Переконання й примус

Методи переконання й примусу використовуються в усіх сферах та на всіх рівнях адміністрування, багато в чому визначаючи зміст та конкретний прояв інших методів. Наприклад, економічні та адміністративні методи адміністрування засновані на методі переконання.

Переконання - система методів правового й неправового характеру, яка здійснюється державними й недержавними органами та дістає вияв у застосуванні виховних, заохочувальних, роз'яснювальних заходів з метою формування у громадян розуміння необхідності виконання приписів нормативних актів. Основними формами переконання, що застосовуються у публічному адмініструванні, є: організація державних і громадських заходів, спрямованих на вирішення конкретних завдань (облік, контроль, прийняття необхідних документів, проведення семінарів, зборів тощо); виховання (економічне, правове, моральне тощо); особистий приклад; роз'яснення завдань державного управління (усне чи через засоби масової інформації); інструктаж осіб підпорядкованого апарату і громадськості з питань найбільш успішного виконання поставлених завдань; заохочення (моральне - подяка, нагородження почесним знаком, присвоєння почесного звання; матеріальне - грошові премії, путівки тощо); критика роботи і поведінки окремих осіб; організація певних заходів тощо.

Примус - додатковий метод публічного адміністрування, психологічний або фізичний вплив державних органів (посадових осіб) на певних осіб з метою змусити їх виконувати приписи правових норм. Державний примус дістає вияв у 2 формах: судовій та адміністративній. Ґрунтується на авторитеті держави і силі закону, спрямований на вироблення певних форм поведінки та підтримання суспільної дисципліни.

Всі методи діяльності суб'єктів публічної адміністрації взаємодоповнюють один одного, пов'язані між собою і утворюють єдину систему.

посереднього втручання в оперативну та іншу діяльність об'єкта адміністрування.

Поняття, види та зміст правових актів суб'єктів публічної адміністрації (правових актів адміністрування)

Існування держави, суспільства, вся організація суспільного життя неможливі без повсякденної державно-владної діяльності щодо адміністрування економічної, правової, соціально-культурної сфер організації суспільства. Інструментом, за допомогою якого держава здійснює адміністрування, є правові акти суб'єктів публічної адміністрації, за допомогою яких здійснюється реалізація державних, публічних функцій, розв'язуються будь-які соціально-економічні проблеми. Саме в правових актах суб'єктів публічної адміністрації міститься переважна частина всіх наявних у державі правових приписів, які поширюються практично на всі державні органи, недержавні структури, посадових осіб чи громадян.

Правові акти суб'єктів публічної адміністрації - це владні, прийняті згідно з вимогами законів приписи суб'єктів публічної адміністрації з питань компетенції усіх органів (посадових осіб), установ, що породжують юридичні наслідки. Акти є засобом практичної реалізації завдань публічного адміністрування.

У наукові правовій літературі можна зустріти пропозиції щодо різновидів адміністративних актів. Так, наприклад, Р. Мельник пропонує виділяти:

а) нормативні адміністративні акти, тобто акти, які містять норми права, у зв'язку із чим є неперсоніфікованими, розрахованими на багаторазове застосування, та які приймаються суб'єктами публічної адміністрації;

б) акти-плани;

в) адміністративні розпорядження, тобто акти, які видаються публічною адміністрацією для регулювання внутрішньоорганізаційної діяльності;

г) індивідуальні адміністративні акти, тобто акти, спрямовані на регулювання конкретного адміністративно-правового відношення, яке виникає між публічною адміністрацією та приватною особою або конкретизованим колом таких осіб;

д) адміністративні договори, адміністративні акти-дії;

е) адміністративні акти у приватноправовій формі.

Найбільш типовою класифікацією актів діяльності суб'єктів публічної адміністрації є класифікація актів залежно від їх юридичних властивостей та суб'єктів права видання актів.

Базовою була і залишається класифікація актів публічного адміністрування (правових актів адміністрування) за юридичною природою (юридичними властивостями) на:

- нормативні - правові акти публічної адміністрації, які встановлюють, змінюють або скасовують правові норми. Ці акти є найбільш містким вираженням реалізації виконавчої влади, оскільки саме через них відбувається підзаконна адміністративна правотворчість;

- індивідуальні - акти, які не містять у собі правових норма та стосуються конкретних осіб. Характерною рисою цих актів є їхній правозастосовний характер;

- змішані - акти, які разом із нормами права містять індивідуальні приписи та рішення щодо конкретних публічних справ.

Індивідуальні акти публічної адміністрації прийнято поділяти на:

- зобов'язуювальні;

- заборонювальні;

- правоуповноважувальні;

- ті, які містять відмови. Окрім того, за характером дії на особу, щодо якої вони спрямовані, можливим є поділ таких актів на:

- обтяжуючі (негативні) - невигідні для особи і передбачають втручання в її права чи відмову в задоволенні прохання про надання певних привілеїв (відмову у видачі дозволу на будівництво);

- сприяючі (позитивні) - акти, що надають чи підтверджують право чи юридично значущу перевагу (дозвіл на будівництво, дозвіл на певний вид діяльності).

Залежно від суб'єктів прийняття нормативних актів адміністрування виділяють: укази і розпорядження Президента України; постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України; накази, інструкції, розпорядження міністерств; рішення місцевих державних адміністрацій; положення, правила, інструкції, накази, розпорядження, що видаються керівниками державних підприємств та установ, акти органів місцевого самоврядування.

Особливості правових актів діяльності суб'єктів публічної адміністрації:

- приймаються при здійсненні функцій публічного адміністрування;

- підзаконний характер;

- офіційний характер;

- владний характер;

- прийняті в установленому законом порядку, належним чином оформлені.

У сукупності ці ознаки зумовлюють відмінність правових актів діяльності суб'єктів публічної адміністрації від законів, актів громадських організацій, службових документів, актів судових органів, органів прокуратури та цивільних правочинів, договорів.

Вимоги, що висуваються до правових актів суб'єктів публічної адміністрації:

1) оптимальність, доцільність, ефективність, соціальна справедливість. Акти суб'єктів публічної адміністрації повинні обслуговувати сферу соціальних, духовних, політичних і економічних потреб суспільства;

2) відповідність юридичним вимогам:

- законність (правовий акт суб'єкта публічної адміністрації має підзаконний характер, і це означає, що він повинен відповідати усім вимогам законів та інших актів вищих органів як за змістом, так і за порядком видання і формою закріплення; насамперед, має відповідати Конституції та чинному законодавству; правовий акт адміністрування має бути юридично обґрунтованим, оскільки його зміст містить владне волевиявлення суб'єкта публічної адміністрації, в ньому мають бути виражені цілі видання, а також підстави та юридичні наслідки; акт не повинен обмежувати або порушувати компетенцію та оперативну самостійність нижчих ланок системи суб'єктів публічної адміністрації; не повинен обмежувати або порушувати встановлені чинним законодавством права та законні інтереси громадян і недержавних формувань у сфері публічного адміністрування; акт суб'єкта публічної адміністрації повинен видаватися в певному порядку з дотриманням процесуальних правил (наприклад, одні акти видаються колегіальним органом, інші - єдиноначальним; одні публікуються у місцевій пресі, інші - просто доводяться до відома виконавців тощо);

- презумпція законності акта (акт вважається законним з моменту прийняття, якщо він не скасований в порядку, передбаченому законодавством; питання про визнання такого акта неправовим, дефектним вирішується компетентним суб'єктом публічної адміністрації; будь-які інші органи, окрім судових, не можуть перевіряти законність актів). Особливі завдання щодо забезпечення законності виданих правових актів суб'єктів публічної адміністрації покладаються на органи прокуратури. В порядку здійснення загального нагляду органи прокуратури можуть оскаржити будь-який акт будь-якого суб'єкту. Копії найважливіших актів, які приймаються суб'єктами публічної адміністрації, направляються ними, як правило, органам прокуратури, які й здійснюють загальний нагляд за законністю їх прийняття і відповідністю їх закону, що передбачено Законом України від 5 листопада 199! р. " Про прокуратуру"; 3) відповідність організаційно-технічним вимогам:

- щодо мови акта (чіткість, лаконічність, доступність, грамотність, конкретність, зрозумілість для виконавців);

- щодо форми акта (письмовий або усний); обов'язкова наявність реквізитів: назва органу, який його видав; дата і місце прийняття; територія, на яку поширюється дія акта; перелік встановлених зобов'язань; дані про відповідальність за невиконання акта; перелік державних органів, що здійснюють контроль за виконанням акта; санкція; термін набрання чинності; підписи уповноважених осіб органу, що видав акт;

- своєчасність доведення до відома заінтересованих осіб;

- реєстрація (додаткова правова експертиза), інші вимоги. Правові акти суб'єктів публічної адміністрації, прийняті з порушенням вимог, вважаються дефектними. Дефектні акти поділяються на нікчемні та оспорювані.

Нікчемні акти - акти, юридична недійсність яких очевидна, недоліки яких скасувати не можна і які не породжують юридичних наслідків. Вони недійсні з моменту прийняття, за їх невиконання не настає юридична відповідальність (які містять вказівки щодо порушення законодавства, сприяють вчиненню злочинів тощо).

Оспорювані (заперечувані) акти - акти з помилками, дефектність яких не є очевидною, і які можна скасувати, доопрацювати, привести у відповідність до вимог законодавства. Недоліки не позбавляють їх юридичної сили, але вони можуть бути оскаржені заінтересованими суб'єктами права. Після оскарження або опротестування акт може бути визнано або правомірним, законним (після усунення недоліків), або нікчемним. За такої ситуації оспорювані акти підлягають виконанню на відміну від нікчемних актів.

Прийняття актів суб'єктів публічної адміністрації - це стадійна діяльність суб'єктів публічної адміністрації, різновид адміністративного провадження.

Стадії прийняття відповідних актів:

1 стадія - встановлення необхідності прийняття акту, підготовка його проекту;

2 стадія - внесення проекту акта на розгляд відповідного органу;

3 стадія - обговорення та доопрацювання проекту акту;

4 стадія - прийняття та реєстрація акта;

5 стадія - доведення акта до відома виконавців (опублікування, розсилка, ознайомлення під розписку тощо).