Стандартизація та сертифікація

Частина 2 ст. 15 ГК визначає, що застосування стандартів чи їх окремих положень є обов'язковим для: суб'єктів господарювання, якщо на стандарти є посилання в технічних регламентах; учасників угоди (контракту) щодо розроблення, виготовлення чи постачання продукції, якщо в ній (ньому) є посилання на певні стандарти; виробника чи постачальника продукції, якщо він склав декларацію про відповідність продукції певним стандартам чи застосував позначення цих стандартів у її маркуванні. Правові засади стандартизації визначаються Законом України від 17 травня 2001 р. " Про стандартизацію". Нормативні документи із стандартизації поділяються на: державні стандарти України; галузеві стандарти; стандарти науково-технічних та інженерних товариств і спілок; технічні умови; стандарти підприємств (ч. 1 ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів України від 10 травня 1993 р. № 48-93 " Про стандартизацію і сертифікацію"). Державні стандарти містять певні обов'язкові та рекомендовані вимоги. Галузеві стандарти розробляються на продукцію за відсутності державних стандартів України чи у разі необхідності встановлення вимог, які перевищують або доповнюють вимоги державних стандартів. Технічні умови містять умови, що регулюють відносини між постачальником (розробником, виготівником) і споживачем (замовником) продукції. Стандарти підприємств розробляються на продукцію, яка використовується лише на конкретному підприємстві.

Отже, стандарти застосовуються не для того, щоб дозволити певні дії, проте є умовою здійснення, зокрема, підприємницької діяльності, яка пов'язана із виробництвом, переробкою та іншою діяльністю, яка вимагає їх застосування. Суть стандартизації полягає у встановленні правил, загальних принципів та характеристик для загального і багаторазового застосування з метою захисту життя, здоров'я та майна людини, охорони довкілля та усунення загрози для національної безпеки.

Правові засади сертифікації визначаються Законом України від 17 травня 2001 р. " Про підтвердження відповідності", в якому зазначається, що сертифікація - процедура, за допомогою якої визнаний в установленому порядку орган документально засвідчує відповідність продукції, систем якості, систем управління якістю, систем управління довкіллям, персоналу встановленим законодавством вимогам. Сертифікація продукції здійснюється уповноваженими на те органами з сертифікації - підприємствами, установами, організаціями з метою: запобігання реалізації продукції, небезпечної для життя, здоров'я та майна громадян і навколишнього природного середовища; сприяння споживачеві у компетентному виборі продукції; створення умов для участі суб'єктів підприємницької діяльності в міжнародному економічному, науково-технічному співробітництві та міжнародній торгівлі (ст. ІЗ Декрету Кабінету Міністрів України " Про стандартизацію і сертифікацію"). Сертифікація поділяється на обов'язкову і добровільну. Обов'язкова сертифікація - сертифікація на відповідність обов'язковим вимогам нормативних документів і проводиться виключно в державній системі сертифікації шляхом проведення перевірок та випробувань продукції. Під час проведення сертифікації та у разі позитивного рішення органу з сертифікації заявникові видається сертифікат та право маркувати продукцію спеціальним знаком відповідності. Відповідність продукції (товару), яка ввозиться і реалізується на території України, стандартам, що діють в Україні, має підтверджуватися сертифікатом відповідності чи свідоцтвом про визнання відповідності.

Органи державної влади і посадові особи, уповноважені здійснювати державний контроль і нагляд щодо підприємницької діяльності, їх статус та загальні умови і порядок здійснення контролю й нагляду визначаються законодавством. До системи таких органів слід віднести: Державну казначейську службу України, Державну податкову службу України, Державну санітарно-епідеміологічну службу України, Державну службу фінансового моніторингу України, Державну фінансову інспекцію України, Державну службу гірничого нагляду та промислової безпеки України тощо.

ГК містить заборону незаконного втручання органів державної влади та місцевого самоврядування у господарську діяльність. Однією із загальних гарантій прав підприємця є відшкодування йому збитків, завданих внаслідок порушення органами державної влади його майнових прав.

Органи державної влади і посадові особи зобов'язані здійснювати інспектування та перевірки діяльності суб'єктів господарювання неупереджено, об'єктивно і оперативно, дотримуючись вимог законодавства, поважаючи права і законні інтереси суб'єктів господарювання.