Типи, форми і види власності та особливості їх реалізації.

Розрізняють два основних типи власності на засоби виробництва: приватну і суспільну.

Приватна власність відображає привласнення засобів виробництва і, отже, його результатів окремими особами — власниками цих засобів, тобто частиною суспільства.

Суспільна власність означає спільне присвоєння засобів і результатів виробництва всіма членами суспільства. Наприклад, військово-промислові, космічні, енергетичний комплекси, наука, освіта.

Класичні форми прояву приватної власності:

- приватна власність, заснована на особистій праці (індивідуально-трудова), коли власник засобів виробництва і працівник – це одна особа;

- приватна власність, заснована на найманій праці.

Основні форми суспільної власності:

- державна – форма власності, за якою володарем засобів і результатів виробництва виступає держава;

- колективна – форма власності, за якої об’єкти власності привласнюються колективом фізичних або юридичних осіб.

Видами державної власності є загальнодержавна і муніципальна.

До колективних видів власності відносять: кооперативну, власність громадських організацій, власність релігійних і культових організацій, акціонерну.

Об’єктивними основами багатоманітності форм власності виступають: а) технічна багатогранність продуктивних сил суспільства; б) різниця в рівнях усуспільнення виробництва; в) різниця в економічних інтересах суб’єктів господарювання.

В 1991 р. Верховна Рада України прийняла закон „Про власність”, який узаконив плюралізм різних форм власності, в тому числі узаконив існування приватної власності. Цим законом передбачено такі форми власності: індивідуальна (особиста та приватна), колективна (орендні підприємства, кооперативи, акціонерні товариства, громадські і релігійні організації), державна (загальнодержавна і комунально-муніципальна), державно-приватна, спільна з іноземним капіталом.

Багатоманітність форм власності передбачає, що суб’єкти господарювання мають свободу вибору форм власності, які є юридично рівноправними. Це потребує створення рівних економічних умов для розвитку всіх форм власності та їх правового захисту.

Багатоманітність форм власності в Україні досягається через поширення процесів роздержавлення та приватизації.

Роздержавлення – це комплекс заходів, спрямованих на усунення монополії держави на власність і утворення багатоукладної економіки.

Приватизація – це перетворення державної власності в різноманітні форми недержавного привласнення.

Однією із форм реалізації власності виступає оренда.

Оренда – надання однією стороною (орендодавцем) іншій стороні (орендарю) майна у користування на визначений строк за певну плату на підставі орендного договору.

Правові відносини двох сторін орендного договору регулюються законом України “Про оренду майна державних підприємств і організацій”.

Особливості оренди як форми реалізації власності полягають в тому, що: а) об’єкт власності відчужується від власника і переходить в користування до іншої особи; б) відносини мають договірний характер; в) право володіння завжди залишається за власником, орендар отримує лише право користування, а право розпорядження залишається за тим суб’єктом, який зазначений в договорі.

Існує поняття суборенди як передачі в оренду вже орендованого майна.

Основними видами оренди є: на строк і безстроково; за плату і безкоштовно (безкоштовно орендуються такі об’єкти, які є неприбутковими, але без існування яких не може розвиватися національна або регіональна економіка, наприклад, деякі комунальні підприємства); оренда всього майна або окремих категорій майна; з викупом або без викупу, при цьому викуп може бути повним або частковим.

Орендна плата (ОП) – це доход орендодавця, що виникає внаслідок реалізації власності на підставі оренди.

Орендні ставки коливаються в межах 1, 5...5% вартості нерухомого майна. Для закладів шоу-бізнесу, нічних клубів, комерційних банків така ставка складає 5%, для установ торгівлі – 2%, для аптек -1, 5%.