Дизентерія. Джерела інфекції, шляхи передачі, клінічні ознаки, особливості догляду, принципи лікування, профілактика

Дизентерія — гостра інфекційна хвороба, яка характеризується явищами загальної інтоксикації та місцевим запальним процесом у товстій кишці, переважно в її нижньому відділі.
Етіологія. Збудниками дизентерії є бактерії роду Shigella (шигели), які швидко гинуть на сонячному світлі, при висушуванні, високій температурі та у разі дії дезинфікуючих засобів. Збудник Д. виділяється у зовнішнє середовище з випорожненнями хворого. У зовнішньому середовищі дизентерійні бактерії можуть довгий час зберігати свою життєздатність, особливо у воді, молоці, різноманітних харчових продуктах (куди вони потрапляють з рук хворого). Активну роль у розповсюдженні Д., відіграють мухи. Розповсюдженню Д. сприяють недостатня санітарна культура населення та порушення правил гігієни. Частіше всього хворіють діти перших 2 років життя. Переважає контактно-побутове зараження. Дизентерію називають хворобою брудних рук. Патогенез. Дизентерія— типова кишкова інфекція. Збудник потрапляє в організм через рот. У шлунку та кишках дизентерійні палички частково руйнуються. Клініка. Інкубаційний період при дизентерії триває від кількох годин до 7 днів (найчастіше 2—3 дні). Початок хвороби гострий. Інтоксикація при дизентерії проявляється загальним нездужанням, головним болем, підвищенням температури тіла, нерідко — блюванням. У тяжких випадках спостерігаються симптоми нейротоксикозу: судороги, порушення свідомості різного ступеня та ін. Місцевий запальний процес у товстій кишці проявляєтьоя болем у животі та частими випорожненнями. Випорожнень мало, вони містять мутний слиз та прожилки крові (ректальний плювок). Зі зменшенням кількості калових мас з'являються часті болісні позиви на випорожнення у зв'язку зі спастичним скороченням м'язів прямої кишки (тенезми). При пальпації живота визначають болючу та спазмовану сигмовидну кишку (симптом лівостороннього коліту). Спостерігаються явища загальної інтоксикації, повторне блювання, часті рідкі випорожнення з домішками неперетравленої їжі, слизу, зелені, рідше - крові. Дизентерія у дітей раннього віку має ряд відмінностей. Колітичний синдром у цьому віці відносно слабкий або його зовсім немає. Випорожнення рідкі, зберігають каловий характер, але мають зеленуватий колір. Патологічних домішок (слизу та крові) звичайно мало. Ускладнення. При глибокому ураженні слизової оболонки товстої кишки можуть спостерігатися кровотеча, прорив кишки, випадання прямої кишки. Діагноз дизентерії встановлюють на основі даних клінічних проявів хвороби. Лікування. Важливою умовою успішного лікування дизентерії є правильна організація режиму, догляду та дієти. Дієту пропонують із врахуванням віку, тяжкості та періоду хвороби. Після 6—12-годинної водної дієти дітей раннього віку дозовано годують зцідженим грудним молоком або кислими сумішами, а згодом переходять до повноцінного, відповідно до віку, харчування. Дітям старшого віку призначають овочеве та яблучне пюре, протерті овочеві супи, каші на половинному молоці, кефір, кисле молоко, кисіль, сухарі та ін. При нейротоксикозі, який звичайно супроводиться гіпертермією, хворого слід роздягти, розтерти спиртом, покласти холод на магістральні судини. Внутрішньо-м'язово вводять 4 % розчин амідопірину, 50 % розчин анальгіну у вікових дозах, а якщо ефект незначний — літичну суміш. При судорогах уводять натрію оксибутират, седуксен, дроперидол та їн. При серцево-судинній недостатності застосовують строфантин, кофеїн, ефедрин, сульфокамфокаїн та ін. Антибактеріальну терапію призначають у гострому періоді всім хворим з вираженими клінічними проявами дизентерії. Досить одного 5—7-денного курсу лікування. При токсичних формах, а також у разі неефективності лікування інших форм дизентерії застосовують антибіотики (левоміцетин, ампіцилін, гентаміцин та ін.). Для профілактики та лікування дисбактеріозу призначають біологічні препарати: біфідумбактерин, лактобактерин, колібактерин, біфікол, бактисубтил. Профілактика. Велике значення для профілактики дизентерії мають санітарно-профілактичні заходи, особливо боротьба з мухами; правильна організація санітарного режиму та медичного обслуговування дітей у дитячих закладах; дотримання правил особистої гігієни.