Адміністративно-правове регулювання в галузі фінансів

Категорія " фінанси", як правило, сприймається на побутовому рівні шляхом їх ототожнення із грошовими коштами або окремими фондами грошових коштів. При цьому в поняття фінансів вкладається зміст певного виду економічних відносин, пов'язаних із проведенням розрахунків (платежів) у грошових відносинах між господарюючими суб'єктами, окремими фізичними особами та державою.

Категорії учасників фінансових відносин дають можливість виділяти державні фінанси (обов'язковий учасник - держава) та фінансове підприємництво (учасники - фізичні та юридичні особи).

Проведення єдиної державної фінансової, бюджетної, податкової політики, спрямованої на реалізацію визначених завдань економічного та соціального розвитку України, забезпечує Міністерство фінансів України (Мінфін), яке здійснює координацію діяльності у цій сфері інших центральних органів виконавчої влади.

Мінфін України відповідно до Положення, затвердженого Указом Президента України від 8 квітня 2011 р. № 446/2011, є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Основними завданнями Мінфіну України є:

- формування та забезпечення реалізації державної фінансової, бюджетної, податкової і митної політики;

- формування та забезпечення реалізації державної політики у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку, випуску та проведення лотерей, організації та контролю за виготовленням цінних паперів, документів суворої звітності, видобутку, виробництва, використання та зберігання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння, їх обігу та обліку, у сфері запобігання і протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму;

- формування і забезпечення у межах повноважень реалізації державної політики у сфері державного фінансового контролю, координації та спрямовування діяльності органів виконавчої влади, уповноважених на проведення контролю за дотриманням бюджетного законодавства;

- забезпечення концентрації фінансових ресурсів на пріоритетних напрямах соціально-економічного розвитку України;

- здійснення заходів із підвищення ефективності управління державними фінансами;

- проведення разом з іншими органами виконавчої влади аналізу фінансово-економічного стану держави, перспектив її дальшого розвитку;

- розроблення разом з іншими центральними органами виконавчої влади проекту Основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний період;

- розроблення в установленому порядку проекту закону про Державний бюджет України;

- організація роботи, пов'язаної зі складанням та управлінням виконання Державного бюджету України, координація діяльності учасників бюджетного процесу з питань виконання бюджету;

- розроблення в установленому порядку прогнозу Державного бюджету України на наступні за плановим 2 бюджетні періоди;

- удосконалення міжбюджетних відносин;

- забезпечення управління державним та гарантованим державним боргом;

- удосконалення методів фінансового і бюджетного планування;

- здійснення державного регулювання бухгалтерського обліку та фінансової і бюджетної звітності в Україні, розроблення стратегії розвитку національної системи бухгалтерського обліку, визначення єдиних методологічних засад бухгалтерського обліку та складання фінансової і бюджетної звітності, обов'язкових для всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності та підпорядкування (крім банків), адаптація законодавства з питань бухгалтерського обліку в Україні до законодавства Європейського Союзу та запровадження міжнародних стандартів фінансової звітності;

- забезпечення здійснення повноважень головного розпорядника бюджетних коштів в установах і організаціях, що належать до сфери управління Мінфіну України, центральних органах виконавчої влади;

- інформування громадськості про економічні та фіскальні цілі держави.

Через Міністра фінансів України спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України діяльність Державної казначейської служби України, Державної фінансової інспекції України, Державної пробірної служби України, Державної служби фінансового моніторингу України, Державної податкової служби України, Державної митної служби України.

Державна казначейська служба України (Казначейство України) входить до системи органів виконавчої влади та утворюється для реалізації державної політики у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів. Правовий статус Казначейства України визначено Положенням, яке затверджене Указом Президента України від 13 квітня 2011 р. № 460/2011.

Казначейство України є учасником системи електронних платежів Національного банку України.

Основними завданнями Казначейства України є:

- внесення пропозицій щодо формування державної політики у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів;

- реалізація державної політики у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів.

Казначейство України здійснює свої повноваження безпосередньо та через свої територіальні органи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах, районах у містах, містах обласного, республіканського (Автономної Республіки Крим) значення (у разі їх утворення).

Державна фінансова інспекція України (Держфінінспекція України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України, входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю. Держфінінспекція України діє на підставі Положення, затвердженого Указом Президента України від 23 квітня 2011 р. № 499/2011.

Основними завданнями Держфінінспекції України є реалізація державної політики у сфері державного фінансового контролю, а також внесення пропозицій щодо її формування. Держфінінспекція України відповідно до покладених на неї завдань:

1) здійснює державний фінансовий контроль за: використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяттям зобов'язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності у міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов'язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і суб'єктах господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно, за дотриманням законодавства на всіх стадіях бюджетного процесу щодо державного і місцевих бюджетів; дотриманням законодавства про державні закупівлі; діяльністю суб'єктів господарської діяльності незалежно від форми власності, які не віднесені законодавством до підконтрольних установ, за рішенням суду, винесеним на підставі подання прокурора або слідчого для забезпечення розслідування кримінальної справи;

2) здійснює контроль за: виконанням функцій з управління об'єктами державної власності; цільовим використанням коштів державного і місцевих бюджетів; цільовим використанням і своєчасним поверненням кредитів (позик), одержаних під державні (місцеві) гарантії; складанням бюджетної звітності, паспортів бюджетних програм та звітів про їх виконання (у разі застосування програмно-цільового методу у бюджетному процесі), кошторисів та інших документів, що застосовуються в процесі виконання бюджету; станом внутрішнього контролю та внутрішнього аудиту у розпорядників бюджетних коштів; усуненням виявлених недоліків і порушень;

3) вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб тощо.

Державна пробірна служба України (Пробірна служба України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України. Пробірна служба України діє на підставі Положення, затвердженого Указом Президента України від 13 квітня 2011 р. № 461/2011.

Основними завданнями Пробірної служби України є реалізація державної політики у сфері державного пробірного контролю та внесення пропозицій щодо її формування. Пробірна служба України відповідно до покладених на неї завдань:

- здійснює державний пробірний контроль за якістю дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, напівдорогоцінного каміння, виробів з них та матеріалів, що їх містять, проводить у межах своїх повноважень перевірки додержання вимог законодавства при виконанні операцій, здійсненні обігу та обліку зазначених цінностей;

- застосовує штрафні санкції та здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення відповідно до законодавства України у межах своєї компетенції;

- видає ліцензії (а також їх копії, дублікати) на провадження господарської діяльності зі збирання, первинної обробки відходів і брухту дорогоцінних металів та дорогоцінного каміння, переоформлює ліцензії та анулює їх;

- веде реєстр суб'єктів господарювання, які здійснюють операції з дорогоцінними металами і дорогоцінним камінням;

- забезпечує здійснення обов'язкового клеймування всіх увезених на територію України юридичними та фізичними особами ювелірних та побутових виробів, виготовлених із дорогоцінних металів, з метою їх реалізації (крім увезених для власних потреб);

- проводить експертизи дорогоцінних металів, виробів із них, вставок дорогоцінного каміння, музейних предметів, які містять дорогоцінні метали і дорогоцінне каміння, відбитків пробірних клейм та оцінку дорогоцінних металів, виробів із них, вставок дорогоцінного каміння;

- забезпечує постачання до Державного фонду дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння конфіскованих згідно з чинним законодавством, зданих як скарб, одержаних за правом успадкування чи дарування дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння;

- здійснює реалізацію державної політики щодо формування та використання Державного фонду дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння України тощо.

Державна податкова служба України (ДПС України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України. Правовий статус ДПС України визначено у Положенні, затвердженому Указом Президента України від 12 травня 2011 р. № 584/2011.

Основними завданнями ДПС України є:

- внесення пропозицій щодо формування державної податкової політики і державної політики у сфері контролю за виробництвом та обігом спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів;

- реалізація державної податкової політики та політики у сфері контролю за виробництвом та обігом спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів;

- здійснення контролю за додержанням податкового законодавства та іншого законодавства у випадках, коли здійснення такого контролю покладено на органи державної податкової служби, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків, зборів та інших платежів, установлених законодавством;

- запобігання злочинам та іншим правопорушенням, віднесеним законом до компетенції податкової міліції, їх виявлення, розкриття, припинення та розслідування.

До системи органів Державної податкової служби України належать центральний апарат та територіальні органи. Центральний апарат ДПС України здійснює свої повноваження безпосередньо та через територіальні органи. До територіальних органів ДПС України належать державні податкові служби в Автономній Республіці Крим, містах Києві та Севастополі, областях, округах (на 2 і більше регіони), державні податкові інспекції в районах, містах (крім міст Києва та Севастополя), районах у містах, міжрайонні, об'єднані та спеціалізовані державні податкові інспекції та в їх складі відповідні підрозділи податкової міліції.

Державна служба фінансового моніторингу України (Держфінмоніторинг України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України. Держфінмоніторинг України діє на підставі Положення, затвердженого Указом Президента України від 13 квітня 2011 р. № 466/2011.

Основними завданнями Держфінмоніторингу України є:

- реалізація державної політики у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму, а також внесення пропозицій щодо її формування;

- збирання, оброблення та аналіз інформації про фінансові операції, що підлягають фінансовому моніторингу, інші фінансові операції або інформації, що може бути пов'язана з підозрою у легалізації (відмиванні) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванні тероризму;

- створення та забезпечення функціонування єдиної державної інформаційної системи у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму.

Безпосередньо фінансове підприємництво в Україні здійснюється на ринках фінансових послуг. Відповідно до Закону України від 12 липня 2001 р. " Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" ринки фінансових послуг - це сфера діяльності з метою надання та споживання певних фінансових послуг. До ринків фінансових послуг належать професійні послуги на ринках банківських послуг, страхових послуг, інвестиційних послуг, операцій з цінними паперами та інших видах ринків, що забезпечують обіг фінансових активів. Фінансові послуги надаються фінансовими установами, а також, якщо це прямо передбачено законом, фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності.

Метою державного регулювання ринків фінансових послуг в Україні є:

1) проведення єдиної та ефективної державної політики у сфері фінансових послуг;

2) захист інтересів споживачів фінансових послуг;

3) створення сприятливих умов для розвитку та функціонування ринків фінансових послуг;

4) створення умов для ефективної мобілізації і розміщення фінансових ресурсів учасниками ринків фінансових послуг з урахуванням інтересів суспільства;

5) забезпечення рівних можливостей для доступу до ринків фінансових послуг та захисту прав їх учасників;

6) додержання учасниками ринків фінансових послуг вимог законодавства;

7) запобігання монополізації та створення умов розвитку добросовісної конкуренції на ринках фінансових послуг;

8) контроль за прозорістю та відкритістю ринків фінансових послуг;

9) сприяння інтеграції в європейський та світовий ринки фінансових послуг.

Державне регулювання діяльності з надання фінансових послуг здійснюється шляхом: ведення державних реєстрів фінансових установ та ліцензування діяльності з надання фінансових послуг; нормативно-правового регулювання діяльності фінансових установ; нагляду за діяльністю фінансових установ; застосування уповноваженими державними органами заходів впливу; проведення інших заходів з державного регулювання ринків фінансових послуг.

Державне регулювання ринків фінансових послуг здійснюється:

- щодо ринку банківських послуг - Національним банком України;

- щодо ринків цінних паперів та похідних цінних паперів - Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку;

- щодо інших ринків фінансових послуг - Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України.

Особливе значення у розвитку зовнішньоекономічних зв'язків має митна справа, тобто діяльність митних органів, що регулюється МК, іншими законами та підзаконними актами. Саме від належного правового регулювання митної справи, оптимального кадрового забезпечення митниць, регулювання всього комплексу зовнішньоекономічних і митно-тарифних стандартів залежить подальший розвиток міждержавних економічних відносин, а також рівень відкритості країни для міжнародного співробітництва. Митна справа є складовою зовнішньополітичної і зовнішньоекономічної діяльності України. У митній справі Україна додержується визнаних у міжнародних відносинах систем класифікації та кодування товарів, єдиної форми декларування експорту та імпорту товарів, митної інформації, інших міжнародних норм і стандартів.

Правові, економічні та організаційні основи митної справи визначено в Конституції, законах України (серед них особливе місце належить МК - комплексному закону в сфері митної справи), нормативних актах Президента України й Кабінету Міністрів України, актах Державної митної служби України (Держмитслужби) та інших центральних органів виконавчої влади. Виключно законами України визначаються засади митної справи.

Система митних органів в Україні складається з Державної митної служби, регіональних митниць, митниць, спеціалізованих митних організацій та установ. З урахуванням структури, система митних органів поділяється на 2 рівні. До першого належить Державна митна служба України. Вона здійснює свою діяльність на всій території України. Другий рівень становлять всі інші митні органи, що здійснюють свою діяльність на території підвідомчого регіону. Межі діяльності митних органів, як правило, збігаються із межами адміністративно-територіальних одиниць.

Державна митна служба була створена Указом Президента України від 29 листопада 1996 р. № 1145/96 як центральний орган виконавчої влади із спеціальним статусом, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері митної справи. Діяльність Держмитслужби спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України. Правовий статус Держмитслужби закріплено в Положенні, затвердженому Указом Президента України від 12 травня 2011 р. № 582/2011. Основними завданнями Державної митної служби України є:

- внесення пропозицій щодо формування державної політики у сфері державної митної справи;

- реалізація державної політики у сфері державної митної справи;

- забезпечення захисту економічних інтересів України. Держмитслужба України у процесі виконання покладених на неї завдань взаємодіє в установленому порядку з іншими органами виконавчої влади, допоміжними органами і службами, утвореними Президентом України, органами місцевого самоврядування, об'єднаннями громадян, профспілками та організаціями роботодавців, відповідними органами іноземних держав і міжнародних організацій, підприємствами, установами, організаціями.

Для погодженого вирішення питань, що належать до компетенції Держмитслужби України, обговорення найважливіших напрямів її діяльності в Держмитслужбі України утворюється колегія у складі Голови Держмитслужби України (голова колегії), першого заступника та заступників Голови, посадових осіб Мінфіну України, визначених посадових осіб Держмитслужби України. У разі потреби до складу колегії можуть входити керівники структурних підрозділів Держмитслужби України, а також у встановленому порядку інші особи. Держмитслужбу України очолює Голова, якого призначає на посаду за поданням Прем'єр-міністра України, внесеним на підставі пропозицій Міністра фінансів України, та звільняє з посади Президент України.

Відповідно до Положення про Державну митну службу України Голова Держмитслужби призначає на посади та звільняє з посад: керівників регіональних митниць та митниць (за погодженням із Міністром фінансів України та головами відповідних місцевих державних адміністрацій); заступників керівників регіональних митниць та митниць, а також керівників і заступників керівників структурних підрозділів апарату Держмитслужби України (за погодженням із Міністром фінансів України); інших державних службовців і працівників апарату Держмитслужби України.

Найважливішою організаційно-структурною особливістю Держмитслужби є те, що вона організована за принципом " виконавчої вертикалі", здійснює свої повноваження за допомогою підрозділів, кожний з яких є юридичною особою. Держмитслужбі підпорядковані митниці, спеціалізовані митні установи та організації, а також інші організації і установи митної системи.

Основна складова частина системи митних органів - це митниці (у тому числі регіональні). Вони були і є державними установами і у передбаченому порядку безпосередньо здійснюють митну справу, координують і контролюють діяльність підлеглих їм митних постів. Кількість, зона діяльності, місця дислокації, компетенція митниць (у тому числі регіональних), підлеглих їм митних установ (у тому числі спеціалізованих митних організацій), а також митних постів визначаються Держмитслужбою.

Регіональна митниця на території закріпленого за нею регіону в межах своєї компетенції здійснює митну справу та забезпечує комплексний контроль за додержанням законодавства України з питань митної справи, керівництво й координацію діяльності підпорядкованих їй митниць та спеціалізованих митних установ і організацій.

Митниця як найбільш чисельна ланка митної системи є митним органом, що здійснює захист економічних інтересів України, безпосередньо забезпечує виконання законодавства України з питань митної справи та виконання інших завдань, покладених на митну службу України.

За місцезнаходженням митниці умовно можна поділити на прикордонні та внутрішні. Прикордонні митниці розташовані на митному кордоні, який, як правило, збігається з державним кордоном, вони пов'язані із транспортними вузлами (аеропортами, залізничними станціями, портами, важливими автомобільними шляхами).

Митний контроль і митне оформлення товарів та інших предметів, переміщуваних через митний кордон України, також здійснюють митні пости. Митний пост не є самостійним структурним елементом митної системи і не має статусу юридичної особи. Він є структурним підрозділом митниці, підлеглий їй, створюється та розміщується з урахуванням таких факторів, як наявність автомобільних і залізничних магістралей, авіаційних, морських і річкових портів, а також залежно від потреб зовнішньоекономічної діяльності. У зоні своєї діяльності митний пост практично виконує функції митниці.

Для забезпечення виконання завдань, покладених на митні органи, відповідно до МК та законів України спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі митної справи в межах повноважень в митній службі можуть створюватись експлуатаційні, транспортні, інформаційно-аналітичні, кінологічні спеціалізовані установи та освітні організації.

Одним з найважливіших завдань митних органів є організація та здійснення митного контролю. Згідно з п. 15 ч. 1 ст. 1 МК під митним контролем слід розуміти сукупність заходів, що здійснюються митними органами в межах своєї компетенції з метою забезпечення додержання норм МК, законів та інших нормативно-правових актів з питань митної справи, міжнародних договорів України, укладених в установленому законом порядку, контроль за виконанням яких покладений на митні органи.

Митний контроль проводиться посадовими особами митних органів за правилами, обумовленими ст. 41 МК, шляхом: 1) перевірки документів і відомостей, необхідних для митного контролю; 2) митного огляду; 3) обліку товарів і транспортних засобів, що перемішуються через митний кордон; 4) усного опитування громадян і посадових осіб, підприємств; 5) перевірки системи звітності та обліку товарів, що переміщуються через митний кордон України, а також своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків та зборів, які відповідно до законів справляються при переміщенні товарів через митний кордон України; 6) огляду територій і приміщень складів тимчасового зберігання, митних ліцензійних складів, вільних складів, спеціальних митних зон, магазинів безмитної торгівлі та інших місць, де можуть перебувати товари і транспортні засоби, що підлягають митному контролю, або здійснюється діяльність, контроль за якою покладений на митні органи; 7) використання інших форм, передбачених МК та іншими законами України з питань митної справи.

Митному контролю підлягають усі товари та транспортні засоби, які перемішуються через митний кордон України, за винятком випадків, передбачених МК. Товари і транспортні засоби перебувають під митним контролем з моменту його початку ідо його завершення згідно із заявленим митним режимом. У разі ввезення на митну територію України товарів і транспортних засобів митний контроль починається з моменту перетинання митного кордону України і завершується в момент їхнього випуску; при вивезенні - з моменту пред'явлення товарів і транспортних засобів для митного оформлення та їх декларування в установленому МК порядку. При проведенні митного контролю можуть застосовуватися технічні засоби, які безпечні для життя та здоров'я людей, тварин і рослин і не завдають збитків товарам, транспортним засобам та особам.