Роль держави в економічній системі країн, що розвиваються

У будь-якій суспільній системі присутній системообразующий і інтегрірующий елемент, який у загальних рисах визначає зміст і динаміку розвитку системи.

В умовах колоніальної залежності метрополія позаекономічними і економічними методами регулювала в своїх інтересах перебіг соціально-економічних процесів в колоніях. Після досягнення незалежності через слабкість приватного національного капіталу рушійною силою консолідації відтворювальних процесів міг стати або національний державний, або іноземний капітал. Відсутність або нерозвиненість пануючого устрою підвищили значення і самостійність держави, політичного апарату суспільства. Держава в умовах дезінтегрірованності господарства і цивільного суспільства, що не сформувалося, є силою, здатною прискорити процес розвитку, перетворити традиційні відносини.

Домінуючою силою в апараті держави ставали представники того суспільного шару, який володіє відносною автономією від всіх устроїв, — цивільна або військова бюрократія, що рекрутує з чиновників і інтелігенції.

*Особлива роль держави виявляється в його соціально-економічному механізмі. Його функції по створенню загальних передумов і умов відтворення і створенню окремих елементів продуктивних сил виконуються за рахунок національного доходу. При цьому держава надає послуги безоплатно, як загальне благо. Подібний механізм збільшує гнучкість соціально-економічної структури в її взаємодії з багатоукладною системою продуктивних сил. Він дозволяє державі до певної міри вирівнювати структурно-функціональні диспропорції і суперечності, які характеризують стан продуктивних сил і суспільства країн, що розвиваються.

*Пряма участь держави у відтворенні пов'язана з переходом в його власність частини ВВП і накопиченого суспільного багатства, зокрема певної частки засобів виробництва. Частина економіки, що функціонує на основі державної власності, утворює державний сектор економіки. Його створення викликається тим, що на шляху розвитку національного ринку встають технологічні і інвестиційні перешкоди.

Держава здатна мобілізувати ресурси у величезних розмірах і використовувати їх в суспільних інтересах.

До середини 80-х років Держава практично повністю узяла на себе інфраструктурне будівництво. У держсекторі були створені і отримали розвиток такі галузі, як металургія, нафтовидобувна, машинобудування, хімічна промисловість. Частка державного сектора в створенні ВВП піднялася з 7% на початку 70-х років до 12% в середині 80-х. Середня для всіх країн, що розвиваються, частка державного сектора не була вища за його рівень в західних країнах, але його роль була важливішою, оскільки він був зосереджений в сучасних галузях, зокрема, у важкому секторі оброблювальної промисловості.

Засоби, які мобілізує держава в результаті перерозподілу національного доходу або у сфері власної економічної діяльності, використовуються не тільки для стимулювання сучасних секторів підприємництва, але і для вирішення ряду складних і різнорідних соціальних завдань, включаючи безпосередні цілі модернізації (розвиток освіти, охорона здоров'я) і стабілізації процесу перебудови у вигляді різних виплат тим верствам населення, які залишаються за рамками сучасного розвитку.

Таким чином, держава не тільки сприяє переходу суспільства на вищий ступінь економічного і соціального розвитку, але і виконує стабілізуючі функції, намагаючись понизити конфліктний потенціал.