Чинники формування соціалістичного капіталізму КНР

Див.пит.48 і звертати увагу на ринкову економіку, етапи еволюції.

Успіхи китайських реформ, що були проведені в країні упродовж останніх 15-20-ти років заставили говорити провідних експертів світу про КНР як одного з найбільших товаровиробників світу, яким ця азіатська держава стала на зламі тисячоліть та потужного конкурента Західного світу, яким має стати вже найближчим часом. За чисельністю населення Китай посідає перше місце в світі, а за площею одне із перших. За класифікацією ООН КНР відноситься до групи держав, що динамічно впроваджує нові технології.

53. Загальна характеристика економ моделі НІК (нових індустр країн)

У сучасній світовій регіоналістиці до нових індустріальних країн відносять доволі велику групу держав, які раніше були лідерами так званого «третього світу». Вони розташовані у різних мегарегіонах планети, що ускладнює їх класифікацію тільки за географічною ознакою. Враховуючи складність спільної характеристики НІК та різні позиції вітчизняних та зарубіжних дослідників щодо їх класифікації краще всього останні розглядати в таких мікрогрупах:

-Південна Корея.

-Держави – «дракони» (Гонконг, Сінгапур, Тайвань).

-Держави – «тигри» (Малайзія, Таїланд, Філіппіни, Індонезія).

-НІК Латинської Америки.

-Індія, Пакистан.

-Африканські та близькосхідні лідери (ПАР, Єгипет, Ізраїль).

Проте ці держави мають цілий ряд спільних рис у доволі різних соціально-економічних моделях розвитку, що й дозволяє відносити їх до НІК, а саме:

· швидкий розвиток промислового виробництва,

· наявність значної державної підтримки провідним корпораціям країни (чеболі)

· доволі великі обсяги зовнішнього боргу;

· використання моделей швидкої диверсифікації експорту та імпортозаміщення при розробці стратегій економічного розвитку;

· висока ймовірність системних криз економіки,

· значний вплив ТНК та ТНБ на економіку країн, який нерідко призводить до стихійних припливів та відпливів прямих і портфельних іноземних інвестицій;

· висока питома вага промисловості в структурі ВВП

· невисокі (за виключенням Південної Кореї та Сінгапуру) технологічні позиції в світі;

· сталі (середні) рівні оцінки конкурентоспроможності національних економік

· значна питома вага аграрного сектору в структурі ВВП,

· низька, порівняно з постіндустріальними країнами продуктивність праці

· невисокі витрати на науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи

· висока питома вага кланових структур в економіці (тобто домінування крупних сімейних компаній),

· значна соціальна диференціація суспільства.

54. Роль держави у господарському механізмі НІК (на прикладі Кореї)

Модель екон розвитку Пд.Кореї має багато спільних рис із Японією, хоча роль держави у ній щодо регулювання економічних процесів є набагато більшою. Свого часу в країні широко використовувались диктаторські методи управління. З кінця 80-х рр ХХ ст країна поступово лібералізується і стає більш відкритою для іноземних суб’єктів. Перетворення Пд.Кореї в одного зі світових лідерів пром. вир-ва мало місце впродовж 1990-х рр, що дозволило країні перетворитися із одного аутсайдерів Сх.Азії у безумовного лідера.

У сучасній Респуб Корея виробляється приблизно 2% світового ВВП, хоча питома вага населення країни становить менше 0, 8% світового. Частка країни у світовому експорті товарів і послуг наближається до 3%. Разом з тим, Рес Корею поки що не можна віднести до постіндустріальних держав, тому що в деяких макроекономічних показниках країна має суттєве відставання від провідних економічних лідерів планети. Зокрема, за ІЛР Корея посідає 30-е місце в світі (2001), а за відносним показником ВВП на душу населення 15090 дол. займає граничне положення між розвинутими державами та країнами, що мають рівень вище аніж середній.

Доволі специфічною в країні була система організації бізнесу і її характерною формою стали чеболі, які виникли наприкінці 50-х років і були організовані по типу японських дзайбацу. Вони представляли собою зрощення бізнес-структур із державою, з дотриманням принципу плановості у відносинах власності. До найбільших чеболей в країні відносять: «LG», «Самсун», «Деу» та інші.

Особливого розвитку поч з 1970-х рр у Пд.Кореї отримали наукомістке вир-во, зокрема, електро-, машинобудув, вир-во комунікаційних засобів. Загалом, визначальними факторами економічного зростання Пд Кореї у 1961-1991 р були:

*підтримка макроекономічної стабільності через консервативну (в ряді випадків авторитарну) грошово-кредитну та фінансову політику;

*максимальне стимулювання розвитку найбільших ТНК (чеболей);

*створення експортноорієнтованої та імпортозаміщувальної моделі економічного розвитку та збереження на перших порах закритості внутрішнього ринку;

*специфічна митно-тарифна політика, що була орієнтована на абсолютизований захист вітчизняного товаровиробника;

*чітке позиціювання галузевих пріоритетів у відповідні періоди реформування економіки країни;

*високий рівень експлуатації робочої сили, нетиповий для більшості постіндустріальних держав;

*поєднання західної системи організації з традиційними віруваннями і уподобаннями корейського народу.

Водночас Азійська криза 1997-1998 рр. рельєфно висвітлила всі недоліки корейської моделі економічного розвитку, основними з них були:

1. надмірне опікування державою чеболей призвело до високого рівня корупції серед державних чиновників, при цьому значно менше уваги держава приділяє малому і сер бізнесу.

2. Гіпертрофоване співвідношення боргів по акціях, інтенсивні позички за кордоном та відсутність фінансового досвіду керування боргами.

3. Провал ряду інвестиційних проектів з боку провідних корейських фірм, у першу чергу через технологічне відставання та посилення конкуренції.

4. Високий рівень державного регулювання, який в умовах глобалізації світового господарства виступає стримуючим фактором подальшого розвитку країни.

Специфічною особливостю госп механізму Пд.К. є планування екон діяльності на макрорівні, шляхом розробки і реалізації 5-річних планів економічного і соц розвитку. Для цього у 1963 р було засновано Управління екон плануванням.

55. Особливості національних економічних моделей Тайваню, Гонконгу, Сінгапуру.

Гонконг та Тайвань нерідко розглядаються фахівцями з міжнародної економіки та китайськими економістами та політиками в складі Китайської Народної Республіки, проте рівень розвитку виробництва в них та в розташованому на південному сході Азії Сінгапурі яскраво свідчить про фактично постіндустріальну фазу еволюції цих пріоритетних для азійської та світової економіки територій, які мають високий рівень локалізації господарської діяльності на невеликій території. Основними рисами, які відрізняють ці країни в глобальному конкурентному середовищі є:

· значні відносні показники ВВП, які перевищують 20000 дол. на душу населення і мають стійку тенденцію до щорічного зростання

· постіндустріальна структура економіки, в якій частка сфери послуг перевищує 60%, а інтенсивний характер сільського господарства, приміром на Тайвані (в цій країні на нього припадає лише 3% ВВП), мало чим відрізняється від більшості країн-лідерів;

· інноваційний характер розвитку різних секторів економіки. Країни цього мегарегіону мають провідні міжнародні позиції за значеннями індексу технологічних досягнень і посідають місця з 10-го (Сінгапур) по 24 (Гонконг) (1999). Важливим є також наявність в них світових технологічних центрів;

· високі позиції конкурентоспроможності національної економіки, які посилюються рік від року.

· міцні фінансові позиції в світі та наявність одних з найбільших у глобальній економіці фондових бірж;

· значні обсяги експорту та реекспорту, які в окремі роки можуть перевищувати ВВП країн цієї групи;

· низький рівень безробіття та висока кваліфікація робітників та службовців; велика питома вага нелегальної робочої сили;

· значне соціальне розшарування населення (порівняно високий показник коефіцієнт Джині (522).