Види адміністративного розсуду

Адміністративний розсуд першого виду може діставати вияв у наданні певному органу (посадовій особі) права на свій розсуд оцінювати не тільки юридичний факт, але й видати акт на основі вільного вибору одного з рівноцінних з точки зору законності варіантів вирішення справи, передбаченого адміністративно-правовою нормою. В цьому випадку розсуд може виявлятись як в оцінці юридичного факту, так і у виборі одного з видів стягнень. Так, наприклад, однаково відповідатиме вимогам законності будь-яке стягнення, яке буде застосовано до правопорушника на підставі ст. 150 КпАП, де за порушення правил користування жилими будинками і жилими приміщеннями передбачена альтернативна санкція у вигляді попередження або накладення штрафу. Розсуд правозастосовувача дістає вияв в оцінці юридичного факту (правопорушення), особи, характеру та тяжкості проступку, у виборі найоптимальнішого і найсправедливішого стягнення.

Адміністративний розсуд другого виду має місце тоді, коли норма права уповноважує орган або посадову особу діяти на власний розсуд при реалізації наданих їм повноважень. Йдеться про повноваження органів з надання громадянам певних суб'єктивних прав.

До адміністративного розсуду третього виду можна віднести прийняття органом адміністрування чи посадовою особою рішення на підставі норм, які містять гнучкі неконкретні (оціночні) поняття, такі, як " доцільність", " необхідність", " з важливих підстав". Таким чином, необхідність застосовувати адміністративний розсуд обумовлюється самим формулюванням правила норми. Так, згідно з абз. 2 п. 21 ч. 1 ст. 11 Закону України від 20 грудня 1990 р. " Про міліцію" остання організовує за необхідності медичний огляд водіїв, затримує, відстороняє від керування транспортними засобами осіб, які перебувають у стані сп'яніння, а також тих, які не мають документів на право керування або користування транспортними засобами.

Додатково у юридичній літературі виділяється ще один вид адміністративного розсуду, який виникає із матеріальних норм права, які суб'єкти публічної адміністрації конкретизують не у формі правового акту, а у формі суто організаційної чи матеріально-технічної діяльності (найширше застосування адміністративного розсуду).

У правничій літературі (див., наприклад, праці С. Мосьондза) пропонується такий варіант різновидів адміністративного розсуду:

- адміністративний розсуд імперативного типу - пов'язаний з ситуацією, коли норма матеріального права, встановлюючи можливі варіанти рішень, залишає на розсуд суб'єкта владних повноважень вибір одного з цих варіантів;

- адміністративний розсуд диспозитивного типу - має місце тоді, коли норма права уповноважує суб'єктів владних повноважень діяти на власний розсуд при реалізації наданих їм повноважень;

- адміністративний розсуд інтерпретаційного типу - пов'язаний з оцінкою публічного інтересу та суб'єктивною інтерпретацією оціночних понять, таких як " доцільність", " необхідність", " з важливих підстав" тощо.

Адміністративний розсуд у діяльності суб'єктів публічної адміністрації безпосередньо пов'язаний із дискреційними повноваженнями.

Дискреційні повноваження - це повноваження щодо реалізації адміністративного розсуду, якщо вони не передбачають обов'язків органу узгоджувати свої рішення з будь-яким іншим суб'єктом. Надаючи дискреційне право, законодавець, як правило, вживає слово " може". Наприклад, у ст. 69 Господарського процесуального кодексу України (ГПК) зазначено, що у виняткових випадках голова господарського суду чи його заступник має право продовжити строк вирішення спору, але не більше як на 15 днів.