Державна інноваційна політика: оцінка експерта

Закон України “Про інноваційну діяльність”, що в повному обсязі вступає в силу з 1 січня 2003 року, дає досить широке і сучасне розуміня того, що є інноваційною діяльністю. Він визнає інноваційними не тільки технічні та технологічні “ноу-хау”, але й організаційно-технічні рішення адміністративного, комерційного або іншого характеру та механізми формування споживчого ринку і збуту товарної продукції. Закон також визнає суб’єктами інноваційної діяльності фізичних і юридичних осіб та об’єднання цих суб’єктів. Він закладає дійсно сучасні механізми державної підтримки інноваційної діяльності, такі як страхування ризиків, погашення відсотків по кредитах, пільгове кредитування спеціальними кредитно-фінансовими установами. Нарешті, є суттєві податкові пільги – можливість залишити 50% ПДВ та 50% податку на прибуток, а в окремих випадках – не сплачувати ввізне мито та ПДВ на обладнання і матеріали для інноваційних проектів. Усе це є суттєвим стимулом для розвитку інноваційної діяльності в Україні, однак існують і серйозні бар’єри, які можуть звести нанівець всі здобутки закону.

Щоб мати податкові пільги, треба зареєструвати певний інноваційний проект. Реєструвати та кваліфікувати його буде спеціально уповноважений на це орган державної влади, який створить для цього окремий підрозділ – “установу”. Тобто маємо отримати нову виконавчу структуру та ще й з територіальними підрозділами. Як відомо, бюджет в Україні маленький, а “установа” зі своїми територіальними підрозділами потребує фінансування. Чіткої процедури реєстрації та кваліфікації в законі немає, все віддано на розсуд Кабміну. Зате чітко вказано, що “установа” буде організовувати експертизу проекту, а ця експертиза проводитиметься за кошти заявника, тобто суб’єкта інноваційної діяльності. Як бачимо, ось тут і закладено механізм для того, щоб “установа” заробляла собі на прожиток.

Можна спрогнозувати, що під час реєстрації інноваційних проектів виникне й велика кількість інших бюрократичних бар’єрів, так що до стимулів з боку держави долучаться не всі інноватори, а лише деякі “обрані”. Принаймні малому або середньому підприємству складно буде знайти кошти та подолати бар’єри для реєстрації інноваційного проекту.

Якщо подивитися на проект Закону України “Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні на період до 2005 року”, то стає зрозумілим, що державна влада бачить такими “обраними” інноваторами лише великі підприємства базових галузей. Складається враження, що сьогодні розуміння того, що лише незалежна підприємницька діяльність у всіх сферах економіки є джерелом реального економічного зростання, немає. Інноваційа сфера не повинна ставати “годівницею” для неефективних та негнучких пострадянських великих підприємств. Відтак державна політика в цій сфері має бути спрямована на сприяння інноваційній діяльності середніх та малих підприємств. А для цього треба вже з початку її реалізації створювати не бюрократичні бар’єри, а механізми, що працювали б мимо волі чиновників.

Цілеспрямована політика в інноваційній сфері фактично реалізовуватиметься з початку 2003 року, тому є ще можливість скоригувати ситуацію, вплинути на законодавство...

Пріоритети: Вісник національної

бізнес-програми. – 2002. – № 2. – С. 18.

3. Написати доповідь і виступити з нею перед аудиторією.

Приклад доповіді

Лібанова Є.М.,

доктор економічних наук, професор

Проблеми бідності вУкраїні: