже, власність як юридична категорія виражає законодавче закріплення економічних відносин між фізичними і юридичними особами з приводу володіння, користування та розпорядження об’єктами власності через систему юридичних законів і норм.