Міжнародні організації з регулювання міжнародної торгівлі та сприяння її розвитку

Система міжнародних організацій з регулювання міжнародної торгівлі та сприяння її розвитку поділяється на інститути, які утворюють систему міжнародних організацій, пов’язаних з координацією і регулюванням процесів міжнародної торгівлі, а саме:

- регіональні;

- глобально-універсальні (Світова організація торгівлі, органи ООН, міжурядові, неурядові);

- галузеві (міжурядові. міжнародні об’єднання підприємців).

У практиці регулювання міжнародної торгівлі існують чотири основних правила встановлених Генеральною угодою з торгівлі товарами та тарифів, що входить у систему СОТ.

Перше правило. Захист національної промисловості тільки за допомогою тарифів. Незважаючи на те, що ГАТТ спрямована на поступову лібералізацію торгівлі, у ній визнається, що країни можуть бути змушені захищати національне виробництво від іноземної конкуренції. Однак вона вимагає, щоб захист здійснювався за допомогою тарифів.

Друге правило. Тарифні ставки повинні бути знижені і зв'язані, щоб уникнути подальшого підвищення. Від країн потрібно, щоб тарифи й інші заходи, які використовуються з метою захисту внутрішнього ринку, були знижені, а там де можна - скасовані шляхом проведення багатосторонніх торгових переговорів. Знижені в такий спосіб тарифи зв'язуються і не підлягають підвищенню, про що вказується в національному Розкладі країни. Розклад зобов'язань є невід'ємною частиною правової системи ГАТТ.

Суть концепції зв'язування тарифних ставок полягає в наступному. Тарифні ставки, погоджені в ході переговорів, та інші зобов'язання, що беруть на себе країни, приводяться в графіках поступок. Кожна країна - член СОТ має окремий графік і зобов'язана не накладати тарифи по ставках, які перевищують ставки, зазначені в їхніх графіках. Держава також не повинна застосовувати заходи (як введення кількісних обмежень), які призвели б до зменшення розміру тарифної знижки. Тарифні ставки, зазначені в графіку, називаються зв'язаними тарифними ставками.

Усі країни (розвинуті, ті що розвиваються, з перехідною економікою) зв'язали свої тарифні ставки в галузі сільського господарства, а в промисловості понад 98 % імпорту в розвинуті країни і країни з перехідною економікою здійснюється по зв'язаних тарифних ставках. Обсяг імпорту в країни, що розвиваються, який надходить по зв'язаних тарифних ставках, становить 73%.

Третє правило. Торгівля на підставі положень режиму найбільшого сприяння (РНС). Сутність положень цього режиму зводиться до того, що торгівля не повинна бути дискримінаційною. РНС - умова, закріплена в міжнародних торгових угодах, що передбачають надання договірними сторонами один одному всіх прав, переваг і пільг, якими користується і (чи) буде користуватися будь-яка третя держава. Іншими словами, якщо країна-член СОТ надає іншій країні який-не-будь тариф чи інші переваги щодо будь-якого товару, то вона повинна відразу і безумовно надати такий самий режим аналогічним товарам інших країн. Наприклад, якщо країна І погоджується в ході торгових переговорів із країною II зменшити імпортне мито з 10 до 5 %, то знижена ставка мита стосується всіх країн - членів СОТ. Зобов'язання про надання РНС стосуються як імпортованих, так і експортованих товарів незалежно від країни їхнього походження.

Зобов'язання про надання РНС не обмежуються тільки тарифами. Вони стосуються також:

- будь-яких зборів, пов'язаних з імпортом чи експортом;

- методики застосування тарифів, зборів;

- правил проведення експортних чи імпортних операцій;

- внутрішніх податків і зборів на імпортні товари, а також законів, постанов і вимог, що впливають на їхній продаж;

- застосування кількісних обмежень (наприклад, розподіл квот між країнами-постачальниками на недискримінаційній основі), де такі обмеження дозволяються.

Однак існують деякі винятки. Так, одним з винятків є торгівля між учасниками регіональних торгових угод, у відношенні яких застосовується преференційний чи безмитний режим, а іншим винятком - Генеральна система преференції.

Країни в рамках регіональних угод можуть зменшувати тарифи й інші торгові бар'єри на преференційній основі. Нижчі чи нульові тарифні ставки, які застосовуються в торгівлі між сторонами регіональних угод, не повинні поширюватися на інші країни.

Щоб захистити торгові інтереси країн, які не є учасниками регіональних угод, ГАТТ накладає строгі обмеження на укладення таких домовленостей, зокрема:

- країни-сторони регіональних угод повинні скасувати тарифи й інші торгові бар'єри, які впливають на значну частинну всієї торгівлі між ними;

- домовленість не повинна привести до введення нових торгових бар'єрів у торгівлі з іншими країнами.

Домовленості можуть мати форму митних союзів, зон вільної торгівлі. В обох випадках торгівля між країнами-членами відбувається на основі звільнення від сплати мита, у той час як торгівля з іншими країнами ґрунтується на правилах РНС.

На сьогодні існує більше 100 регіональних преференційних домовленостей. Регіональна торгівля стабільно зростає, становлячи усе більшу частину світової торгівлі.

Особливу групу створюють преференції, які застосовуються щодо країн, що розвиваються. Така система митних пільг найбільше надається розвинутими країнами в однобічному порядку країнам, що розвиваються, у вигляді скасування чи значного зниження тарифів на імпорт товарів з цих країн. У той же час країни, що розвиваються, одержуючи переваги від доступу на ринок по преференційних ставках, не надають преференційного режиму імпорту з розвинутих країн. Приклади таких однобічних преференційних домовленостей:

- Генеральна система преференції (ГСП), відповідно до якої розвинуті країни дозволяють імпорт промислових товарів і окремих сільськогосподарських товарів на преференційній і безмитній основі з усіх країн, що розвиваються;

- Ломейська конвенція, відповідно до якої країни - члени ЄС імпортують товари з більшості країн Африки, Карибського басейну і Тихоокеанського регіону на безмитній основі;

- домовленість Карибського басейну, відповідно до якої США імпортують товари з країн Карибського басейну на безмитній основі.

Четверте правило. Національний режим. Принцип національного режиму доповнює принцип РНС і припускає, що імпортний товар, який перетинає кордон після оплати мита й інших зборів, повинен одержувати режим не менш сприятливий, ніж режим, який одержують аналогічні товари, виготовлені вітчизняними товаровиробниками. Тому країна не може накладати на імпортні товари, після того як товар надійшов на територію країни після оплати мита на кордоні, внутрішні податки (наприклад податок із продажу) по вищих ставках, ніж ті, що застосовуються до подібних вітчизняних товарів. Аналогічно правила, які регулюють продаж і закупівлю товарів на вітчизняному ринку, не повинні бути більш жорсткими щодо імпортних товарів.

В основі міжнародного регулювання послуг лежать такі принципи: лібералізація торгівлі послугами, ринкова конкуренція, режим найбільшого сприяння, специфічне і диференційоване відношення до країн, що розвиваються.

У системі регулювання міжнародної торгівлі послугами істотну роль відіграють:

- двосторонні угоди як галузеві (наприклад, з транспорту, зв'язку), так і торговельно-економічні, в яких розглядаються окремі аспекти торгівлі послугами й інвестицій у цю сферу;

- багатосторонні угоди всередині інтеграційного об'єднання (наприклад, у ЄС знято обмеження на взаємну торгівлю послугами);

- регулювання в рамках міжнародних організацій. Підготовкою угод з цих питань займаються спеціальні міжурядові організації (наприклад, Міжнародна організація цивільної авіації, Міжнародна морська організація, Всесвітня туристична організація), а також міжнародні торговельно-експортні організації (COT, ЮНКТАД, ОЕСР). Міжнародною торгівлею послугами займається близько 40 організацій.

Особливе місце посідає міжнародне регулювання сфери торгівлі послугами на основі Генеральної угоди про торгівлю послугами (ГАТС) у рамках COT. Угода спрямована на сприяння економічному зростанню усіх торговельних партнерів через розширення торгівлі послугами.

ГАТС містить загальні концепції, принципи і правила з торгівлі послугами, а також конкретні зобов'язання щодо лібералізації торгівлі в секторах і під секторах послуг.

До найважливіших загальних зобов'язань відносяться - прозорість правил торгівлі послугами:

- створення інформаційних і контактних пунктів. Кожна країна-член повинна створити не менше одного інформаційного пункту, в якому інші країни зможуть одержати інформацію про чинне законодавство і норми щодо торгівлі послугами в тих секторах, які їх цікавлять. Крім того, розвинуті країни для допомоги постачальникам послуг із країн, що розвиваються, повинні створювати контактні пункти, які зобов'язані надавати інформацію про технологію послуг, комерційні і технічні аспекти надання послуг, реєстрації, визнання й отримання професійних кваліфікацій;

- взаємне визнання кваліфікації, необхідної для надання послуг. Фізичні та юридичні особи, які надають послуги, повинні одержати сертифікати або ліцензії та інші документи, що надають право займатися цією діяльністю. Тому країни-члени повинні укладати двосторонні й багатосторонні угоди для взаємного визнання кваліфікації, щоб одержати дозвіл нате, щоб займатись цією діяльністю;

- правила щодо монополій, ексклюзивних постачальників послуг та іншої ділової практики, що обмежує конкуренцію. Постачальники послуг часто є монополістами на місцевих ринках. Крім того уряди іноді надають ексклюзивні права на торгівлю послугами обмеженій кількості постачальників. Це забороняється правилами ГАТС. Якщо ж виникає така проблема, то постачальники послуг мають право обмежити торгівлю.

Конкретні зобов'язання - це зобов'язання, що беруть на себе окремі країни щодо тих чи інших секторів послуг. У кожному з обраних секторів послуг країна зобов'язана брати зобов'язання щодо доступу на ринок, національного режиму та інші зобов'язання.

Види умов, які можуть ставити країни, беручи на себе зобов'язання щодо доступу на ринок:

- обмеження кількості постачальників послуг (наприклад, іноземні банки та страхові компанії можуть створити тільки обговорену кількість філій або дочірніх підприємств);

- обмеження загальної вартості операцій з послугами(наприклад, страхування імпортних вантажів може здійснюватися лише вітчизняними страховими компаніями, внаслідок чого іноземні конкуренти витісняються з внутрішнього ринку страхових послуг);

- обмеження загальної кількості операцій з надання послуг або загальної кількості наданих послуг, тобто введення кількісних квот на імпорт іноземних послуг (наприклад, квота на кількість закуповуваних за рубежем фільмів, публікацій і поліграфічних робіт, що здійснюється за винагороду);

- обмеження загальної кількості іноземних постачальників послуг, які можуть залучатися до конкретного сектора послуг (наприклад, державне ліцензування імпорту робочої сили) і споживачів послуг (наприклад, лімітування кількості туристичних віз, які видаються іноземним мандрівникам);

- вимоги до специфічного типу юридичної особи, які надає послуги;

- обмеження на участь іноземного акціонерного капіталу (наприклад, максимальна участь обмежена 49 % акцій).

Зобов'язання, що бере на себе країна, заносяться до Розкладу зобов'язань ГАТС.

Кожний Розклад поділяється на дві частини: горизонтальну і секторну. Горизонтальні зобов'язання поширюються на всі сектори послуг, а секторні стосуються конкретних секторів і підсекторів. Записи в Розкладі показують обсяг зобов'язань, які країна готова взяти на себе.

Країни можуть вводити обмеження на використання національного режиму нерезидентами. Держава застосовує такі інструменти внутрішньої економічної політики, які дискримінують на вітчизняному ринку іноземних виробників послуг порівняно з місцевими. Наприклад, надання місцевим будівельним, юридичним, транспортним фірмам прямих цінових субсидій, або надання іноземним виробникам послуг менш сприятливих умов (вищі кваліфікаційні вимоги до фахівців).

У ряді випадків для обмеження торгівлі послугами використовують такі самі методи регулювання, як і для торгівлі товарами. Це пов'язано з тим, що торгівля окремими видами послуг супроводить торгівлю товарами і тому підпадає під обмеження, що накладаються на торгівлю цими товарами.

Предметом міжнародного регулювання на ринку технологій є насамперед охорона прав на винахід, промислові зразки, товарні знаки, що являють собою об'єкти інтелектуальної власності.

Будь-яке несанкціоноване використання інтелектуальної власності є порушенням прав власника. Стандарти, які приймаються різними країнами для захисту своїх винаходів, промислових зразків, товарних знаків, а також ефективність, з якою їх застосовують, впливають на розвиток міжнародного технологічного обміну. Це пов'язано, по-перше, з тим, що економічна діяльність у більшості промислове розвинутих країн здебільшого стає насиченою науково-дослідними і технологічними розробками. Внаслідок цього, їх експортна продукція містить у собі дедалі більше технологічних і творчих складових, які підпадають під права інтелектуальної власності (ПІВ). Як наслідок - виробники зацікавлені в тому, щоб усюди, де вони продаватимуть свою продукцію, їх права на патенти були адекватно захищені, і це давало б їм можливість компенсувати свої витрати на науково-дослідні розробки.

По-друге, в багатьох країн, що розвиваються, після того, як були зняті відповідні обмеження на іноземні інвестиції, з'явилися нові можливості для виробництва запатентованої продукції на підстав ліцензій або в рамках спільних підприємств. Однак готовність промисловців з розвинутих країн передавати свої технології залежить від того, наскільки система захисту ПІВ у країні-одержувачі може забезпечити менш сприятливих умов (вищі кваліфікаційні вимоги до фахівців).

В адміністративному підпорядкуванні СОІВ знаходяться такі угоди:

- Паризька конвенція про захист промислової власності, перша редакція якої була підписана в 1883 р. Потім Конвенція багато разів переглядалася і доповнювалася. До неї приєднались 96 країн світу, її мета - надавати більш пільгові умови для патентування винаходів, промислових зразків, реєстрації товарних знаків іноземними громадянами;

- Мадридська конвенція про міжнародну реєстрацію товарних знаків (1891);

- Мадридська угода про боротьбу з фальшивими даними, про джерела походження товару (1883);

- Гаазька угода про міжнародне депонування промислових зразків або моделей (1925);

- Ніццька угода про міжнародну класифікацію товарів і послуг для реєстрації товарних знаків (1957);

- Лісабонська угода про охорону даних про походження товару та їх міжнародну реєстрацію (1958);

- Локарнська угода про міжнародну класифікацію промислових зразків або моделей (1968);

- Договір про реєстрацію товарних знаків, підписаний у Відні в 1973 p.;

- Будапештська угода про міжнародне визнання депонування мікроорганізмів для цілей патентної процедури (1977);

- Договір про патентну кооперацію, підписаний у 1970 р. у Вашингтоні, який передбачає можливість складання і подачі в національне відомство міжнародної заявки у випадках, коли заявник бажає забезпечити охорону винаходу в декількох країнах;

- Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів (1886);

- Римська конвенція про захист прав артистів-виконавців, виробників фонограм та радіомовних організацій (1961);

- Женевська конвенція про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного відтворення їх продукції (1971);

- Брюссельська конвенція про поширення несучих програм сигналів, які передаються через супутники (1974).

У правовій системі Світової організації торгівлі одним із трьох її складових, крім ГАТТ і ГАТС, є Угода про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності (Угода ТРІПС).

Угода ТРІПС доповнює розроблені СОІВ угоди щодо захисту прав інтелектуальної власності. Передумовами прийняття Угоди ТРІПС є наявність значних розходжень у стандартах, які регулюють охорону і реалізацію прав інтелектуальної власності, а також відсутність багатосторонніх правил, які стосуються міжнародної торгівлі підробленими товарами, що стало джерелом зростаючої напруженості в міжнародних економічних відносинах.

Угода ТРІПС визначає мінімальні стандарти і періоди, на які надається захист різних ПІВ. Від країн вимагається не вдаватись до дискримінації між іноземцями, а також між іноземцями та вітчизняними громадянами щодо набуття, обсягу і збереження прав інтелектуальної власності. Важливою рисою Угоди є те, що закладений конвенціями СОІВ стандартний захист одержав правовий статус.

До основних стандартів захисту прав відносять: патенти, товарні знаки, промислові зразки, ноу-хау.

МОДУЛЬ 2 „МІЖНАРОДНІ КОМЕРЦІЙНІ КОНТРАКТИ”

Тема 5. ОСНОВНІ ПАРАМЕТРИ МІЖНАРОДНИХ КОМЕРЦІЙНИХ КОНТРАКТІВ (МКК)

Питання:

5.1. Організація міжнародних комерційних операцій.

5.2. Основні ознаки та принципи міжнародних комерційних контрактів.

5.3. Дійсність контракту.

5.4. Способи та порядок укладання контракту.

5.5. Структура та зміст міжнародного комерційного контракту.