Тема 9. Основи трудового права

1. Поняття, сторони та зміст трудового договору

Трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, за якою працівник зобов'язується виконати роботу, визначену цією угодою, згідно з внутрішнім трудовим розпорядком, а власник підприємства зобов'язується виплачувати працівникові заробітну платню і забезпечувати умови праці, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

.

2. Порядок припинення трудового договору з ініціативи

Працівник має право звільнитися з роботи, попередивши власника за два тижні.В останній день роботи власник зобов’язаний розрахуватися з працівником і видати йому трудову книжку Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавства про охорону праці, умов колективного договору з цих питань.

3. Порядок припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу

Трудовий договір може бути розірваний власником або уповноваженим ним органом у випадках:

1)змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників;

2) виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації чи стану здоров'я, які перешкоджають продовженню даної роботи;

3) систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення;

4)прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин;

5) нез'явлення на роботу протягом більш як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності, не враховуючи відпустки по вагітності і пологах, якщо законодавством не встановлений триваліший строк збереження місця роботи (посади) при певному захворюванні. За працівниками, які втратили працездатність у зв'язку з трудовим каліцтвом або професійним захворюванням, місце роботи (посада) зберігається до відновлення працездатності або встановлення інвалідності;

6) поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу;

7) появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння;

8) вчинення за місцем роботи розкрадання (в тому числі дрібного) майна власника, встановленого вироком суду, що набрав законної сили, чи постановою органу, до компетенції якого входить накладення адміністративного стягнення або застосування заходів громадського впливу.

Звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5), а також у період перебування працівника у відпустці.

Законодавство передбачає й інші підстави для звільнення працівника з ініціативи власника.

.Робочий час і його види.

Законодавство передбачає такі види робочого часу: Нормальна і скорочена тривалість робочого часу; неповний робочий час, ненормований робочий день.

Тривалість робочого часу в нормальному робочому тижні не може перевищувати 40 годин. Це є загальна норма, яка не залежить від кількості робочих днів (5 чи 6) на тиждень: щоденна робота при п'ятиденному робочому тижні не повинна перевищувати 8; шестиденному —- 7 годин.

Підприємства та організації, укладаючи колективний договір, можуть установлювати меншу норму тривалості робочого часу. Деякі категорії працівників мають скорочені (неповні) обсяги робочого часу. До цих категорій належать неповнолітні: тривалість роботи учнів, які працюють протягом навчального року у вільний від навчання час, не може перевищувати половини максимальної тривалості вказаного вище робочого часу; працівників, зайнятих на роботах зі шкідливими умовами праці — не більше 36 годин на тиждень.

До того ж працівники можуть мати неповний робочий час.

Він відрізняється від скороченого робочого часу тим, що:

• для встановлення неповного робочого часу працівники повинні звертатися за згодою до власника (уповноваженого ним органу), а для встановлення скороченого — це не потрібно;

• оплата праці за неповний робочий час здійснюється пропорційно до відпрацьованого часу або залежно від виробітку, а за скорочений — в повному розмірі ставки (окладу);

• неповний робочий час може встановлюватись за рахунок зменшення як робочого дня, так і робочого тижня.

4. Види дисциплінарних стягнень

Дисциплінарна відповідальність є одним з видів юридичної відповідальності й застосовується виключно до порушників трудової дисципліни, на працівника за порушення трудової дисципліни може бути накладено одне з дисциплінарних стягнень — догана або звільнення.

5. Порядок накладання і зняття дисциплінарних стягнень

6. Матеріальна відповідальність працівників за шкоду, заподіяну з вини підприємству

7. Види пенсій за законодавством України

Правову основу організації та функціонування системи пенсійного забезпечення в Україні складають конституційні норми, Закон України «Про пенсійне забезпечення» (5.11.1991 р.). Розрізняють два види пен трудові та соціальні.

Трудові пенсії призначаються: за віком; з інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.

Умови призначення трудової пенсії:

1. Право пенсії за віком мають: чоловіки, яким виповнилось 60 років зі стажем роботи не менше 25 років жінки — відповідно 55 років, стаж — 20 років.

2. Пенсії з інвалідності призначаються у разі настання повної або часткової втрати здоров'я, незалежно від того, коли настала інвалідність.

3. Пенсії в разі втрати годувальника призначаються непрацездатним членам сім'ї померлого перебували на його утриманні. Дітям пенсії призначаються незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника,

4. Пенсії за вислугу років встановлюються для окремих категорій громадян з особливими умовами праці, що призводять до втрати професійної працездатності до настання загального пенсійного Обчислення спеціального стажу встановлюється зазначеним законом та іншими нормативно-правовими акта

Умови призначення соціальної пенсії: непрацюючим громадянам, крім інвалідів дитинства, відсутності права на трудову пенсію. Закон також передбачає такий вид пенсії, як додаткова, виплачується особам, які уклали договори добровільного страхування.

Тема 10. Основи цивільного права

1. Поняття, учасники та джерела цивільного права

Цивільне право - це система правових норм, які регулюють особисті немайнові та майнові відносини, засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Майнові відносини – це правові відносини, що пов’язані з належністю, набуттям, володінням, користуванням і розпорядженням майном.

Особисті немайнові відносини виникають завдяки здійсненню особою її особистих прав та свобод щодо немайнових благ.

1.Фізичні особи як учасники цивільних правовідносин.

Фізичною особою вважається людина як учасник цивільних правовідносин. Для того, щоб виступати суб’єктом цивільних правовідносин, фізичні особи повинні володіти цивільною правосуб’єктністю, яка включає в себе правоздатність, дієздатність та деліктоздатність.

Цивільна правоздатність - це здатність фізичних осіб мати цивільні права та обов’язки.

Цивільною правоздатністю володіють усі фізичні особи. Виникає вона у момент народження і припиняється у момент смерті людини.

Цивільна дієздатність –це здатність фізичних осіб своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов’язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання. Обсяг цивільної дієздатності залежить від віку та психічного здоров’я фізичної особи. Виходячи з цього, ЦК України визначає такі її рівні: часткова, неповна, повна, обмежена та її відсутність.

· Часткова дієздатність встановлюється для малолітніх осіб (що не досягли 14 років). Фізична особа, яка не досягла 14 років

Малолітня особа не несе відповідальності за завдану нею шкоду.

· Неповна дієздатність встановлюється для фізичних осіб у віці від 14 до 18 років (неповнолітніх осіб). Фізична особа у віці від 14 до 18 років

Неповнолітня особа особисто несе відповідальність за порушення договору, укладеного нею самостійно відповідно до закону, та за порушення договору, укладеного за згодою батьків(усиновлювачів), піклувальника. Якщо у неповнолітньої особи недостатньо майна для відшкодування збитків, додаткову відповідальність несуть її батьки (усиновлювачі) або піклувальник.

Повну цивільну дієздатність має фізична особа, яка досягла 18 років (повноліття). Набуття повної цивільної дієздатності можливе і в наступних випадках:

· У разі реєстрації шлюбу фізичної особи, яка не досягла повноліття.

· Фізичною особою, яка досягла 16 років і працює за трудовим договором.

· Неповнолітньою особою, яка записана матір’ю або батьком дитини.

· Фізичною особою, яка досягла 16 років і яка бажає займатися підприємницькою діяльністю (за наявності письмової згоди на це батьків (усиновлювачів), піклувальника або органу опіки та піклування).

Обмежена цивільна дієздатність фізичної особи встановлюється судом, якщо особа страждає психічним розладом, що істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Також суд може обмежити цивільну дієздатність фізичної особи, якщо вона зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо і тим ставить себе чи свою сім’ю, у скрутне матеріальне становище.

Фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу нездатна усвідомлять значення своїх дій та (або)

.

2.Поняття юридичної особи.

Юридичною особою визнається організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.

Юридичними особами визначаються організації, що мають такі ознаки:

· Організаційна єдність;

· Мають відокремлене майно;

· Можуть від свого імені набувати майнових і особистих немайнових прав, виконувати обов’язки;

· Можуть бути позивачами і відповідачами в загальному чи господарському суді;

· Мають рахунок у банку;

· Найменування мають свій статут або положення.

Юридичні особи можуть створюватися у формітовариств, установ та в інших формах, передбачених законом.

3. Поняття права та форми власності

Право власності – центральний інститут цивільного права. Він являє собою систему правових норм, що врегульовують відносини власності.

Зміст права власності включає три повноваження: право володіння, право користування та право розпоряджання.

Право володіння – це можливість фактичного утримання конкретною особою конкретної цінності у своєму господарстві.

Право користування полягає у законній можливості володільця використовувати корисні властивості конкретних цінностей.

Право розпоряджання – це законна можливість визначення фактичної або юридичної долі цінності.

Тільки власник має всі три повноваження – право володіння, право користування і право розпоряджання. Інші особи – не власники – можуть володіти і користуватись цінностями, але розпоряджатись ними воно не в праві.

4. Форми права власності за законодавством України.

Право власності – це право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Суб’єктами права власності є Український народ, фізичні та юридичні особи, інші учасники цивільних відносин, які є рівними перед законом.

Форми права власності.

5. Поняття і види цивільних договорів.