Норма і маса додаткової вартості, способи її збільшення

Ступінь експлуатації робочої сили можна визначити за допомогою норми додаткової вартості як відношення додаткової вартості до змінного капіталу у відсотках:

чи ,

Норма додаткової вартості показує, у скільки разів робітник на капіталіста працює більше, ніж на себе.

Абсолютна величина експлуатації виражається показником «маса додаткової вартості». Її можна визначити декількома способами:

.

Під час визначення абсолютної величини експлуатації в суспільстві в цілому формула маси додаткової вартості набуває виду:

М = m₁ × n

де m₁ – додаткова вартість, створена одним робітником,

n – кількість експлуатованих робітників.

Маса додаткової вартості буде тим більше, чим вище норма додаткової вартості і чим більше маса експлуатованої найманої праці.

Для збільшення додаткової вартості використовують 2 основних способи:

Абсолютна додаткова вартість отримується внаслідок зростання маси додаткової праці, що досягається двома шляхами:

− збільшенням тривалості робочого дня;

− зростанням інтенсивності праці.

Цілком очевидно, що неможливо нескінченно збільшувати тривалість робочого дня: він має фізичні і соціальні межі. Фізичні пов'язані з тим, що робітник не може працювати 24 години на добу, а соціальні обумовлені необхідністю мати вільний час для задоволення духовних потреб (інтелектуальних, культурних, політичних, і т.д.).

Підвищення інтенсивності праці (напруженості трудових процесів) означає приховану форму подовження робочого дня. Зростання інтенсивності праці супроводжується зміною структури витрат праці. В даний час інтенсивність ручної фізичної праці в розвинених країнах уже досягла фізіологічних меж. Посилення інтенсивності йде у формі підвищення нервової і розумової енергії робітника.

Відносна додаткова вартість отримується при скороченні необхідного робочого часу в межах того ж за тривалістю робочого дня. При цьому відбувається відповідне збільшення додаткового часу і маси додаткової вартості. Матеріальною основою виробництва відносної додаткової вартості є науково-технічний прогрес, що веде до зростання і відносного зменшення робочого часу, необхідного для відтворення вартості робочої сили.

Різновидом відносної додаткової вартості є надлишкова додаткова вартість, що одержується на підприємствах окремих капіталістів внаслідок впровадження досягнень науково-технічного прогресу, підвищення продуктивності праці і скорочення на цій основі індивідуальної вартості нижче рівня суспільної вартості.

Надлишкова додаткова вартість – це різниця між суспільною і індивідуальною вартістю продукції. Оскільки ця різниця виникає лише на тих підприємствах, на яких рівень технічної оснащеності і продуктивності праці вище, ніж у середньому по галузі, погоня за надлишковою додатковою вартістю є важливим чинником, що стимулює науково-технічний прогрес і розвиток продуктивних сил. Варто підкреслити, що надлишкова додаткова вартість має тимчасовий характер і існує, доки всі підприємці галузі не впровадять на своїх підприємствах технічні нововведення.