Адміністративно-правове регулювання у сфері промисловості

Найважливішою сферою економіки з використанням матеріального виробництва є промисловість, до якої відносять промислово-виробничу діяльність підприємств і господарських організацій. Розвиток промисловості значною мірою визначає вектор економічного розвитку держави й, відповідно, розвитку соціально-культурної сфери і рівня життя громадян. Рівень розвитку промисловості держави - одна з найважливіших ознак її технічного прогресу та цивілізованості. Потреба у високорозвинених промислових галузях особливо актуалізується при інтеграції у європейську та світову економіку. Промисловість є базисом для ефективного входження України у світове співтовариство і зайняття в ньому місця, що відповідає рівню розвинутої держави.

Промисловість прийнято розділяти за галузевою належністю на: важку (виробництво засобів виробництва); легку (виробництво предметів споживання); видобувну; харчову; текстильну та інші види (залежно віл кінцевого продукту), які становлять підгалузі промисловості. У свою чергу підгалузі промисловості поділяють на ще дрібніші - так звані субгалузі промисловості, тому управління промисловістю будується за галузевим принципом з урахуванням міжгалузевих та територіальних зв'язків між підприємствами і організаціями та має на меті: координацію та подальший розвиток виробничих сил суспільства й держави; зростання ефективності праці; зниження собівартості продукції; підвищення її якості та конкурентоспроможності на ринку; захист і наповнення внутрішнього ринку вітчизняними товарами, послугами тощо.

Система органів публічного адміністрування промисловістю формується з " промислових" міністерств, державних комітетів, які регулюють діяльність промислових об'єктів, управлінь промисловості місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування й місцевих рад та їх виконавчих комітетів (з питань, делегованих їм державою), адміністрацій промислових об'єднань та промислових підприємств.

Визначення та закріплення концептуальних засад публічного адміністрування промисловості в Україні належить до компетенції Верховної Ради України, яка визначає державну політику, здійснює законодавче регулювання відносин, що виникають у цій галузі.

Метою державної промислової політики є реалізація стратегії випереджаючого розвитку та євроінтеграції, створення сучасного, інтегрованого у світове виробництво і здатного до саморозвитку промислового комплексу. Основними принципами державної промислової політики є: забезпечення національних інтересів; соціальна, екологічна спрямованість реформування промисловості; реалізація інноваційного типу розвитку промисловості; поєднання державного регулювання з ринковими механізмами саморегуляції; програмно-цільовий підхід до вирішення завдань промислової політики; євроінтеграція.

Поряд із промисловими підприємствами державної форми власності в нових економічних умовах подальшого розвитку набувають промислові підприємства недержавних форм власності: приватні, акціонерні, спільні, підприємства з іноземними інвестиціями тощо, публічне адміністрування яких має свої суттєві відмінності й зводиться переважно до впливу на них економічними заходами (податковою, митною, фінансовою політикою тощо) та контролю за їх діяльністю.

Загальне публічне адміністрування промисловості в Україні, здійснення визначеної Верховною Радою України державної політики в цьому напрямі покладені на Кабінет Міністрів України, який керує об'єктами державної власності, спрямовує і координує роботу окремих міністерств та інших органів виконавчої влади.

Центральне місце серед суб'єктів публічного адміністрування промисловістю належить Державному агентству України з управління державними корпоративними правами та майном (Агентство держмайна України), яке було утворено Президентом України відповідно до Указу " Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади" в результаті реорганізації Міністерства промислової політики України. Згідно з Положенням, затв. Указом Президента України від ІЗ квітня 2011 р. № 451/2011,

Агентство держмайна України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Основними завданнями Агентства держмайна України є реалізація державної політики у сфері управління об'єктами державної власності, в тому числі корпоративними правами держави. Агентство держмайна України відповідно до покладених на нього завдань:

- здійснює управління об'єктами державної власності, в тому числі корпоративними правами, які належать до сфери його управління;

- приймає рішення про створення, реорганізацію і ліквідацію підприємств, установ та організацій, заснованих на державній власності, які належать до сфери його управління;

- ініціює створення державних господарських об'єднань, державних холдингових компаній, розробляє проекти їх установчих документів;

- затверджує статути (положення) підприємств, установ та організацій, які належать до сфери його управління, державних господарських об'єднань, державних холдингових компаній та здійснює контроль за їх дотриманням;

- виступає від імені держави у випадках, визначених законодавством, співзасновником господарських товариств, які утворюються за участю держави;

- проводить корпоратизацію державних підприємств, які належать до сфери його управління, у випадках, визначених законодавством;

- вносить пропозиції та погоджує призначення і звільнення керівників державних господарських об'єднань, державних холдингових компаній у порядку, встановленому законодавством;

- призначає та звільняє керівників державних підприємств, представників держави в органах управління господарських товариств, уповноважених осіб з управління корпоративними правами держави, які належать до сфери його управління, та здійснює контроль за ефективністю їх роботи;

- у порядку, визначеному законодавством, здійснює контроль та аналіз результатів діяльності державних підприємств (у тому числі ефективності використання державного майна), господарських товариств, у статутних капіталах яких є державна частка, що належать до сфери його управління, та розробляє механізми підвищення ефективності їх роботи;

- бере участь у формуванні системи ресурсного забезпечення підприємств, що належать до сфери його управління;

- сприяє в межах компетенції модернізації підприємств державного сектору економіки, поліпшенню їх енергоефективності та екологічних показників, у тому числі із використанням коштів програм міжнародного співробітництва;

- ініціює та у межах своєї компетенції приймає рішення про реструктуризацію підприємств державного сектору економіки;

- готує пропозиції щодо використання доходів, одержуваних від управління державним майном та державними корпоративними правами, що належать до сфери його управління;

- забезпечує в порядку, визначеному законодавством, формування та ведення Єдиного реєстру об'єктів державної власності та Реєстру корпоративних прав держави, виступає їх розпорядником, надає інформацію з Єдиного реєстру об'єктів державної власності тощо.

Певними повноваженнями публічного адміністрування у сфері промисловості наділені:

1. Державна служба гірничого нагляду та промислової політики.

2. Державне агентство резерву України.

Державна служба гірничого нагляду та промислової безпеки України (Держгірпромнагляд України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра надзвичайних ситуацій України. Правовий статус Держгірпром нагляду України визначено Положенням, яке затверджене Указом Президента України від 6 квітня 2011 р. № 408/2011.

Основними завданнями Держгірпромнагляду України є:

- реалізація державної політики у сфері промислової безпеки, охорони праці, здійснення державного гірничого нагляду, охорони надр, промислової безпеки у сфері поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, а також внесення пропозицій щодо її формування;

- здійснення комплексного управління у сфері промислової безпеки, охорони праці, а також контролю за виконанням функцій державного управління охороною праці міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими державними адміністраціями та органами місцевого самоврядування;

- організація та здійснення державного нагляду (контролю) за додержанням законів та інших нормативно-правових актів з питань: промислової безпеки, охорони праці, безпечного ведення робіт юридичними та фізичними особами, які відповідно до законодавства використовують найману працю; геологічного вивчення надр, їх використання та охорони, а також використання і переробки мінеральної сировини; безпеки робіт у сфері поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення; безпечного проведення робіт з утилізації звичайних видів боєприпасів, ракетного палива та вибухових матеріалів військового призначення; трубопровідного транспорту, функціонування ринку природного газу та діяльності, пов'язаної з об'єктами підвищеної небезпеки та потенційно небезпечними об'єктами.

Державне агентство резерву України (Держрезерв України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Першого віце-прем'єр-міністра України - Міністра економічного розвитку і торгівлі України. Правовий статус Держрезерву України визначено Положенням, яке затверджене Указом Президента України від 13 квітня 2011 р. № 463/2011.

Основними завданнями Держрезерву України є реалізація державної політики у сфері державного матеріального резерву та внесення пропозицій щодо її формування. Державний резерв є особливим державним запасом матеріальних цінностей, призначених для використання в цілях і в порядку, передбачених Законом України від 24 січня 1997 р. " Про державний матеріальний резерв", у тому числі для надання державної підтримки окремим галузям народного господарства, підприємствам, установам і організаціям з метою стабілізації економіки у разі тимчасових порушень термінів постачання важливих видів сировини і паливно-енергетичних ресурсів, продовольства, виникнення диспропорції між попитом і пропозицією на внутрішньому ринку та участь у виконанні міждержавних договорів.

На місцевому рівні певними повноваженнями публічного адміністрування у сфері промисловості наділені територіальні органи міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, що діють на підставі Типового положення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 травня 2011 р. № 563.

Регулювання основною виробничою ланкою промисловості - промисловим підприємством здійснює адміністрація об'єднання (для підприємства, яке входить до його складу) або міністерство - для об'єднань і деяких важливих підприємств міністерства, які підпорядковані безпосередньо міністерству. Органом управління підприємством є адміністрація. Незалежно від виду, форми власності та господарювання керівник, його заступники, керівники апарату й структурних підрозділів, рада, правління, дирекція здійснюють функції оперативного управління підприємством. Адміністрація діє в межах повноважень підприємства, реалізуючи їх у вирішенні внутрішніх питань цього об'єкта та зовнішніх зв'язках. Маючи всі необхідні розпорядчі повноваження юридично-владного характеру, вона забезпечує інтереси власника та держави.

Певним обсягом повноважень публічного адміністрування у сфері промисловості наділено Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України (Мінрегіон України), яке є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної житлової політики і політики у сфері будівництва, архітектури, містобудування та житлово-комунального господарства, у тому числі у сфері промисловості будівельних матеріалів. Правовий статус Мінрегіону України визначає Положення, затверджене Указом Президента України від 31 травня 2011 р. № 633/2011. До сфери промисловості можна віднести такі функції Мінрегіону України, як затвердження методології проектування, будівництва та реконструкції об'єктів промислового призначення, а також здійснення повноважень щодо організації розроблення, схвалення, прийняття, перегляду та зміни національних стандартів у галузі промисловості будівельних матеріалів.

Промисловість будівельних матеріалів - комплекс галузей у складі важкої промисловості, які забезпечують найважливішими будівельними матеріалами всі види будівельних робіт. Промисловість будівельних матеріалів включає в себе: видобування і первинну обробку мінерально-будівельної сировини (піску, гравію, щебню, бутового каменю, пиляного каменю, глини тощо); виробництво в'яжучих матеріалів (цементу, вапна, гіпсу та ін.); виробництво різноманітних стінових матеріалів і конструкцій для зведення будівель і споруд (цегли, бетону, залізобетону тощо); виробництва з виготовлення м'яких покрівель, тепло- і звукоізоляторів та інших спеціальних будівельних матеріалів; галузі скляної та фарфоро-фаянсової промисловості.

До базових ланок промисловості, які сьогодні потребують державного регулювання та першочергового реформування і є основою економічної безпеки України, належить електроенергетика, від ефективності роботи якої залежить функціонування усіх галузей народного господарства та вирішення багатьох соціальних питань, бо саме енергетична ефективність економіки в сучасних умовах є одним із важливих показників рівня розвитку держави.

Концептуальні підходи до розвитку паливно-енергетичного комплексу України (ПЕК) на період до 2020 р. передбачають: проведення активної політики ресурсо - і енергозбереження, максимально економічно та екологічно виправдане використання власних енергоресурсів, здійснення структурної перебудови економіки, зменшення енергоємності виробництва та орієнтацію на використання альтернативних видів палива та енергії.

Правове регулювання основними галузями енергетики грунтується на ряді законодавчих актів. В електроенергетиці для врегулювання ключових питань функціонування галузі прийнято Закон України від 16 жовтня 1997 р. " Про електроенергетику", який визначає основні положення комплексного реформування галузі,

Стаття 1 Закону " Про електроенергетику" містить поняття суб'єктів електроенергетики - це суб'єкти підприємницької діяльності незалежно від їх відомчої належності та форм власності, що займаються виробництвом, передачею, постачанням електричної та теплової енергії за централізованого теплопостачання. Проте наведене законодавче визначення суб'єктів ґрунтується на їх розумінні суто в економічному (господарському), а не адміністративно-правовому сенсі. Під суб'єктами державного управління у галузі електроенергетики слід розуміти відповідні органи державного управління, які здійснюють керуючий або координуючий вплив на електроенергетичну галузь як об'єкт управління з метою забезпечення її оптимального розвитку.

Загальне керівництво у ПЕК здійснює Кабінет Міністрів України, першочерговим завданням якого є формування енергетичної безпеки країни, стимулювання енергозбереження, запровадження механізмів ефективного тарифо- та ціноутворення на енергоресурси, забезпечення прозорості фінансово-економічної діяльності підприємств ПЕК тощо.

Публічне адміністрування у паливно-енергетичній сфері здійснюється центральними і місцевими суб'єктами публічного адміністрування. Головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади з питань забезпечення реалізації державної політики в електроенергетичному, ядерно-промисловому та нафтогазовому комплексах (паливно-енергетичного комплексу) є Міністерство енергетики та вугільної промисловості України (Міненерговугілля України), яке діє відповідно до Положення про Міністерство енергетики та вугільної промисловості України, затв. Указом Президента України від 6 квітня 2011 р. N9 382/2011.

Міненерго вугілля України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади у формуванні та забезпеченні реалізації державної політики в електроенергетичному, ядерно-промисловому, вугільно-промисловому, торфодобувному та нафтогазовому комплексах (паливно-енергетичний комплекс). Міненерго вугілля України відповідно до покладених на нього завдань здійснює наступні функції:

- визначає пріоритетні напрями розвитку паливно-енергетичного комплексу;

забезпечує нормативно-правове регулювання у паливно-енергетичному комплексі;

- формує та реалізує заходи щодо здійснення енергетичного нагляду та дотримання якості вугільної продукції;

- приймає рішення щодо введення підземних сховищ нафти, газу чи продуктів їх переробки у дослідно-промислову та промислову експлуатацію;

- видає дозвіл на виведення з експлуатації магістральних нафтопродуктопроводів;

- здійснює моніторинг ринку газу, нафти, нетрадиційних джерел та видів енергетичної сировини і продуктів їх переробки;

- встановлює нормативи використання і розподілу природного газу теплоенергетичними підприємствами незалежно від форми власності для виробництва електричної та теплової енергії;

- затверджує технологічні проекти (схеми) промислової розробки родовища (покладу), комплексні проекти його облаштування, виконані згідно із законодавством, інвестиційні проекти (програми) промислової та дослідно-промислової розробки родовищ нафти і газу;

- здійснює в межах компетенції проведення аукціонів з продажу нафти, газового конденсату, природного, скрапленого газу;

- планує заходи щодо забезпечення мінімального рівня утворення радіоактивних відходів під час використання ядерної енергії на об'єктах ядерної енергетики та атомної промисловості;

- формує та реалізує заходи щодо створення в Україні ядерно-паливного циклу, включаючи розвиток уранового, цирконієвого виробництв та ядерного палива; щодо організації будівництва нових ядерних установок та об'єктів атомної промисловості;

- формує та реалізує проект створення сховища відпрацьованого ядерного палива;

- забезпечує фізичний захист ядерних установок, ядерних матеріалів, радіоактивних відходів, інших джерел іонізуючого випромінювання об'єктів, що належать до сфери управління Міненерговугілля України, а також перевезень, і контроль за їх здійсненням;

- приймає рішення про створення державних підприємств паливно-енергетичного комплексу, про реорганізацію і ліквідацію державних підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління Міненерговугілля України, тощо.

Уповноваженими суб'єктами публічного адміністрування у паливо-енергетичній сфері також можна вважати Державне агентство з енергоефективності та енергозбереження України та Державну інспекцію ядерного регулювання України.

Державне агентство з енергоефективності та енергозбереження України (Держенергоефективності України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Першого віце-прем'єр-міністра України - Міністра економічного розвитку і торгівлі України. Правовий статус Держенергоефективності України визначається Положенням, яке затверджене Указом Президента України від 13 квітня 2011 р. № 462/2011.

Основними завданнями Держенергоефективності України є:

- реалізація державної політики у сферах ефективного використання паливно-енергетичних ресурсів, енергозбереження, відновлюваних джерел енергії та альтернативних видів палива;

- здійснення державного контролю у сфері ефективного використання паливно-енергетичних ресурсів;

- забезпечення збільшення частки відновлюваних джерел енергії та альтернативних видів палива в енергетичному балансі України.

Державна інспекція ядерного регулювання України (Держатомрегулювання України) є центральним органом виконавчої влади, який є головним у системі центральних органів виконавчої влади з формування та реалізації державної політики у сфері безпеки використання ядерної енергії. її правовий статус закріплюється в Положенні, затвердженому Указом Президента України від 6 квітня 2011 р. № 403/2011.

Основними завданнями Держатомрегулювання України є:

- формування та реалізація державної політики у сфері безпеки використання ядерної енергії;

- здійснення в межах своїх повноважень державного регулювання безпеки використання ядерної енергії;

- здійснення повноважень компетентного органу з фізичного захисту ядерного матеріалу та ядерних установок відповідно до Конвенції про фізичний захист ядерного матеріалу та ядерних установок; з питань безпечного перевезення радіоактивних матеріалів відповідно до правил ядерної та радіаційної безпеки при перевезенні радіоактивних матеріалів; з питань аварійного оповіщення та інформування згідно з Конвенцією про оперативне оповіщення про ядерні аварії.

Державний нагляд за дотриманням законодавства, умов виданих документів дозвільного характеру, норм, правил і стандартів з ядерної та радіаційної безпеки, вимог фізичного захисту ядерних установок, ядерних матеріалів, радіоактивних відходів, інших джерел іонізуючого випромінювання, обліку та контролю ядерних матеріалів та інших джерел іонізуючого випромінювання здійснюють державні інспектори Держатомрегулювання України, які мають право відвідувати безперешкодно в будь-який час підприємства, установи та організації всіх форм власності для проведення у межах своїх повноважень відповідних перевірок, а також мають інші права, передбачені законом.

Умовно суб'єктами адміністрування можна вважати і спеціалізовані утворення. Відповідно до Статуту Національної акціонерної компанії " Нафтогаз України", затв. постановою Кабінету Міністрів України від 25 травня 1998 р. № 747, компанія " Нафтогаз України" утворена з метою сприяння структурній перебудові нафтової, газової та нафтопереробної галузі економіки України, підвищення рівня енергетичної безпеки держави, забезпечення ефективного функціонування та розвитку нафтогазового комплексу, більш повного задоволення потреб промислових і побутових споживачів у сировині та паливно-енергетичних ресурсах і отримання прибутку шляхом провадження підприємницької діяльності. Відповідно до загальної мети компанія отримала статус юридичної особи, має самостійний баланс, поточні та інші рахунки в установах банків, а також печатку із зображенням Державного Герба України, своїм найменуванням та зображенням фірмового знака, а також знак для товарів і послуг, штампи, бланки та інші реквізити.

Компанія діє на принципах повної господарської самостійності, самоврядування і самоокупності, несе відповідальність за наслідки своєї господарської діяльності та виконання зобов'язань перед партнерами і бюджетом.

Компанія має право утворювати в установленому порядку філії, представництва, інші відокремлені структурні підрозділи та дочірні підприємства як на території України, так і за її межами, наділяючи їх основними та обіговими засобами. Філії, представництва та інші відокремлені структурні підрозділи Компанії діють на підставі положень, а дочірні підприємства - на підставі статутів, що затверджуються Компанією. Керівництво їх діяльністю здійснюють особи, які призначаються головою правління Компанії. Компанія разом з іншими господарськими товариствами, підприємствами та організаціями може утворювати спілки, асоціації та інші об'єднання для координації діяльності та захисту своїх інтересів, а також господарські товариства.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 1996 р. № 1268 " Про створення Національної атомної енергогенеруючої компанії " Енергоатом" з метою поліпшення енергопостачання народного господарства і населення, завершення ринкових перетворень в електроенергетиці та підвищення ефективності функціонування атомних електростанцій в умовах впровадження енергоринку та більш чіткого розмежування господарських функцій на базі майна атомних електростанцій та їх інфраструктур створено державне підприємство " Національна атомна енергогенеруюча компанія " Енергоатом" (компанія " Енергоатом") з покладенням на неї функцій експлуатуючої організації, частину яких у перехідний період вона делегує атомним електростанціям.

На компанію " Енергоатом" покладено виконання таких основних завдань:

1) погодження з відповідними органами тарифу на електроенергію, що виробляється атомними електростанціями, здійснення її продажу на енергоринку;

2) закупівля ядерного палива;

3) розроблення і впровадження єдиних для компанії техніко-економічних нормативів;

4) створення системи поводження з відпрацьованим ядерним паливом та радіоактивними відходами;

5) створення системи перепідготовки і підвищення кваліфікації персоналу атомних електростанцій;

6) підвищення безпеки атомних електростанцій на основі впровадження сучасних технологій, вдосконалення характеристик систем безпеки;

7) забезпечення дотримання норм міжнародних договорів з питань ядерної безпеки та цивільно-правової відповідальності за ядерну шкоду;

8) будівництво і реконструкція атомних енергоблоків, зняття їх з експлуатації.

Атомні електростанції компанії " Енергоатом" працюють в єдиній енергосистемі України і узгоджують з Національним диспетчерським центром Міненерговугілля України питання оперативного регулювання виробництва електроенергії.

Агропромисловий комплекс (АПК) - це сукупність галузей економіки, яке включає сільськогосподарські та інші специфічні утворення і функціонує на основі широко розвинених і урегульованих нормами права інтеграційних та коопераційних зв'язків. Він охоплює усі стадії виробництва і реалізації сільськогосподарської продукції та її переробки, виробництво засобів виробництва для сільського господарства і тісно пов'язаних з ним галузей, їх матеріально-технічне забезпечення і виробниче обслуговування. З урахуванням виключної значущості цієї сфери для народного господарства, Законом України від 17 жовтня 1990 р. " Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві" (в редакції Закону від 15 травня 1992 р.) її віднесено до пріоритетних.

Державну політику у сфері АПК, правові засади його функціонування, національні та інші програми економічного, науково-технічного, соціального й культурного розвитку села, обсяги бюджетного фінансування, напрями інвестиційної політики визначає Верховна Рада України. Так, постановою Верховної Ради України від 4 лютого 1994 р. № 3924-ХІІ була схвалена Концепція Національної програми відродження села на 1995-2005 роки, яка передбачала: проведення аграрної реформи; утвердження поряд з іншими формами приватної власності на землю та інші засоби виробництва; врахування інтересів виробників сільськогосподарської продукції під час здійснення приватизації виробничих об'єктів харчової, переробної та інших галузей, що обслуговують сільське господарство; створення економічного механізму ринкового типу як головної передумови динамічного розвитку агропромислового комплексу; формування багатогалузевої виробничої сфери села на сучасній технологічній основі, удосконалення структури виробництва, відновлення родючості землі, раціональне використання природних ресурсів; підвищення ролі місцевих органів виконавчої влади та місцевого самоврядування у вирішенні соціальних проблем села; впровадження в практику механізму державного інвестування розвитку соціальної сфери села і системи пільг із залученням до цього коштів усіх суб'єктів підприємницької діяльності; забезпечення збалансованого соціально-економічного розвитку села і міста; розроблення системи законодавчих і нормативних актів; відпрацювання державної структури управління розвитком села тощо. На жаль, ця Концепція реалізована не була.

Державно-правове регулювання АПК здійснюється відповідними законодавчими актами: Законом " Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві", законами України від 2 березня 1995 р. " Про пестициди і агрохімікати", від 17 липня 1997 р. " Про сільськогосподарську кооперацію", від 25 червня 1992 р. " Про ветеринарну медицину" (в редакції Закону від 16 листопада 2006 р.), від 26 грудня 2002 р. " Про насіння і садивний матеріал", від 21 квітня 1993 р. " Про охорону прав на сорти рослин" (в редакції Закону від 17 січня 2002 р.), від 30 червня 1993 р. " Про карантин рослин" (в редакції Закону від 19 січня 2006 р.), від 19 червня 2003 р. " Про фермерське господарство", Земельним кодексом України (ЗК) тощо.

Президент України й Кабінет Міністрів України визначають потребу держави в сільськогосподарській продукції та сировині, здійснюють політику підтримки вітчизняного виробника сільськогосподарської продукції, захисту внутрішнього ринку тощо.

Серед актів Президента України, присвячених сільському господарству, необхідно відзначити укази від 3 грудня 1999 р. № 1529/99 " Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки", від 8 серпня 1995 р. № 720/95 " Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям" та деякі інші.

Провідним центральним суб'єктом публічного адміністрування АПК є Міністерство аграрної політики та продовольства України (Мінагрополітики України) як центральний орган виконавчої влади. Правовий статус та функції Мінагрополітики України визначаються Положенням, затвердженим Указом Президента України від 23 квітня 2011 р. № 500/2011.

Основними завданнями Мінагрополітики України є формування та забезпечення реалізації:

- державної аграрної політики, спрямованої на розвиток агропромислового комплексу та забезпечення продовольчої безпеки держави;

- державної політики у сферах сільського господарства, тваринництва, садівництва, насінництва, розсадництва, виноградарства, харчової і переробної промисловості (галузі агропромислового виробництва), сільськогосподарської дорадчої діяльності;

- державної політики в галузях рибного господарства та рибної промисловості, охорони, використання та відтворення водних живих ресурсів, регулювання рибальства та безпеки мореплавства суден флоту рибного господарства; ветеринарної медицини, безпечності харчових продуктів та кормів, у сферах карантину та захисту рослин, охорони прав на сорти рослин;

-- державної політики з питань земельних відносин, топографо-геодезичної і картографічної діяльності, лісового та мисливського господарства, якості та безпеки сільськогосподарської продукції, насіння і садивного матеріалу, біологічної і генетичної безпеки сільськогосподарських рослин і тварин, родючості грунтів.

До суб'єктів публічного адміністрування АПК належить також Державна ветеринарна та фітосанітарна служба України (Держветфітослужба України). Держветфітослужба України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якої спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства України, входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у галузі ветеринарної медицини, безпечності харчових продуктів, сферах карантину та захисту рослин, охорони прав на сорти рослин, державного нагляду (контролю) за племінною справою у тваринництві. Держветфітослужба України діє на підставі Положення, яке затверджене Указом Президента України від 13 квітня 2011 р. № 464/2011. Основними завданнями Держветфітослужби України є:

- реалізація державної політики у галузі ветеринарної медицини, сферах карантину та захисту рослин, охорони прав на сорти рослин, державного нагляду (контролю) за племінною справою у тваринництві;

- проведення державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду за здоров'ям тварин, безпечністю та якістю всіх харчових продуктів, неїстівних продуктів тваринного походження, кормів та інших товарів, охорони території України від занесення збудників особливо небезпечних хвороб, включених до списку Міжнародного епізоотичного бюро (МЕБ), з територій інших держав або карантинних зон;

- аналіз причин і умов виникнення та поширення хвороб тварин, організація заходів з локалізації та ліквідації спалаху заразних хвороб, спільних для тварин і людей, підготовка пропозицій щодо профілактики та боротьби з такими хворобами;

- проведення моніторингу поширення та визначення біологічної характеристики збудників особливо небезпечних хвороб тварин, включених до списку МЕБ, з метою вжиття заходів, пов'язаних з епізоотичною та епідеміологічною діагностикою спалаху заразних хвороб;

- спрямування та координація діяльності територіальних органів Держветфітослужби України із забезпечення ветеринарно-санітарного та епізоотичного благополуччя, захисту життя і здоров'я людей та тварин від ризику, пов'язаного з хворобами тварин, включаючи зоонози, додержання порядку здійснення державного ветеринарно-санітарного, фітосанітарного контролю та нагляду;

- розроблення, затвердження та здійснення в межах своїх повноважень санітарних, ветеринарно-санітарних та фітосанітарних заходів;

- здійснення державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду за тваринами, харчовими продуктами, неїстівними продуктами тваринного походження, репродуктивним матеріалом, біологічними продуктами, патологічним матеріалом, ветеринарними препаратами, субстанціями, кормовими добавками, преміксами та кормами, засобами ветеринарної медицини, засобами догляду за тваринами та супутніми об'єктами, а також потужностями (об'єктами), що використовуються для їх виробництва, переробки, зберігання та обігу;

- здійснення державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні України та транспорті за тваринами, харчовими продуктами, неїстівними продуктами тваринного походження, репродуктивним матеріалом, біологічними продуктами, патологічним матеріалом, ветеринарними препаратами, субстанціями, кормовими добавками, преміксами та кормами, засобами ветеринарної медицини, призначеними для вирощування тварин та догляду за ними, що не мають лікувальної і профілактичної дії, супутніми об'єктами;

- охорона території України від занесення регульованих шкідливих організмів;

- виявлення, локалізація і ліквідація регульованих шкідливих організмів;

- запобігання проникненню регульованих шкідливих організмів у зони, вільні від таких регульованих шкідливих організмів на території України;

- здійснення державного контролю за дотриманням карантинного режиму і проведенням заходів із карантину рослин при вирощуванні, заготівлі, вивезенні, ввезенні, транспортуванні, зберіганні, переробці, реалізації та використанні об'єктів регулювання;

- реєстрація осіб, які здійснюють господарську діяльність, пов'язану з виробництвом та обігом об'єктів регулювання;

- здійснення державного контролю за дотриманням регламентів застосування пестицидів і агрохімікатів (тільки регуляторів росту рослин), відповідністю вимогам сертифікатів якості засобів захисту рослин, які ввозяться на територію України, вмістом у сільськогосподарській продукції та сировині рослинного походження залишкової кількості пестицидів, агрохімікатів та важких металів;

- здійснення державного контролю за додержанням регламентів зберігання, транспортування, торгівлі та застосування засобів захисту рослин;

- здійснення державного контролю за проведенням підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та громадянами нагляду за фітосанітарним станом рослин сільськогосподарського та іншого призначення, багаторічних і лісових насаджень, дерев, чагарників, рослинності закритого грунту, місць зберігання та переробки продукції рослинного походження, а також захистом їх від шкідливих організмів, додержанням технологій та регламентів застосування і торгівлі засобами захисту рослин;

здійснення державного фітосанітарного контролю за охороною, захистом, використанням та відтворенням лісів, у тому числі в межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду незалежно від їх підпорядкування, полезахисних та інших захисних лісових смуг і лісів у межах населених пунктів;

-- проведення екологічного та економічного обгрунтування доцільності захисту рослин від шкідливих організмів;

- сприяння: упровадженню системи ідентифікації тварин; виконанню загальнодержавних програм у галузі ветеринарної медицини, в тому числі проведенню моніторингу залишкової кількості ветеринарних препаратів та забруднюючих речовин у живих тваринах, продуктах тваринного походження і кормах, та інших загальнодержавних програм у сферах карантину та захисту рослин, охорони прав на сорти рослин, племінної справи у тваринництві;

- участь у проведенні науково-технічної, технологічної та інноваційної політики, впровадженні у виробництво науково-технічних досягнень та передового досвіду з питань ветеринарної медицини, карантину та захисту рослин, охорони прав на сорти рослин, племінної справи у тваринництві.

Держветфітослужба України здійснює свої повноваження безпосередньо та через територіальні органи: головні управління ветеринарної медицини в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, управління ветеринарної медицини у містах обласного значення, районах; державні фітосанітарні інспекції в областях, а також міжрегіональні територіальні органи - Головну державну фітосанітарну інспекцію, державну фітосанітарну інспекцію Автономної Республіки Крим.

Держветфітослужба України для виконання покладених на неї завдань утворює регіональні служби державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні України та транспорті.

Відповідно до Закону " Про ветеринарну медицину" державний ветеринарно-санітарний контроль - функції, що виконуються державними інспекторами ветеринарної медицини та/ або уповноваженими лікарями ветеринарної медицини і полягають у постійному забезпеченні виконання встановлених чинним законодавством ветеринарно-санітарних заходів та технічних регламентів.

Державний ветеринарно-санітарний нагляд - функції, що виконуються державними інспекторами ветеринарної медицини та/або уповноваженими лікарями ветеринарної медицини і полягають у періодичній перевірці дотримання вимог чинного законодавства в галузі ветеринарної медицини.

Суб'єктом публічного адміністрування земель сільськогосподарського призначення, які є головним засобом виробництва в сільському господарстві, є Державне агентство земельних ресурсів України (Держземагентство України). Держземагентство України є центральним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства України, входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері земельних відносин.

Основними завданнями Держземагентства України є:

- реалізація державної політики у сфері земельних відносин;

- внесення Міністрові аграрної політики та продовольства України пропозицій щодо формування державної політики у сфері земельних відносин.

Держземагентство України діє на підставі Положення, затвердженого Указом Президента України від 8 квітня 2011 р. № 445/2011.

Безпосередню діяльність у сфері виробництва, заготівлі і переробки сільськогосподарської продукції та сировини здійснюють різноманітні державні, колективні, приватні підприємства та організації, кооперативи, товариства, а також окремі громадяни. Особливості створення і діяльності суб'єктів у сфері агропромислового виробництва визначає Закон України від 14 лютого 1992 р. " Про колективне сільськогосподарське підприємство".

Важливою функцією публічного адміністрування агропромислового комплексу є здійснення державного контролю та нагляду, що покладається на Державну інспекцію сільського господарства України (Держсільгоспінспекція України). Правовий статус Держсільгоспінспекції України визначено у Положенні, затвердженому Указом Президента України від 13 квітня 2011 р. № 459/2011. Державна інспекція сільського господарства України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства України, входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі.

Основними завданнями Держсільгоспінспекції України є:

- реалізація державної політики у сферах здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі;

- внесення на розгляд Міністра пропозицій щодо формування державної політики у зазначених сферах.

Держсільгоспінспекція України та її посадові особи в межах своїх повноважень мають право: складати акти перевірок, протоколи про адміністративні правопорушення та розглядати відповідно до законодавства справи про адміністративні правопорушення, давати обов'язкові для виконання приписи (розпорядження), а також подавати в установленому законодавством порядку до відповідних органів матеріали перевірок для притягнення винних осіб до відповідальності; безперешкодно обстежувати в установленому законодавством порядку підприємства, установи та організації усіх форм власності, що перебувають у власності та користуванні юридичних і фізичних осіб, для проведення перевірок з питань, що належать до компетенції Держсільгоспінспекції України; забороняти експлуатацію машин та інших технічних засобів для агропромислового комплексу, якщо їх технічний стан не відповідає вимогам нормативних документів щодо показників якості, технологічності та безпечності, охорони праці та охорони навколишнього природного середовища, загрожують життю і здоров'ю працюючих або створюють можливість виникнення аварії, тощо.

Держсільгоспінспекція України здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи - державні інспекції сільського господарства в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах.