Адміністративно-правове регулювання у галузі підприємництва

Конституція гарантує право кожного на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (ст. 42). Підприємницька діяльність суб'єктів господарювання в Україні регулюється нормами цивільного, господарського права та рядом нормативно-правових актів інших галузей права. Законодавство закріплює економіко-правові основи підприємництва, зокрема статус суб'єктів підприємницької діяльності, принципи, гарантії тощо.

При визначенні поняття " підприємництво" прийнято виходити саме з його теоретико-економічної основи, яка пояснює його суть та призначення. Таким чином, сучасне публічне адміністрування підприємництва, у широкому його розумінні, поєднує економічну і політичну основу, рівень техніки Й технології, морально-психологічний стан суспільства, його цінності зі станом юриспруденції в країні.

Адміністративно-правове регулювання підприємницької діяльності - це заснована на нормах законодавства форма державного впливу на підприємницьку діяльність шляхом встановлення та застосування державними органами правил, спрямованих на забезпечення належних умов підприємницької діяльності фізичних та юридичних осіб, що забезпечується можливістю застосування правових санкцій при порушенні зазначених правил.

Адміністративно-правове регулювання підприємницької діяльності необхідне як додатковий до системи саморегулювання ринку механізм, спрямований на коригування економічної поведінки в інтересах суспільства.

ГК містить основні положення щодо державно-правового регулювання підприємницької діяльності. Так, глава 2 ГК визначає основні напрями та форми участі держави і місцевого самоврядування у сфері господарювання. Окремими сферами державного регулювання підприємництва є: банківська діяльність; біржова діяльність; зовнішньоекономічна діяльність; інвестиційна діяльність; інноваційна діяльність; конкуренція; реклама; ринок цінних паперів; страхова діяльність; якість продукції, робіт та послуг тощо.

ГК розмежовує поняття господарської та підприємницької діяльності. Так, ч. 1 ст. З ГК визначено, що під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Як правова категорія підприємництво отримало визначення у ст. 42 ГК, відповідно до якої підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Для характеристики підприємництва як об'єкта адміністративно-правового регулювання важливим є визначення його родової та видової належності, його класифікація. Сучасне адміністративне право розглядає підприємництво або як зовнішнє вираження (форму) економічної діяльності, або як окремий вид діяльності господарюючих суб'єктів. За колом суб'єктів підприємництво поділяють на: індивідуальне (колективне) підприємництво громадян (фізичних осіб); підприємництво юридичної особи. За правовим статусом " підприємця": підприємництво власника; підприємництво посередника; делеговане підприємництво. За роллю у суспільному виробництві: виробниче (промислове); комерційне (торговельне); фінансове. За розміром (масштабом): мале; середнє; велике.

Також існують й багато інших класифікацій підприємництва, які у сукупності відображають систему об'єктів державно-правового впливу на економічну сферу.

Відповідно до ст. 12 ГК держава для реалізації економічної політики, виконання цільових економічних та інших програм і програм економічного і соціального розвитку застосовує різноманітні засоби і механізми регулювання господарської діяльності.

Основними засобами регулюючого в тому числі адміністративно-правового впливу держави на діяльність суб'єктів господарювання є: державне замовлення; ліцензування, квотування; сертифікація та стандартизація; застосування нормативів та лімітів; регулювання цін і тарифів; надання інвестиційних, податкових та інших пільг; надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій.

Умови, обсяги, сфери та порядок застосування окремих засобів адміністративно-правового регулювання господарської діяльності визначаються ГК, іншими законодавчими актами, а також програмами економічного і соціального розвитку. Встановлення та скасування пільг і переваг у господарській діяльності окремих категорій суб'єктів господарювання здійснюються відповідно до ГК та інших законів.

Обмеження щодо здійснення підприємницької діяльності, а також перелік видів діяльності, в яких забороняється підприємництво, встановлюються Конституцією та законами України.

Важливе значення під час здійснення державного регулювання підприємницької діяльності має державна регуляторна політика у сфері господарської діяльності (державна регуляторна політика), яка відповідно до Закону України від 11 вересня 2003 р. " Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" є напрямом державної політики, спрямованим на вдосконалення правового регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання, недопущення прийняття економічно недоцільних та неефективних регуляторних актів, зменшення втручання держави у діяльність суб'єктів господарювання та усунення перешкод для розвитку господарської діяльності, що здійснюється в межах, у порядку та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України.

Принципами державної регуляторної політики є: доцільність, адекватність, ефективність, збалансованість, передбачуваність, прозорість та врахування громадської думки.

Регуляторним актом як одним із найважливіших важелів впливу є прийнятий уповноваженим регуляторним органом нормативно-правовий акт, який (або окремі положення якого) спрямований на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання. Регуляторний акт - це прийнятий уповноваженим регуляторним органом інший офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права; застосовується неодноразово та щодо невизначеного кола осіб і який (або окремі положення якого) спрямований на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання, незалежно від того, чи вважається цей документ відповідно до закону, що регулює відносини у певній сфері, нормативно-правовим актом.

До регуляторної діяльності віднесено й інші види діяльності державних регуляторних органів у галузі економіки, підприємництва та промисловості, але ці види діяльності регулюються відповідними нормативно-правовими актами. До таких видів належить здійснення регуляторної діяльності, пов'язаної з прийняттям:

1) постанов Верховної Ради України;

2) актів Національного банку України, за винятком нормативно-правових актів Національного банку України, які спрямовані на виконання ним функцій, визначених пунктами 4, 6, 7, 9, 11 та 17 ч. 1 ст. 7 Закону України від 20 травня 1999 р. " Про Національний банк України", і мають ознаки регуляторного акта;

3) актів Рахункової палати, Центральної виборчої комісії;

4) стандартів, кодексів усталеної практики, технічних умов, за винятком випадків, коли положення стандартів, кодексів усталеної практики, технічних умов, прийнятих органами державної влади та органами місцевого самоврядування, маючи у передбачених законом випадках обов'язковий характер, встановлюють вимоги до суб'єктів господарювання щодо проведення обов'язкових погоджень, аналізів, експертиз, обстежень, випробувань тощо за допомогою третіх осіб;

5) санітарних норм, державних норм і правил у сфері містобудування, у тому числі державних будівельних норм, державних норм і правил пожежної безпеки, у тому числі загальнодержавних, міжгалузевих, галузевих нормативних актів з питань пожежної безпеки, державних міжгалузевих та галузевих нормативних актів про охорону праці, норм, правил і стандартів з ядерної та радіаційної безпеки, нормативних документів з метрології, затверджених центральними органами виконавчої влади, фармакопейних статей, технологічних регламентів виготовлення лікарського засобу, за винятком випадків, коли у положеннях зазначених документів містяться вимоги до суб'єктів господарювання щодо проведення обов'язкових погоджень, аналізів, експертиз, обстежень, випробувань тощо за допомогою третіх осіб;

6) актів, прийнятих з питань запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного, надзвичайного стану, оголошення зони надзвичайної екологічної ситуації, а також з питань мобілізації та демобілізації;

7) актів, що містять державну таємницю України;

8) актів, що містять індивідуально-конкретні приписи, за винятком актів, у яких одночасно містяться нормативні та індивідуально-конкретні приписи;

9) актів, якими доводяться до відома фізичних та юридичних осіб, їх об'єднань рішення органів, які є вищестоящими щодо органів, які приймають ці акти.

Центральні органи виконавчої влади та їх територіальні органи та місцеві органи виконавчої влади з метою реалізації покладених на них законом повноважень у здійсненні державної регуляторної політики створюють у своєму складі в межах граничної чисельності структурні підрозділи з питань реалізації державної регуляторної політики або покладають реалізацію цих повноважень на один з існуючих структурних підрозділів чи окремих посадових осіб відповідних органів.

Вчені-юристи, які вивчали проблеми адміністративно-правового регулювання відносин у сфері підприємницької діяльності акцентували увагу на необхідності розв'язання проблеми визначення міри і ступеню державного втручання в цю сферу. З цією метою розроблялись, зокрема, пропозиції про використання першочергових механізмів адміністративно-правового регулювання:

- відкритість формування державної політики щодо підтримки та розвитку підприємництва шляхом узгодження інтересів усіх заінтересованих сторін, використання механізмів зворотного зв'язку;

- гнучкість системи пріоритетів і різнобічність форм державної підтримки національного підприємництва;

- урахування національних та історичних особливостей, особливо на регіональному рівні;

- спрощення державних регулюючих процедур, особливо для малого бізнесу;

- обов'язкове визначення і закріплення постійного джерела державних бюджетних асигнувань, спрямованих на розвиток підприємницької діяльності;

- координація діяльності і чітке розмежування повноважень і відповідальності органів державної влади, які безпосередньо займаються питаннями підтримки та розвитку національного підприємництва на державному, регіональному та місцевому рівнях;

- використання майна неефективних і неплатоспроможних підприємств, які перебувають у державній власності, як джерела ресурсного забезпечення малого і середнього бізнесу;

- покращення системи обліку і державної статистики підприємництва;

- узгодженість і несуперечливість заходів щодо підтримки та розвитку підприємницької діяльності;

- організація систематичних наукових досліджень та ефективної пропагандистської кампанії, спрямованих на стимулювання підприємницької діяльності в Україні.

Адміністративно-правове регулювання у сфері підприємництва забезпечується наступними засобами державного впливу: