Соціально-економічні проблеми економіки країн, що розвиваються. Вплив зовнішніх факторів на економічні системи країн, що розвиваються

Традиційний сектор все ще охоплює основну частину населення і виробників країн, що розвиваються, й існує на базі відсталих суспільних відносин та характеризується дуже низькою ефективністю виробництва. У багатьох країнах, які розвиваються, зокрема в Африці та Азії, докапіталістичні уклади продовжують впливати на економічне життя. Традиційні соціально-економічні структури повільно адаптуються до умов сучасності. Збереження залишків натурального чи напівнатурального виробництва істотно впливає на систему ринкових відносин. Це виявляється у відчутній ролі кастово-кланових, релігійно-етнічних факторів, що нерідко призводять до обмеження конкуренції та спотворення її впливу.

Відсталість сільського господарства країн, що розвиваються, швидке зростання населення - ці та деякі інші фактори визначили різке загострення у 80- 90-х роках продовольчої проблеми у зазначених державах. Розв'язання продовольчої проблеми пов'язане не тільки зі створенням техніко-економічних умов для розвитку сільського господарства, впровадження досягнень НТР, а й, що не менш важливо, із створенням соціально-економічних умов для швидкого розвитку аграрного сектора, тобто з проведенням глибоких аграрних реформ.

Господарське положення країн, що розвиваються, постійно обтяжується величезним безробіттям. При відносно невисокому рівні зареєстрованого безробіття існують величезне приховане безробіття в сільському господарстві і неповна зайнятість. За оцінками, число безробітних і частково зайнятих досягає 1 млрд чоловік, або 1/4 населення країн, що розвиваються.

Зовнішньоекономічні фактори відіграють істотну роль і У фінансуванні даних країн. Приплив зовнішніх фінансових ресурсів збільшує фонд нагромадження, інвестиції, сприяє економічному зростанню. Але надмірна концентрація зусиль багатьох країн, які розвиваються, на залученні іноземних кредитів при послабленні уваги до проблеми раціонального використання отриманих ресурсів, різко загострили на початку 80-х років увесь комплекс проблем, пов'язаних із заборгованістю країн, що розвиваються, створивши ситуацію " кризи боргів". Різке зниження цін на сировинні товари в 1984—1985 рр. привело до сильного перерозподілу активного сальдо торгового і платіжного балансів. Зниження цін на мінеральну сировину зменшило тиск на зовнішній баланс у країн — імпортерів мінеральної сировини, у країн-експортерів утворилося негативне сальдо торгових балансів. В цілому для всіх країн воно стало негативним.

63. Транснаціоналізація як об’єктивний фактор світового економічного розвитку

Серед процесів, які відбуваються у світовій економіці, спостерігаємо наростання економічної транснаціоналізації виробництва, послуг, капіталу, трансферу технологій, лібералізації міжнародної кредитно-фінансової сфери, підвищення ролі міжнародних економічних організацій. Транснаціоналізація впливає на виробництво товарів і послуг, використання робочої сили, інвестиції, технології та їх розповсюдження з одних країн в інші, що в кінцевому підсумку відображається на ефективності виробництва, продуктивності праці та конкурентоспроможності. Міжнародна конкуренція ведеться уже не стільки між країнами, скільки між транснаціональними виробничими системами, які формують ядро світової економічної системи. Воно концентрує інтелектуальний, науково-технічний і фінансовий потенціали, контролює більше половини обороту світової торгівлі та фінансів, прибуткові галузі економіки різних країн.

Транснаціоналізація — переміщення капіталу з країн його відносно надмірної кількісті у країни з його дефіцитом, де в надмірності є інші фактори виробництва (праця, земля, корисні копалини), які не можуть бути раціонально використані у відтворювальних процесах через недостачу капіталу.

Процес економічної транснаціоналізації супроводжується гострими теоретичними дискусіями стосовно функцій національних держав, змісту їх економічної діяльності. Як правило, присутні дуалізм і суперечливість висновків, що випливають із аналізу економік розвинутих та розвиткових країн. Пояснити це можна тим, що держави - не однорідна маса, а носії неоднакових економічних і політичних потенціалів, корекцію яких здійснюють також мінливі геоекономічна та геополітична ситуації у світі. Крім того, транснаціоналізація не є процесом, що рівномірно охоплює всі держави.

Особливого характеру набуває відокремлення транснаціонального капіталу, яке відбувається шляхом укорінення його у відтворювальні взаємозв'язки національних економік, що призводить до руйнування відтворювальної цілісності національних комплексів, формування нових галузевих національних і глобальних пропорцій. При цьому глобальні взаємозв'язки транснаціональних структур утворюють наднаціональну мережну економіку, яка не прив'язана жорстко до територій і тому рухлива, мінлива, але яка є несучою конструкцією, стрижнем глобальної економіки. Національна економіка, що залишається на території якої-небудь держави, вже не може називатися господарським комплексом; її найбільш привабливі ресурси включені у верхній ярус транснаціональних відтворювальних зв'язків і обмінів

Під транснационалізацією виробництва і капіталу розуміється:

* нові явища, якісні зміни, що відбуваються в світовій економіці, а саме: зростання числа і активності транснаціональних корпорацій (ТНК) і транснаціональних банків (ТНБ);

* новий етап процесу інтернаціоналізації світового господарства, що відрізняється від попередніх: зміна самого характеру залучення країн і підприємств в міжнародний розподіл праці, що знаходить прояв в інтернаціоналізації науково-технічного прогресу і процесу виробництва, коли світовий ринок фактично диктує стандарти якості і техніко-економічні показники продукції, що випускається як материнською компанією, так і її філіями і дочірніми компаніями;

* форма інтернаціоналізації господарського життя, результатом якого є розвиток міжнародного виробництва в рамках ТНК, що включає на підприємствах материнської компанії, її філій і дочірніх компаній виробництво тих видів продукції, які беруть участь в міжнародній внутрішньофірмовій кооперації;

* новий вищий рівень інтернаціоналізації виробництва і капіталу, коли відбувається його перехід в нову якість;

* процес транснационалізациі, нерозривно пов'язаний з розширенням масштабів діяльності ТНК, з перетворенням ТНК на реальних суб'єктів міжнародних ринкових відносин;

*3 нові форми організації господарського життя, які сприяють її інтернаціоналізації. Процес транснаціоналізації розглядається як процес розширення міжнародної діяльності промислових фірм, банків, компаній сфери послуг, їх виходу за національні межі окремих країн, що приводить до переростання національних компаній у транснаціональні. Для нього характерне переплетіння капіталів за рахунок поглинання фірм інших країн, створення сумісних компаній, залучення фінансових коштів іноземних банків, встановлення міцних довготривалих зв'язків за кордоном промислових компаній і банків однієї і тієї ж країни.

Процес транснаціоналізації як феномен сучасного світового господарства має під собою об'єктивну основу: інтернаціоналізацію господарського життя, що заглиблюється, науки, техніку, виробництва, різке підвищення ролі і розширення географічних рамок коопераційних зв'язків, що дозволяють об'єднувати в крупні міжнародні науково-виробничі утворення елементи виробничих структур різних країн.

Отже, транснаціоналізація веде до небувалого високого рівня взаємозалежності між країнами. Як центри координації й рушії світового виробництва та обміну ТНК формують усередині своїх комплексів і між собою мережу відносин, які виходять за межі національних держав. Розвиваючись з одногалузевих елементів національних господарських систем, сучасні ТНК перетворилися на міжгалузеві внутрішньодиверсифікованікомплекси з інтернаціональним масштабом операцій, діалектично заперечуючи, таким чином, свою первинну основу.