Главная страница Случайная страница КАТЕГОРИИ: АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника |
Форми економічної свободи
Розглянемо конкретні форми економічної свободи та свободи економічного вибору з урахуванням різних типів та видів економічних суб’єктів. Двома основними типами таких суб’єктів є виробники (товарів, послуг, духовних цінностей тощо) та споживачі. Економічна свобода виробника полягає у можливості вибору виду господарської діяльності та організаційних форм господарювання, структури та обсягів виробництва, умов реалізації, цін на продукцію та розподілу прибутку. Водночас така свобода повинна органічно поєднуватися з економічною відповідальністю: за якість виготовлених товарів і надання послуг, за дотримання чинного законодавства, за виконання договорів, за завдані збитки іншим суб’єктам економічної діяльності та ін. Економічна свобода споживачів полягає у можливості вільного вибору якісних товарів і послуг, засобів задоволення своїх потреб залежно від величини доходів та цін. Така свобода повинна поєднуватися з усвідомленням і дотриманням суспільних вимог у цій сфері, а також морально-етичних норм. Так, споживач, вживаючи алкогольні напої, не повинен завдавати шкоди своєму здоров’ю, порушувати громадський порядок тощо. Основними видами економічних суб’єктів (які конкретизують наведені типи суб’єктів) у капіталістичному суспільстві є підприємці, наймані працівники і держава. У Господарському кодексі Зазначається, що “підприємці мають право без обмежень приймати рішення і здійснювати самостійно будь-яку діяльність, яка не суперечить чинному законодавству”. Оскільки економічна свобода підприємців була значною мірою розкрита при з’ясуванні сутності економічної свободи виробників, розглянемо зміст економічної свободи найманих працівників і держави. Економічна свобода більшості найманих працівників обмежується тим, що вони володіють лише власністю на свою робочу силу і позбавлені власності на інші чинники виробництва. Якщо розглядати такий елемент економічної свободи, як свобода вибору сфер прикладання своїх здібностей, то у багатьох розвинутих країнах світу значна кількість найманих працівників позбавлена можливості розвитку своїх здібностей. Нині, згідно з даними американського філософа М. Шніцера, п’ята частина населення США — люди функціонально неписьменні, а 25% підлітків відсіюються зі старших класів середньої школи (у багатьох міських школах — до 50%) порівняно з 2% в Японії. За оцінкою Національної спілки бізнесменів, 80% усього поповнення робочої сили США в 90-х роках становитимуть національні меншини, жінки та іммігранти, тобто особи з найгіршою підготовленістю до праці. Крім того, наявність багатомільйонної армії безробітних свідчить про відсутність для переважної більшості з них можливості реального вибору будь-якої сфери прикладання своїх здібностей. В Україні економічна свобода найманих працівників ще більш обмежена, оскільки значно більша частка безробітних серед працездатного населення, мізерні суми виплат з безробіття, переважна більшість населення перебуває на межі виживання. Економічна свобода держави означає можливість формувати свою економічну політику, втілювати її в життя, виконувати основні функції, зумовлені інтересами народу. Таку політику певною мірою можуть проводити лише найрозвинутіші країни світу. Економічна свобода України обмежена вимогами з боку міжнародних фінансово-кредитних організацій, кланових інтересів тіньового капіталу. Економічною основою свободи за сучасних умов є оптимальне поєднання приватної, колективної та державної власності. Твердження про те, що такою основою є лише приватна власність, відповідає реаліям минулих століть. Нині без значної частки державної власності (на засоби виробництва, частку національного доходу та ін.) не може бути реалізована економічна свобода держави, без якої неможливе існування самої економічної системи, а отже і приватної власності.
|