Адміністративні й економічні методи

Адміністративні методи - це вплив на об'єкт адміністрування шляхом встановлення їх прав, обов'язків, через систему наказів, що спираються на систему підпорядкування, владні повноваження. Це односторонній вибір суб'єктом адміністрації способу вирішення завдання чи конкретного варіанта поведінки об'єкта адміністрування. Базуються на застосуванні нормативних актів (розпоряджень, наказів, постанов органів виконавчої влади), мають директивний, обов'язковий характер, ґрунтуються на таких управлінських відносинах, як дисципліна, відповідальність, влада, примус. При використанні адміністративних методів суб'єкт адміністрації прямо приписує іншому (об'єкту адміністрування), що він повинен робити.

Характерні особливості адміністративних методів діяльності: - прямий вплив на керований об'єкт шляхом установлення його повноважень (прав і обов'язків);

- односторонній вибір суб'єктом адміністрування кінцевої мети, завдань адміністрування, порядку, термінів його виконання об'єктом, ресурсного забезпечення, умов виконання завдань на кожному конкретному етапі;

- юридична обов'язковість адміністративних актів (указів, постанов, рішень, розпоряджень, наказів і резолюцій), невиконання яких розглядається як порушення обов'язків.

Виділяють 3 основні групи адміністративних методів діяльності суб'єктів публічної адміністрації: регламентацій ні, розпорядчі, нормативні.

Суть адміністративних регламентаційних методів полягає у встановленні складу елементів системи і зв'язків між ними за допомогою закріплення визначених обов'язків, загальної регламентації, тобто в розмежуванні і закріпленні завдань, функцій, прав і відповідальності, встановленні взаємозв'язків. Вони реалізуються за допомогою положень, статутів, посадових інструкцій та інших регламентів. Складаються з 4 основних видів: загальноорганізаційного, функціонального, структурного, посадового.

Загальноорганізаційне регламентування включає закони, статути і положення загальноорганізаційного характеру, які встановлюють організаційну структуру і порядок функціонування соціальної системи в цілому. Наприклад, закони " Про державну службу", " Про Кабінет Міністрів України" тощо.

Функціональне регламентування охоплює положення, які визначають і встановлюють внутрішній порядок роботи, організаційний статус різних ланок, їх цілі, завдання, функції, повноваження, відповідальність тощо. Наприклад, положення про лінійні та функціональні підрозділи різних органів виконавчої влади (положення про міністерство, державний комітет тощо).

Структурне регламентування включає організаційні форми адміністрування, які відображають основні елементи і взаємозв'язок внутрішніх структур. Мета - досягнення уніфікації форм адміністрування однотипових адміністративних структур. Наприклад, положення про управління, відділи служби органів виконавчої влади.

Посадове регламентування здійснюється шляхом розробки штатного розкладу та посадових інструкцій, що встановлюють перелік посад і основні вимоги їх заміщення, виконання посадових обов'язків.

Види документального оформлення адміністративних регламентаційних методів державного управління: положення; посадова інструкція; професійно-кваліфікаційна характеристика; регламент.

Розпорядчі методи відображають поточне використання встановлених організаційних зв'язків, їх часткове коригування в разі зміни умов роботи. В основу розпорядчого впливу покладено повноваження органів виконавчої влади - закріплені в установленому порядку їх права та обов'язки. Розпорядчий адміністративний метод адміністрування має активний (накази, постанови, розпорядження, рішення, директиви, резолюції, вказівки тощо) та пасивний (інструкції, інформування, рекомендації, моніторинг тощо) характер.

Нормативні методи доповнюють регламентаційні та розпорядчі. Метод нормування полягає у встановленні нормативів, які є орієнтиром в адмініструванні. Формою вираження нормативного впливу є встановлення меж, обмежень та відхилень. Відповідно, стандарт, норма, ліміт, класифікатор, довідник є документальним вираженням адміністративних нормативних методів адміністрування.

Економічні методи - створення економічних умов, стимулів, що викликають заінтересованість під час роботи. Надається широкий вибір варіантів поведінки, заохочується ініціатива тощо.

Реформування економіки України потребує здійснення переходу від переважно адміністративних до економічних методів адміністрування на всіх рівнях та активізації людського фактора. Економічні методи зорієнтовані на досягнення поставлених цілей за допомогою притаманних управлінню економічних засобів та стимулів, що впливають на економічні інтереси працівників.

Економічні методи діяльності суб'єктів публічної адміністрації - це система прийомів і засобів прямої дії на суб'єктів господарювання шляхом прийняття законів з фінансово-економічних питань, формування грошово-кредитних відносин з метою створення оптимальних умов, що забезпечують досягнення високих економічних результатів.

До економічних методів діяльності суб'єктів публічної адміністрації належать:

- індикативне планування;

- державне регулювання;

- грошово-кредитна та фінансова політика;

- конкурентна політика;

- вплив на ринкове ціноутворення;

- податкова політика;

- економічне стимулювання тощо.

При визначенні співвідношення адміністративного та економічного методів діяльності суб'єктів публічної адміністрації слід зазначити, що ці методи практично використовуються одними і тими самими суб'єктами та застосовуються щодо одних і тих самих об'єктів. Крім того, вищенаведені методи використовуються з єдиною кінцевою метою - реалізація впливу суб'єкта адміністрування на об'єкт. Для реалізації тих й інших методів потрібна, як правило, правова форма.