Міжнародна торгівля товарами та послугами

Однією з характерних особливостей світового господарства другої половини XX ст. був інтенсивний розвиток міжнародних економічних відносин.

Міжнародні економічні відносини - це процес взаємодії між резидентами і нерезидентами з приводу більш ефективного розподілу обмежених ресурсів з метою задоволення потреб всіх інституціональних одиниць, що беруть участь у цьому процесі.

Резиденти: а) фізичні особи, що мають постійне місце проживання в Україні, у тому числі тимчасово знаходяться за межами України; б) юридичні особи, створені відповідно до законодавства України, з місцезнаходженням в Україні; в) підприємства й організації, що не є юридичними особами, створені відповідно до законодавства України, що знаходяться за межами України; г) дипломатичні й інші офіційні представництва України, що знаходяться за межами України; д) філії, що знаходяться за межами України, і представництва резидентів, зазначених у підпунктах «б» і «в».

Основні форми міжнародних економічних відносин:

- міжнародна торгівля товарами та послугами;

- міжнародна міграція капіталів;

- міжнародна міграція робочої сили;

- міжнародний науково-технічний обмін;

- міжнародні валютно-фінансові відносини

Регулювання міжнародних економічних відносин в Україні здійснюється на базі закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність».

Найрозвинутішою формою міжнародних економічних відносин є міжнародна торгівля.

Теорії міжнародної торгівлі, що ведуть початок від англійської класичної політекономії, пройшли у своєму розвитку ряд етапів разом з розвитком світової економічної думки. Однак їхніми центральними питаннями були і залишаються наступні: Що лежить в основі розвитку міжнародного поділу праці? Яка міжнародна спеціалізація є найбільш ефективною для окремих країн і регіонів і приносить їм найбільші вигоди? Якими критеріями повинні керуватися фірми, включаючись в міжнародний обмін? Усі ці питання актуальні для України на нинішньому етапі її розвитку.

Отже, міжнародна торгівля – це інтернаціональна форма організації товарно-грошових відносин, що припускає обмін товарами і послугами між суб'єктами світового ринку.

Стосовно до однієї країни звичайно використовується термін “зовнішня торгівля держави”, щодо торгівлі двох країн між собою – “міждержавна, взаємна, двостороння”, а стосовно до торгівлі всіх країн – “міжнародна або світова торгівля”.

Міжнародна торгівля являє собою сукупність зовнішньої торгівлі всіх країн світу.

Зовнішня торгівля – це торгівля будь-якої країни з іншими країнами, що складається з оплачуваних ввозу (імпорту) і вивозу (експорту) товарів і послуг.

Кількісними показниками розвитку зовнішньої торгівлі є: торговельне сальдо (різниця вартісних обсягів імпорту та експорту); торговельний оборот (сума вартісних обсягів імпорту та експорту).

При підрахунку торговельного обороту розрізняють вартісний, який обчислюється за визначений період часу в поточних цінах відповідного року з використанням поточних валютних курсів і фізичний обсяг зовнішньоїторгівлі, що розраховується в постійних цінах і тому дозволяє робити необхідні зіставлення, визначати її реальну динаміку.

Обсяг усієї міжнародної торгівлі (світовий товарообіг) підраховується шляхом підсумовування тільки обсягів експорту всіх держав, що виражаються звичайно в доларах США, або євро. Така методика дозволяє уникнути перекручування показників міжнародної торгівлі, пов'язаних з подвійним рахунком, а також включенням платежів у систему CIF.

У залежності від масштабів втручання держави в міжнародну торгівлю розрізняють протекціоністську торговельну політику і політику вільної торгівлі.

Свобода торгівлі (free trade)- політика мінімального державного втручання в зовнішню торгівлю, що розвивається на основі вільних ринкових сил попиту та пропозиції.

Протекціонізм – державна політика захисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції шляхом використання тарифних і нетарифних інструментів торгівельної політики.

Форми протекціонізму: селективний (спрямований проти окремих країн або товарів); галузевий (з метою захисту окремих галузей); колективний (проводиться об'єднаннями країн проти імпорту країн-не членів союзу); прихований (проводиться неявними методами внутрішньої економічної політики).