Скульптура. У Києві споруджено пам’ятник князю Володимиру (за проектом В

2. Найвідоміші споруди, збудовані в стилі класицизму:

• оперний театр в Одесі (архітектор Ж. Тома де Томон);

• будинок Київського університету (архітектор В. Беретті);

• Інститут шляхетних дівчат у Києві (архітектор В. Беретгі).

3. У Києві відомий архітектором у той час був А. Меленський. Він спорудив:

- церкву на Аскольдовій могилі (Т. Шевченко зберіг на одному з своїх малюнків її вигляд у 1846 p.);

- ансамбль Контрактової площі на Подолі;

- пам’ятник на честь поновлення магдебурзького права в Києві;

- церкву Різдва Христового. Саме в ній з 6 по 8 травня 1861 року стояла труна Т. Шевченка під час перевезення до Канева:

4. Розвивалася палацово-паркова архітектура:

a. палац Розумовського у Батурині на Чернігівщині (архітектор Ч. Камерон);

b. палац Галагана у Сокиринцях на Чернігівщині (архітектор П. Дубровський).

5. У 1833 р. у Харкові було зведено дзвіницю Успенського собору (архітектор Васильєв). Побудували її на честь перемоги над Наполеоном у 1812 р.

6. У Катеринославі було збудовано Преображенський собор (архітектор А. Захаров).

7. Невідомі народні майстри створили перлини архітектури:

• парк “Олександрія” в м. Білій Церкві;

• парк “Софіївка” в м. Умані;

• на Чернігівщині почали створювати Тростянецький дендропарк;

• у Львові — Стрийський парк.

8. У Львові в першій половині XIX ст. було збудовано:

• будинок інституту Оссолінських;

• оперний театр архітекторів А. Пахаля і Я. Зальцмана (1837-1838 pp.);

• ратушу;

• будинок театру тощо.

Традиційно-побутова культура у селі

Українські села відзначалися своєю ошатністю, чепурними хатами, оточеними садками й обсадженими з усіх боків деревами. Скрізь виднілися білі хати в затінку зелених пишних дерев. Українці були в злагоді з природою, любили і прикрашали свій дім. Біля кожної хати — двір, город. Хати вкриті соломою.

Стіни житла зводилися з місцевих будівельних матеріалів залежно від ресурсів та можливостей забудовників. Існувало два типи конструкції стін — зрубний і каркасний. Перший траплявся зрідка, переважно в районах, багатих на лісоматеріали. Каркас заповнювався глиною, перемішаною з соломою. У деяких районах поряд з глиною та соломою використовували каміння. Підлога в хаті також була глиняною, дощана траплялася дуже рідко.

Українська хата вважалася повноцінним житлом тільки тоді, коли була оздоблена як ззовні, так і всередині. Кожна губернія, повіт, село мали свої традиції настінних розписів. Візерунками, найбільше у вигляді квітів, розписували стіни, особливо — піч, яка забезпечувала родині тепло, затишок, добробут, спочинок.

На західноукраїнських землях піч облицьовували кахлями із зображенням квітів, звірів. Художнім різьбленням по дереву прикрашали двері, віконні рами, скрині, в яких зберігали одяг, білизну. В хатах було безліч керамічного посуду.

У першій половині ХІХст. почало розвиватися порцеляново-фаянсове виробництво на Волині, Чернігівщині, Київщині. Однак посуд з фаянсу і порцеляни був дорогим. Його могли придбати лише заможні верстви населення, а простий люд користувався гончарними виробами народних промислів.

 Традиційно-побутова культура у місті

Перебудовувалися міста, які ставали центрами промислового виробництва, торгівлі. Зростала чисельність міського населення.

У просторих міських будинках, на ясно освітлених вулицях вирувало нове життя. Утім житлові будинки заможних верств населення відрізнялися від жител простого міського люду, які мешкали в невеликих приміщеннях.

Для зведення житлових приміщень використовували деревину, каміння та цеглу. В центрі міст — майдан. Окрасою міст були церкви, собори.

У північній частині України в містах переважало вуличне планування. Іноді селища та міста будувалися за радіальною

системою — кругами, в центрі яких був центральний торговий майдан. З’явилося багато різних магазинів, крамниць. На півдні України планування міст відбувалося під керівництвом адміністрацій; переважала квартальна форма планування.

Дворяни, купці, чиновники, ремісники мали свої традиції і звичаї.

Поширювалися західноєвропейська мода, одяг, святкове дозвілля:

У містах входили в моду обіди й вечері з бальними танцями закордонного походження. Це могли собі дозволити представники заможних верств населення.

З розвитком капіталістичних відносин збільшувався приплив російського населення та населення інших національностей у міста і на промислові об’єкти України.

На початку XIX ст. в Україні з’явилися культурно-мистецькі салони, особливо в Києві, Харкові, Одесі, Чернігові, Полтаві, в яких збиралася інтелігенція, представники передової частини дворянства. Існували салони політичні, літературні, театральні, музичні.

Антагонізм міста і села

У зв’язку з розвитком товарно-грошових відносин у містах з’явилися риси індивідуалізму, в той час як на селі звикли всі основні питання вирішувати громадою, яка стежила за станом доріг, мостів, громадських будівель. Кругова порука мала місце під час відбування казенних повинностей.

Заможні верстви міського населення все більше втрачали зв’язок з національними культурно-побутовими традиціями українського народу. Переважання в містах населення інших національностей вело до втрати містами своєї національної самобутності.

Село залишалося носієм українських звичаїв та традицій, берегинею української культури.

Релігійне життя

Українське населення відзначалося побожністю, дотримувалося релігійних норм і традицій. Церкву відвідували регулярно. Це вважалося обов’язком кожного християнина. За цим стежили представники духовенства. Моральні заповіді християнства виховували дітей добропорядними людьми, адже ці заповіді засуджували пияцтво, насильство, лінощі, злодійство, жадібність, брехливість, лицемірство тощо.

У кожній оселі була ікона Ісуса Христа чи Матері Божої. Для неї спеціально виготовляли більших розмірів вишитий рушник, який у народі називали божником. Під іконою звисав каганець, який під час свят, спеціальних відправ чи молитов запалювали. Богомільні люди щоранку й щовечора, ставши навколішки, молилися, звертаючись до всевишнього по допомогу і благословення.

Широко відзначалися календарні релігійні свята, супроводжуючи традиціями народної обрядовості з використанням пісень (щедрівок, колядок), музики, танців, театрального дійства.

В Україні не було єдиної церкви. Найвпливовішими були дві християнські церкви: православна — переважно на Сході та греко-католицька — на заході України. Крім цих двох церков, в Україні, особливо серед національних меншин, існували інші релігійні конфесії — католицизм, іудаїзм, мусульманство, протестантизм та інші.

Доля української жінки

Українська жінка першої половини XIX ст. була в основному неписьменною.

Загальним правилом в Україні було те, що невістка йшла у сім’ю чоловіка. Це були дармові робочі руки.

Жінка першою вставала вдосвіта, палила в печі, варила сніданок чоловікові, який у цей час ще спав. Поки горіло в печі, вона повинна була встигнути погодувати й видоїти корову, потім нагодувати чоловіка, наносити води тощо.

Жінки не лише працювали на присадибній ділянці, а й вели домашнє господарство: ткали, шили одяг, вишивали, готували їжу для всієї сім’ї, один раз на тиждень пекли хліб, виховували дітей. Така велика кількість роботи розвинула в української жінки звичку до праці, працелюбність.

З посиленням феодально-кріпосної залежності жінки працювали і на панщині. Тяжка, підневільна праця забирала здоров’я, рано зводила у могилу. Належного медичного лікування не було, тому за рівнем смертності жінок працездатного віку на початку 60-х років XIX ст. Україна посідала перше місце в Європі.