Економічний зміст виробничої функції

Отже, вважається, що ВФ є економіко-статистичною моделлю процесу виробництва продукції в даній економічній системі й виражає стійку закономірну кількісну залежність між об’ємними показниками ресурсів і випуску продукції.

Чи існують підстави вести мову про наявність такої залежності в будь-якій виробничій системі? Основним елементом процесу виробництва є, як відомо, праця як свідома цілеспрямована діяльність людини, а також предмети й засоби праці. Кількість та якість виробленої продукції визначаються обсягом та структурою цих чинників, а також способом організації їх взаємодії.

Переходячи до більш детального аналізу, зауважимо, що в складі предметів праці виокремлюють сировину, матеріали, напівфабрикати, комплектувальні складові — усі ті елементи, які ввійдуть у готову продукцію. Засоби праці, у свою чергу, поділяються на знаряддя праці (обладнання, машини, двигуни, інструменти, оснащення тощо), будівлі та споруди, засоби комунікації й транспорту. Неоднорідною за своїм складом є й сама праця: розрізняють окремі професійно-кваліфікаційні групи персоналу тощо.

Продукція, як правило, теж не є однорідною як за функціональними характеристиками, так і за способом виробництва. За певний період часу (наприклад за рік) дана виробнича система виробляє та реалізує споживачам продукцію широкої номенклатури.

Виробничий процес у певній ланці управління — підприємстві (фірмі) — здійснюється на основі певної технології, тобто сукупності прийомів і способів переробки сировини, матеріалів, напівфабрикатів у готову продукцію.

Реально існуючий спосіб виробництва визначається, з одного боку, прагненням до оптимального узгодження технологій, а з другого — обмеженими можливостями щодо забезпечення ресурсами та їх розміщення. По суті, обмеження в застосуванні технологій викликані двома основними причинами: неможливістю за короткий термін змінити і структури виробничих ресурсів, і умови, що їх накладає зовнішнє середовище (народногосподарські та зовнішньоекономічні вимоги).

Якщо йдеться про опис виробничого процесу протягом тривалого проміжку часу, то обмеження, що пов’язані з перетворенням ресурсів, послаблюються, і як основний чинник, що визначає випуск (поряд з якістю та кількістю ресурсів), виступають економічні обмеження.

Подібно до того, як поняття технології виробництва розширюється до поняття технології багатономенклатурного виробництва, природного сенсу набуває й поняття технології щодо більш узагальнених економічних систем — промислового об’єднання, хол­дингу, підгалузі, галузі, регіону. У цьому випадку кількість технологічних способів, природно, зростає. Відповідно, дедалі більшу роль відіграють організаційно-економічні аспекти, що накладають обмеження на можливості реалізації оптимальної комбіна­ції та узгодження елементарних технологій.

У реальній виробничій діяльності економічних систем технологія є лише відносно стабільною. Постійно відбувається процес еволюційного розвитку (можливий і занепад), удосконалюються знаряддя праці, з’являються нові види матеріалів, упроваджуються досягнення науки. Разом з тим виробничі процеси загалом характеризуються певними стійкими ознаками.

Використовуючи групові характеристики ресурсів і продукції, можна вести мову про групову (агреговану) технологію — спосіб переробки різного виду сировини, матеріалів, напівфабрикатів у готову продукцію заданих функціональних груп. Така технологія описує взаємодію ресурсів уже не на рівні окремих видів обладнання, оснащення, матеріалів і працівників, а на рівні узагальнених агрегованих показників — витрат ресурсів. Побудова таких показників (окрім трудових) спирається в основному на вартісні категорії.

Технологічний розвиток підприємств (фірм), поєднаний, зокрема, зі змінами елементарних технологій, — процес безперервний. Однак чим більш агреговано розглядається економічна система, чим вищий рівень агрегування показників, тим стабільні­шою є агрегована технологія. У цьому розумінні можна говорити про технологічну еволюцію як про форму динаміки економічної технології (хоча впродовж короткого часового інтервалу такий еволюційний підхід правомірно використовувати й для підприємств, фірм, галузей). Отже, наявним є економічний стрибок.

Оскільки ВФ призначена для відображення певної агрегованої економічної технології, моделювання для відповідного періоду до­цільно здійснювати так, щоб ураховувався технологічний стрибок.

Питання щодо стійкості агрегованої економічної технології пов’язане не лише зі стабільністю структури й інтенсивністю застосовуваної технології, але й з незмінністю показників, що використовуються для вимірювання ресурсів і випуску продукції.

Найвищий ступінь агрегування ресурсів досягається тоді, коли всі виробничі ресурси характеризуються двома узагальнюючими чинниками, що відображають відповідно обсяги матеріалізованої (минулої) та живої праці.