Тема 4. Основи Конституційного права України

План

1. Конституційне право - провідна галузь національного права України.

2. Державні символи України.

3. Загальна характеристика Конституції України та її юридичні властивості.

4. Громадянство України як один із інститутів конституційного права.

5. Загальна характеристика основних прав, свобод і обов'язки людини і громадянина, гарантії їх дотримання.

6. Верховна Рада України.

7. Президент України: конституційний статус й повноваження.

8. Кабінет Міністрів України, центральні й місцеві органи влади.

9. Територіальний устрій України.

10. Поняття судової влади та основні засади правосуддя в Україні.

11. Конституційний Суд України, його функції та завдання.

12. Система судів України.

13. Поняття судочинства.

14. Прокуратура Україна.

15. Правовий статус міліції.

16. Правовий статус Служби безпеки України.

1. Конституційне право - провідна галузь національного права України

Конституційне право України - це система правових норм і нормативно-правових актів та інших джерел, що регулюють відносини, пов’язані з основами конституційного ладу, правового статусу особи, народовладдям, територіальним устроєм суспільства і держави.

Предметом конституційного права України є коло суспільних відносин, що виникають у процесі організації та здійснення публічної влади.

Конституційно-правова норма – це загальнообов’язкове правило поведінки, встановлене чи санкціоноване державою з метою регулювання та охорони суспільних відносин, які становлять предмет конституційного права.

Під терміном конституційний лад звичайно розуміють такий порядок, при якому дотримуються права і свободи людини й громадянина, держава сприяє утвердженню справедливих, гуманних і правових взаємозв’язків між людиною, громадянським суспільством і державою.

Державний лад - це система основних політико-правових, економічних, соціальних відносин, які закріплюються державно-правовими (конституційно-правовими) нормами.

Засади конституційного ладу – це система основних принципів організації державної влади в конституційній державі, взаємовідносини держави з людиною, громадянським суспільством.

Основні принципи конституційного ладу України: суверенітет, демократизм, гуманізм, соціальність,

верховенство права, унітаризм, розподіл влади, плюралізм, рівність усіх перед законом.

2. Державні символи України

Державні символи – це закріплені в конституційному праві України офіційні знаки (зображення, предмети) чи звукові вираження, які в лаконічній формі виражають одну або декілька ідей політичного та історичного характеру і символізують суверенітет держави.

Основними функціями державних символів України (залежно від виконуваної ними ролі) є:

політична, дипломатична, ідеологічна, соціальна.

Державний прапор – це офіційний відмінний знак (емблема) держави, символ її суверенітету. За Конституцією, Державний прапор України – стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг: верхньої – синього кольору, нижньої – жовтого кольору, із співвідношенням ширини прапора до його довжини 2: 3.

Державний прапор України був затверджений 28 січня 1999 року.

Державний герб – це відмінний знак, що є офіційною емблемою держави, він зображується на прапорах, грошових знаках та знаках поштової оплати, службових посвідченнях, штампах, бланках державних установ. Конституцією України (ч.3 ст.20) передбачено наявність великого Державного герба і малого Державного герба України. Малий Державний герб України – золотий тризуб (знак Княжої держави Володимира Великого) на синьому щиті – затверджений 19 лютого 1992 року. Великий Державний герб України містить як головний елемент – малий Державний герб України, так і зображення герба Війська Запорізького – козака з мушкетом.

Державний гімн – музично-поетичний твір затверджений 6 березня 2003 року. Відповідно до цього Закону Державним Гімном України є національний гімн на музику М.Вербицького із словами першого куплету твору П.Чубинського в такій редакції:

„Ще не вмерла України і слава, і воля,

Ще нам, браття молодії, усміхнеться доля.

Згинуть наші вороненькі, як роса на сонці.

Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці.

Приспів:

Душу й тіло ми положим за нашу свободу,

І покажем, що ми, браття, козацького роду.”

3. Загальна характеристика Конституції України та її юридичні властивості.

Конституція України складається з преамбули, 15 розділів, 161 статті.

За своєю суттю Конституція України характеризується як основний Закон, який виходить із загальнолюдських, загальнонародних інтересів і потреб. Конституція України виходить із основних принципів класичного конституціоналізму. І це цілком зрозуміло: виявляючи повагу до загальновизнаних принципів міжнародного права, ми створюємо правові основи входження України у світове співтовариство.

Юридичні властивості виражають правову природу конституції і визначають її місце в правовій системі держави, в системі національного законодавства:

1. Конституція України є Основним Законом України, тобто виступає юридичною базою поточної нормотворчості;

2. Конституція України характеризується пріоритетним становищем в системі національного права, тобто, юридичним верховенством;

3. норми Конституції України мають найбільш високу стабільність у порівнянні з іншими нормами права;

4. Конституція України характеризується прямою дією її норм;

5. Конституція України має особливий правовий захист з боку держави.

4. Громадянство України як один з інститутів конституційного права

Громадянство є загальновизнаним правовим терміном. Сучасна конституційно-правова доктрина розглядає громадянство у трьох аспектах:

1. як сталий конституційно-правовий зв’язок особи з державою;

2. як суб’єктивне право, яким наділяється кожна особа з моменту народження;

3. як один з інститутів конституційного права.

Закон України від 18 січня 2001 року „Про громадянство України” розглядає громадянство виключно як правовий зв’язок особи з державою, що зумовлює взаємні права та обов’язки. Подібне бачення закріплюється і в положеннях „Європейської Конвенції про громадянство” (м. Страсбург, 7 листопада 1997 року). Пункт „а” ст.2 згаданої конвенції вказує, що „громадянство означає правовий зв’язок між окремою особою та державою без врахування етнічного положення цієї особи”. У розвиток цього положення звучить Преамбула Конституції України, де згадується саме той факт, що український народ – це громадяни України всіх національностей.

Громадянин – це особа, що належить до постійного населення будь-якої держави, користується правами і виконує обов’язки, встановлені законами цієї держави. Всі громадяни України мають рівний правовий статус.

Іноземці та особи без громадянства (особи, які не мають громадянства даної держави і не можуть довести належності до громадянства іншої держави) у порівнянні з громадянами обмежені у правах та обов’язках (наприклад, вони позбавлені виборчих прав, на них не покладається військовий обов’язок).

Відповідно до Закону України „Про громадянство України” громадянами України є:

· усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України;

· особи незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України „Про громадянство України” (13 листопада 1991 року) проживали в Україні і не були громадянами інших держав;

· особи, які прибули в Україну на постійне проживання після 13 листопада 1991 року і яким у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року органами внутрішніх справ України внесено запис „громадянин України”, а також діти таких осіб, які прибули разом з батьками в Україну, якщо на момент прибуття в Україну вони не досягли повноліття;

· особи, які набули громадянство України відповідно до законів України та міжнародних договорів України.

Принципи, на яких ґрунтується законодавство України про громадянство:

· єдиного громадянства;

· неможливості позбавлення громадянина України громадянства України;

· визнання права громадянина України на зміну громадянства;

· збереження громадянства України незалежно від місця проживання громадянина України;

· неможливості автоматичного набуття громадянства України іноземцем чи особою без громадянства внаслідок укладення шлюбу з громадянином України або набуття громадянства України його дружиною (чоловіком) та автоматичного припинення громадянства України одним з подружжя внаслідок припинення шлюбу або припинення громадянства України другим з подружжя.

Документами, що підтверджують громадянство України, є:

1. паспорт громадянина України;

2. свідоцтво про належність до громадянства України;

3. паспорт громадянина України для виїзду за кордон;

4. тимчасове посвідчення громадянина України;

5. проїзний документ дитини;

6. дипломатичний паспорт;

7. службовий паспорт;

8. посвідчення особи моряка;

9. посвідчення члена екіпажу;

10. посвідчення особи на повернення в Україну.

Законом України „Про громадянство” від 18 січня 2001 року встановлені правові підстави (юридичні факти) набуття українського громадянства.

Підстави для набуття громадянства України:

1. за народженнями;

2. за територіальним походженням;

3. внаслідок прийняття до громадянства;

4. внаслідок поновлення у громадянстві;

5. внаслідок усиновлення;

6. внаслідок встановлення над дитиною опіки чи піклування;

7. внаслідок встановлення над особою, визнаною судом недієздатною, опіки;

8. у зв’язку з перебуванням у громадянстві України одного чи обох батьків дитини;

9. внаслідок встановлення батьківства;

10. за іншими підставами, передбаченими міжнародними договорами України.

Не приймаються до громадянства України:

1. особи, які скоїли злочин проти людства або вчинили геноцид;

2. особи, засуджені в Україні до позбавлення волі за вчинення тяжкого злочину (до погашення або зняття судимості);

3. особи, які вчинили на території іншої держави діяння, яке визнано українським законодавством тяжким злочином.

Рішення про надання громадянства України приймає Президент України. Датою набуття громадянства України у випадках, передбачених ст.9 Закону України „Про громадянство України”, є дата видання відповідного Указу Президента України.

Закон України „ Про громадянство України” від 18 січня 2001 року встановлює певний порядок припинення громадянства України:

1. вихід з громадянства України;

2. втрата громадянства України;

3. підстави, передбачені міжнародними договорами України.

5. Загальна характеристика основних прав, свобод і обов'язків людини і громадянина, гарантії їх дотримання

Конституція України 1996 року юридично закріпила широкий спектр прав і свобод людини і громадянина.

Їх перелік і зміст у повному обсязі відповідають сучасним міжнародно-правовим стандартам прав людини, що містяться в таких міжнародних документах:

1. Загальна декларація прав людини (1948 року);

2. Міжнародний пакт про громадянські й політичні права (1966 рік);

3. Міжнародний пакт про економічні, соціальні й культурні права (1966 рік);

4. Європейська конвенція про захист прав й основних свобод людини (1950 рік);

5. Заключна Нарада з питань безпеки та співробітництва в Європі (1975 рік);

6. Підсумковий документ Віденської зустрічі представників держав-учасників наради з питань безпеки та співробітництва в Європі (1989 рік);

7. Конвенція про права дитини (1989 рік).

Конституція України, згідно з цими документами, чітко визначає єдиний і однаковий для всіх конституційний статус людини і громадянина та його принципи: свобода людини; рівність людей у своїй гідності та правах; невідчужуваність та непорушність прав і свобод людини; гарантованості прав і свобод людини і громадянина; рівність конституційних прав і свобод громадян України та рівність їх перед законом; єдність прав людини та її обов’язки перед суспільством.

Права людини - це дозволені законом форми, способи і методи реалізації людиною своїх життєвих планів, які пов’язані з самою людською істотою, її існуванням і розвитком.

Основні права й свободи людини і громадянина - це закріплені в Конституції України невід’ємні права і свободи людини і громадянина, що належать їм від народження чи в силу наявності в них громадянства України, гарантуються державою і становлять ядро конституційно-правового статусу особи в Україні.

Особисті (громадські) права і свободи є природними і пов’язані з належністю людини до громадянства України.

Політичні права і свободи відображають міру можливої участі в суспільно-політичному житті, державної влади та органів місцевого управління. Вони залежать від правового статусу особи. В основному політичними правами користуються тільки громадяни України.

Соціальні права – це права на одержання певних послуг від держави.

Економічні права – це права людини і громадянина, пов’язані з економічними, насамперед майновими відносинами.

Екологічні права – це права на безпечні для життя і здоров’я довкілля та відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.

Культурні права. У широкому розумінні – це права, які сприяють духовному розвитку людини, доступу до скарбів світової культури. Серед цих прав – право на освіту (повна загальна середня освіта є обов’язковою), право безоплатно здобути вищу освіту в державних і комунальних навчальних закладах на конкурентній основі (ст.53), гарантується свобода літературної, художньої, науково-технічної творчості, захист інтелектуальної власності, їхніх авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв’язку з різними видами інтелектуальної діяльності.

Конституція України встановила правові й конституційні гарантії прав і свобод людини і громадянина.

До правових гарантій належать:

1. право на оскарження в суді рішень дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (ст.55);

2. право на відшкодування (ст.56);

3. право знати свої права і обов’язки (ст.57);

4. право на правову допомогу тощо.

Гарантом прав і свобод людини і громадянина є Президент України (ст.102 Конституції України).

Обов’язок – це об’єктивно обумовлена вимога держави до людини і громадянина діяти відповідно до чинного законодавства, а не за особистим бажанням.

Конституція фіксує такі обов’язки громадян України: захист Вітчизни (ст.65); не наносити шкоду природі (ст.66); сплачувати податки і зборів (ст.67); неухильне додержання Конституції України і законів України (ст.68).

Незнання законів не звільняє нікого від юридичної відповідальності. Як основні права людини і громадянина, так і конституційні обов’язки конкретизуються і розвиваються в законодавстві.

6. Верховна Рада України

Важливою ознакою будь-якої держави є наявність системи органів державної влади, через діяльність яких здійснюється захист її інтересів.

Ознаки органу державної влади: наявність державно-владних повноважень; його існування обумовлено необхідністю здійснення завдань і функцій держави; завжди має статутно-правовий характер.

Законодавча влада може здійснюватися Народом України не тільки через своїх представників у Верховній Раді, а й безпосередньо – шляхом всеукраїнського референдуму.

Органами виконавчої влади в Україні є Кабінет Міністрів України, міністерства і відомства, місцеві державні адміністрації в областях, районах, містах Києві й Севастополі.

Судові органи виконавчої влади – суди загальної юрисдикції (ст.25 Конституції України) й Конституційний Суд України (ст.147 Конституції України).

Особливе місце в системі органів державної влади України посідає Президент України, який здійснює функції глави держави, бере участь у формуванні інших гілок влади і взаємодіє з ними.

Ці повноваження Президента України є необхідними елементами „системи стримування та противаг”, яка забезпечує необхідний баланс влад і передбачає відповідні контрольні повноваження і по відношенню до Президента України з боку Верховної Ради України.

В особливу групу органів державної влади, які безпосередньо не входять (як і Президент України) до законодавчої, виконавчої чи судової гілок влади, виділяють Прокуратуру України, головним завданням якої є нагляд за дотриманням законів.

Верховна Рада України – загальнонаціональний постійно діючий однопалатний парламент.

Верховна Рада України складається з 450 народних депутатів України, які обираються на 4 роки.

Народним депутатом України може бути громадянин України, який на день виборів досяг 21 року, має право голосу і проживає на території України протягом останніх п’яти років.

Основними повноваженнями Верховної Ради України є: внесення змін і порядку, передбачених розділом ХІІІ Конституції; призначення всеукраїнського референдуму; прийняття законів; затвердження Державного бюджету України; визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики; затвердження загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони довкілля; призначення виборів Президента України у строки, передбачені Конституцією України та ін..

Право законодавчої ініціативи у Верховній Раді належить:

1. Президенту України;
2. Кабінету Міністрів України;
3. Національному банку України (ст.93).

Президент України протягом п’ятнадцяти днів після отримання закону підписує його, беручи до виконання, і офіційно оприлюднює його або повертає закон зі своїми вмотивованими і сформульованими пропозиціями до Верховної Ради України для повторного розгляду.

7. Президент України: конституційний статус і повноваження

Президент України є главою держави. Глава держави – це особа, яка формально займає найвищу сходинку в державній ієрархії і здійснює верховне представництво держави у внутрішньо - та зовнішньополітичних відносинах.

Конституційний статус Президента країни визначається ст. 101-112 розділу V Конституції України.

Президент України обирається громадянами України на п’ять років.

Основними внутрішньодержавними повноваженнями Президента України є:

1. призначає всеукраїнський референдум щодо змін Конституції України відповідно до статті 156, проголошує всеукраїнський референдум за народною ініціативою;

2. призначає позачергові вибори Верховної Ради України у строки, встановлені Конституцією;

3. припиняє повноваження Верховної Ради України, якщо протягом тридцяти днів однієї чергової сесії пленарне засідання не можуть розпочатися;

4. призначає за згодою Верховної Ради України Прем’єр-міністра України; припиняє повноваження Прем’єр-міністра України та приймає рішення до його відставки;

5. призначає за поданням Прем’єр-міністра членів Кабінету Міністрів України, керівників інших центральних органів виконавчої влади, а також голів місцевих державних адміністрацій і припиняє їхні повноваження на цих посадах;

6. призначає за згодою Верховної Ради України на посаду Генерального прокурора України та звільняє його з посади;

7. призначає половину складу Ради Національного банку України;

8. є Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України, призначає на посади і звільняє з посад вище командування Збройних Сил України, інших військових формувань, здійснює керівництво у сферах національної безпеки та оборони держави;

9. очолює Раду Національної безпеки та оборони;

10. вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни та приймає рішення про використання Збройних Сил України у разі збройної агресії проти України;

11. призначає третину складу Конституційного Суду України;

12. приймає рішення про прийняття до громадянства України та припинення громадянства України, про надання притулку в Україні;

13. здійснює помилування;

14. підписує закони, прийняті Верховною Радою України.

Згідно з ч. 2 ст. 106 Конституції України Президент видає акти у формі указів і розпоряджень, які є обов’язковими до виконання на території України:

1. указ - це правовий акт глави держави, який видається з найбільш важливих питань, віднесених до його компетенції. Указами оформляються акти, які розраховані на постійну або багаторазову дію, рішення Президента України щодо призначення та звільнення з посад керівників відповідних державних органів, установ, організацій, скасування актів Кабінету Міністрів України тощо;
2. розпорядження – правовий акт глави держави, який носить індивідуальний організаційний характер.
3. Повноваження Президента України можуть припинитися достроково у таких випадках:
4. якщо задоволена ним особисто заява про відставку на засіданні Верховної Ради України (ст. 109 Конституції України);
5. при неможливості виконання своїх повноважень за станом здоров’я (таке рішення приймає конституційна більшість Верховної Ради на підставі письмового подання Верховного Суду і на основі медичного висновку).

Імпічмент – це особлива процедура обвинувачення вищих посадових осіб держави у вчиненні злочинів та службових порушень.

Підставою для порушення питання про імпічмент Президента і для його усунення з посади є вчинення ним державної зради або іншого злочину.

8. Кабінет Міністрів України, центральні та місцеві органи влади

Вищим органом у системі органів виконавчої влади в Україні є Кабінет Міністрів. Він спрямовує і координує діяльність органів виконавчої влади та усуває виявлені порушення.

Функції уряду:

1. виконує нормативні приписи та інші акти законодавчої влади;
2. уряд від свого імені видає постанови, дає відповідні розпорядження.

За Конституцією України до повноважень Кабінету Міністрів належать:

1. забезпечення державного суверенітету та економічної самостійності України, здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави, виконання Конституції України, законів та інших нормативних актів;

2. вжиття заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина;

3. забезпечення проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики, політики у сферах: праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування;

4. розробка і здійснення загальнодержавної програми економічного, науково-технічного, соціального і культурного розвитку країни;

5. забезпечення рівних умов розвитку всіх форм власності;

6. здійснення управління об’єктами державної власності відповідно до закону;

7. розробка проекту закону про Державний бюджет України і забезпечення виконання цього закону та подача Верховній Раді звіту про його виконання;

8. здійснення заходів щодо забезпечення обороноздатності та національної безпеки України, громадського порядку, боротьби зі злочинністю;

9. організація зовнішньої діяльності та митної справи;

До системи центральних органів виконавчої влади України входять: міністерства; державні комітети (державні служби); центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом.

До центральних органів влади України зі спеціальним статусом належать:

1. Антимонопольний комітет України;

2. Державна податкова адміністрація України;

3. Державна митна служба України;

4. Державний комітет України з питань регулювання політики та підприємництва;

5. Національна комісія з регулювання електроенергетики України;

6. Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку;

7. Державний департамент України з питань виконання покарань;

8. Фонд державного майна України;

9. Служба безпеки України;

10. Управління державної охорони України;

11. Головне управління державної служби України.

Наступною ланкою виконавчої вертикалі є місцеві органи виконавчої влади (ст.118 Конституції України).

9. Територіальний устрій України

Територіальний устрій України обумовлений її державним устроєм.

Територія України включає в собі сушу, надра, води (внутрішні й територіальне моря), повітряний простір над нею. На всю цю територію поширюється верховенство державної влади, суверенітет України. Держава розпоряджається всією територією України, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканою (ст. 2 Конституції України).

Україна – централізована унітарна держава, територія якої хоч і поділяється на адміністративно-територіальні одиниці з метою здійснення належного управління на місцях, але ці одиниці не мають ознак суверенітету.

У ст. 133 Конституції проголошено, що систему адміністративно-територіального устрою України складають: Автономна Республіка Крим, області, райони, міста, райони в містах, селища і села.

За даними Секретаріату Верховної Ради в Україні є 24 області, 490 районів, 448 міст (Київ і Севастополь – міста із спеціальним статусом, 167 міст республіканського значення Автономної Республіки Крим, обласного значення; 279 міст районного значення), 122 райони в містах, 901 селище міського типу і 28801 сільських населених пунктів.

10. Поняття судової влади та основні засади правосуддя в Україні

Під судовою владою розуміється система незалежних судів, які в порядку, визначеному законодавством, здійснюють правосуддя.

Суди, згідно з Конституцією України, є самостійною гілкою влади і діють незалежно від законодавчої і виконавчої влади. Судові рішення ухвалюються і оголошуються судами іменем України та є обов’язковими до виконання на всій території України.

Суддя не має права поєднувати свою професійну діяльність з будь-якою іншою крім науково-педагогічної, творчої діяльності. Суддя не може бути членом партії або профспілки. Не допускається створення і діяльність в органах влади будь-яких організаційних структур, політичних партій, професійних спілок.

Правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Вони діють незалежно від законодавчої влади. Їх юрисдикція поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Правосуддя – це особливий вид державної діяльності, виключно судова діяльність від імені держави, на підставі чинного законодавства України шляхом розгляду і вирішення в судових засіданнях адміністративних, господарських, цивільних справ стосовно спорів про права та інтереси громадян, громадських об’єднань, підприємств, установ, організацій, а також кримінальних справ із засудженням осіб, винних у вчиненні злочину (злочинів), або виправданням невинних, з гарантованим Конституцією України правом на захист.

Засади здійснення правосуддя в Україні:

1. гарантований захист усім суб’єктам правовідносин їх прав, свобод і законних інтересів незалежним і неупередженим судом першої, апеляційною та касаційної інстанції;

2. рівність всіх учасників судового процесу перед законом і судом;

3. правова допомога при вирішенні справ у судах;

4. гласність судового процесу;

5. судочинство в Україні проводиться державною мовою. Особи, які не володіють або недостатньо володіють державною мовою, мають право користуватись рідною мовою та послугами перекладача;

6. обов’язковість судових рішень;

7. право на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення;

8. колегіальний та одноособовий розгляд справ (справи у судах першої інстанції розглядаються суддею одноособово, колегією суддів або суддею і народними засідателями, а у випадках, визначених процесуальним законом, - також судом присяжних);

9. незалежність судів і підкорення їх тільки закону;

10. недоторканість суддів;

11. незмінюваність суддів;

Завдання правосуддя:

1. всебічне зміцнення законності й правопорядку;

2. захист соціально-економічних, політичних та особистих прав і свобод громадян;

3. охорона політичної та економічної систем України від будь-яких посягань;

4. захист прав і законних інтересів підприємств, установ, організацій, громадських об’єднань;

5. запобігання злочинам та іншим правопорушенням;