Конституційний Суд України, його функції і завдання

Конституційний Суд України – єдиний орган конституційної юрисдикції в Україні. Правовий статус Конституційного Суду України визначається статтями 147-153 Конституції України і Законом України „Про Конституційний Суд України” від 16 жовтня 1996 року.

Конституційний Суд України складається з 18 суддів. По шість суддів до складу Конституційного Суду призначають Президент України, Верховна Рада України і з’їзд суддів України. Суддею Конституційного Суду України може бути громадянин України, який на день призначення:

1. досяг 40 річного віку;

2. має вищу юридичну освіту;

3. має стаж роботи за фахом не менше 10 років;

4. проживає в Україні протягом 20 останніх років;

5. володіє державною мовою.

Суддя Конституційного Суду призначається строком на 9 років без права бути призначеним повторно. Суддя Конституційного Суду має наукового консультанта і помічника, які є державними службовцями.

Основні принципи діяльності Конституційного Суду України:

1. верховенство права;

2. незалежність;

3. колегіальність;

4. рівноправність суддів;

5. гласність;

6. повний і всебічний розгляд справ;

7. обґрунтованість прийнятих рішень.

Конституційний Суд України приймає рішення і дає висновок у справах щодо:

1. конституційності законів та інших правових актів;

2. відповідності Конституції України чинних міжнародних договорів України;

3. додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту;

4. офіційного тлумачення Конституції і законів України.

Право на конституційне подання мають:

1. Президент України;

2. не менш ніж 45 народних депутатів;

3. Верховний Суд України;

4. Уповноважений Верховної Ради України з прав людини;

5. Верховна Рада Автономної Республіки Крим;

6. Верховна Рада України з приводу процедури імпічменту;

7. інші органи державної влади та місцевого самоврядування.

Право на конституційне звернення мають громадяни України, іноземці, особи без громадянства та юридичні особи.

Строки Конституційного провадження:

1. у справах за конституційним поданням – не більше трьох місяців. У разі визнання Конституційного Суду України подання невідкладним, не довше одного місяця;

2. у справах за конституційними зверненнями – не більше шести місяців.

12. Система судів України

Суди загальної юрисдикції здійснюють правосуддя шляхом розгляду і вирішення цивільних, кримінальних, адміністративних та інших справ. Правосуддя здійснюють професійні судді та, у визначених законом випадках, народні засідателі й присяжні. Судочинство здійснюється суддею одноособово, колегією суддів чи судом присяжних.

Найвищим судовим органом в системі судів загальної юрисдикції є Верховний Суд України.

Систему судів загальної юрисдикції складають:

1. місцеві суди;

2. апеляційні суди, Апеляційний суд України;

3. вищі спеціалізовані суди;

4. Верховний Суд України.

Місцевими загальними судами є:

1. районні;

2. районні у містах;

3. міські;

4. міськрайонні;

5. військові суди гарнізонів.

Апеляційні суди. У системі судів загальної юрисдикції і Україні діють загальні й спеціалізовані апеляційні суди.

Апеляційними загальними судами є:

1. апеляційні суди областей;

1. апеляційні суди міст Києва і Севастополя;

1. апеляційний суд Автономної Республіки Крим;

1. військові апеляційні суди регіонів і апеляційний суд Військово-Морських Сил України;

1. апеляційний суд України.

Найважливішою функцією апеляційних судів є перегляд судових рішень і ухвал за скаргами сторін та інших осіб, які брали участь у розгляді справи судом першої інстанції, а також за поданням прокурора, який брав участь у розгляді справи.

Вищі спеціалізовані суди: Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України, а також інші відповідні вищі спеціалізовані суди, що утворюються Президентом України в порядку, передбаченому законодавством України.

Верховний Суд України. Відповідно до ст. 125 Конституції України та ст. 47 Закону України „Про судоустрій України”, найвищім судовим органом у системі загальної юрисдикції є Верховний Суд України, який здійснює правосуддя, забезпечує однакове застосування законодавства усіма судами загальної юрисдикції.

Верховний Суд України очолює Голова Верховного Суду України. До складу Верховного Суду України входять судді Верховного Суду України, обрані на посаду безстроково, кількість яких встановлюється указом Президента України за поданням Голови Верховного Суду України, погодженням з Радою суддів України. До складу судових палат, що здійснюють розгляд справ з питань юрисдикції спеціалізованих суддів, призначаються судді, які мають стаж суддівської діяльності у відповідному вищому суді не менше трьох років або відповідному апеляційному спеціалізованому суді не менше п’яти років.

У складі Верховного Суду України діють:

· судова палата у цивільних справах;

· судова палата у кримінальних справах;

· судова палата у господарських справах;

· судова палата в адміністративних справах.

13. Поняття судочинства

Судочинство – це процесуальний порядок подання позовів і розгляд справ щодо спорів, які виникають з різноманітних правовідносин, порядок прийняття рішень учасниками процесуальних дій, оскарження та перегляду рішень, подання заяв про правопорушення та злочини, їх виявлення, розслідування, передачу матеріалів кримінальних справ до суду.

Основні засади судочинства:

1. рівність всіх учасників судового процесу перед законом і судом;

2. незалежність суддів і підкорення їх тільки закону;

3. презумпція невинності та забезпечення обвинуваченому права та захист;

4. забезпечення доведеності вини;

5. змагальність сторін і свобода в наданні ними суду своїх доказів та у доведенні судом їх переконливості;

6. підтримання державного обвинувачення в суді прокурором;

7. гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами;

8. забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду;

9. законність і обов’язковість до виконання судових рішень на всій території України.

Названі принципи судочинства стосуються всіх його видів – цивільного, господарського, кримінального, конституційного.

Судочинство здійснюється шляхом розгляду і вирішення у судових засіданнях цивільних, господарських та кримінальних справ у відповідності до законодавства України, на основі модифікованих актів (Цивільного, Господарського та Кримінального процесуальних кодексів України). Згідно з Конституцією (ст. 124), судочинство в Україні здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції.

У процесі цивільного судочинства розглядаються справи стосовно спорів, що виникають з цивільних, сімейних, трудових, аграрних, земельних відносин, а також спорів, що виникають з адміністративно-правових відносин і справ окремого провадження.

Господарським судочинством визначаються процедури звернення, порушення справ у господарських судів, їх розгляд, прийняття рішень і перегляд судових рішень в апеляційному й касаційному провадженнях.

Кримінальне судочинство полягає у діяльності з охорони прав і законних інтересів фізичних і юридичних осіб, які беруть участь у цьому, а також у швидкому й повному розкритті злочинів, викритті винних і забезпеченні правильного застосування закону.

14. Прокуратура України

Прокуратура України – самостійний централізований орган державної влади, що діє в системі правоохоронних органів держави й забезпечує права та свободи людини, державну безпеку, а також виконує інші функції, передбачені Конституцією України, Законом України „Про прокуратуру” та іншими законодавчими актами.

Прокуратура не підпорядковується виконавчій або судовій владі. Вона організує і реалізовує свою діяльність згідно із Законом України (із змінами і доповненнями) „Про прокуратуру”, який було введено в дію 1 грудня 1991 року.

Функції прокуратури України:

1. підтримання державного обвинувачення в суді;

2. представництво інтересів громадян або держави в суді у випадках, визначених законом;

3. нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство;

4. нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян.

Органи прокуратури в установленому порядку в межах своєї компетенції вирішують питання, що випливають із загальновизнаних норм міжнародного права, а також укладених Україною міждержавних договорів.

Органам прокуратури та її працівникам забезпечується державою незалежність від будь-якого втручання під час нагляду за додержанням законів або по розслідуванню діянь, що містять ознаки злочину. Ніхто не має права без дозволу прокурора або слідчого розголошувати дані перевірок і попереднього слідства до їх закінчення. Вимоги прокурора, які відповідають чинному законодавству, є обов'язковими для всіх органів, підприємств, установ, організацій, посадових осіб та громадян і виконуються невідкладно або у передбачені законом чи визначені прокурором строки. Посадові особи й громадяни зобов'язані з'являтись за викликом прокурора і давати пояснення з обставин, які з’ясовуються прокурорською перевіркою. У разі ухилення від прибуття посадова особа або громадянин за постановою прокурора можуть бути доставлені примусово органами міліції.

Актами прокурорського реагування є:

1. протест прокурора на акт, що суперечить закону;

2. припис прокурора про усунення порушень закону вноситься прокурором, його заступником органу чи посадовій особі, які допустили порушення, або вищестоящому у порядку підпорядкованості органу чи посадовій особі, які правомочні усунути порушення;

3. подання прокурора з вимогами усунення порушень закону, причин цих порушень і умов, що їм сприяють, вносяться прокурором, його заступником у державний орган, громадську організацію або посадовій особі, які наділені повноваженнями усунути порушення закону, і підлягає невідкладному розгляду;

4. постанова прокурора. У разі порушення закону посадовою особою або громадянином прокурор його заступник, залежно від характеру порушення закону, вносить мотивовану постанову про дисциплінарне провадження, провадження про адміністративне правопорушення або про порушення кримінальної справи щодо цих осіб.

Форми прокурорського представництва:

· звернення до суду з позовами або заявами про захист прав і свобод іншої особи, невизначеного кола осіб, прав юридичних осіб, коли порушуються інтереси держави, або про визнання незаконними правових актів, дій чи рішень органів і посадових осіб;

· участь у розгляді судами справ;

· внесення апеляційного, касаційного подання на судові рішення або заяви про їх перегляд за нововиявленими обставинами;

· з метою вирішення питання про наявність підстав для внесення касаційного подання у справі, розглянутій без участі прокурора, прокурор має право знайомитися з матеріалами справи у суді, робити виписки з неї, отримувати копії документів, що знаходяться у справі.

Прокурор, який здійснює нагляд, має право.

· у будь-який час відвідувати місця утримування затриманих, попереднього ув’язнення, установи, в яких засуджені відбувають покарання, установи для примусового лікування і перевиховання, опитувати осіб, які там перебувають, знайомитись з документами, на підставі яких ці особи затримані, заарештовані, засуджені або до них застосовано заходи примусового характеру;

· перевіряти законність наказів, розпоряджень і постанов адміністрації цих установ, зупиняти виконання таких актів, опротестовувати або скасовувати їх у разі невідповідності законодавству, вимагати від посадових осіб пояснень з приводу допущених порушень;

· прокурор зобов’язаний негайно звільнити особу, яка незаконно перебуває в місцях утримування затриманих, попереднього ув’язнення, позбавлення волі або в установі для виконання заходів примусового характеру.

15. Правовий статус міліції

Міліція в Україні - це орган виконавчої влади, який покликаний захищати життя, здоров’я, права і свободи громадян, власність, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань.

Основні завдання міліції:

· забезпечення особистої безпеки громадян, захист їх прав і свобод, законних інтересів;

· запобігання правопорушенням та їх припинення;

· охорона і забезпечення громадського порядку;

· виявлення і розкриття злочинів, розшук осіб, які їх вчинили;

· забезпечення безпеки дорожнього руху;

· захист власності від злочинних посягань;

· виконання кримінальних покарань та адміністративних стягнень;

Структура міліції України:

· кримінальна міліція;

· міліція громадської безпеки;

· транспортна міліція;

· державна автомобільна інспекція;

· міліція охорони;

· податкова міліція;

· спеціальна міліція.

Міліції надаються такі права:

· вимагати від правопорушників припинення правопорушення;

· перевіряти у громадян при підозрі у вчиненні правопорушень документи, що посвідчують особу, а також інші документи, необхідні для з'ясування питання щодо додержання правил, нагляд і контроль за виконання яких покладено на міліцію;

· викликати громадян і службових осіб у справах про злочини та у зв'язку з матеріалами, що знаходяться в її проваджені, в разі ухилення без поважних причин і від явки за викликом піддавати їх приводу у встановленому закону порядку;

· виявляти і вести облік осіб, які підлягають профілактичному впливу;

· затримувати й тримати у спеціально відведених для цього приміщеннях:

а) осіб, підозрюваних у вчиненні злочину, обвинувачених, які переховуються від дізнання, слідства чи суду, засуджених, які ухиляються від виконання кримінального покарання;

б) осіб, щодо яких як запобіжний захід обрано взяття під варту, - на строк, встановлений органом попереднього розслідування, прокурором, судом, але не більше десяти діб;

в) осіб, які вчинили адміністративні правопорушення, для складання протоколу або розгляду справи по суті, якщо ці питання не можуть бути вирішені на місці, - на строк до трьох годин, а у необхідних випадках для встановлення особи і з'ясування обставин правопорушення - до трьох діб з повідомленням про це письмово прокуророві протягом 24 годин з моменту затримання;

г) неповнолітніх віком до 16 років, які залишились без опікування, - на строк до передачі законним представникам або влаштування у встановленому порядку, а неповнолітніх, які вчинили суспільно небезпечні діяння і не досягли віку, з якого настає кримінальна відповідальність, - до передачі їх законним представникам або направлення у приймальники-розподільники, але не більше як на 8 годин;

д) осіб, які виявили непокору законній вимозі працівника міліції, - до розгляду справи народним суддею та інші випадки затримання;

е) проводити в порядку провадження дізнання і за дорученням слідчих органів у кримінальних справах обшуки, вилучення, допити та інші дії відповідно до чинного законодавства України.

На службу до міліції приймаються на контрактній основі громадяни, здатні за своїми особистими, діловими і моральними якостями, освітнім рівнем, фізичною підготовкою і станом здоров’я виконувати покладені на них завдання. Не можуть бути прийняті на службу до міліції особи, які раніше засуджувались за вчинення злочину.

16. Правовий статус Служби безпеки України

Служба безпеки України - це державний правоохоронний орган спеціального призначення, який забезпечує державну безпеку України.

Служба безпеки України підпорядкована Президенту України і підконтрольна Верховній Раді України. Систему Служби безпеки України (СБУ) складають Центральне управління СБУ, підпорядковані йому регіональні органи, Служба безпеки Республіки Крим, органи військової контррозвідки, військові формування, а також навчальні, науково-дослідні та інші заклади СБУ. Організаційна структура СБУ визначається Президентом України. Центральне управління СБУ відповідає за стан державної безпеки, координує і контролює діяльність інших органів СБУ. До його складу входять апарат Голови СБУ й функціональні підрозділи:

· розвідки;

· контррозвідки;

· військової контррозвідки;

· захисту національної державності;

· боротьби з корупцією і організованою злочинною діяльністю;

· інформаційно-аналітичний;

· оперативно-технічний;

· оперативного документування;

· слідчий;

· урядового зв’язку;

· по роботі з особовим складом;

· адміністративно-господарський;

· фінансовий;

· військово-медичний та інші згідно з організаційною структурою СБУ.

Працівники СБУ мають право вимагати припинення правопорушень, перевіряти документи, проводити огляд осіб, їх речей, транспортних засобів, застосовувати спеціальні засоби і зброю, проводити гласні й негласні оперативні заходи, здійснювати співробітництво з громадянами України та іншими особами, користуватись на договірних засадах службовими та житловими приміщеннями громадян та організацій, направляти військово­службовців СБУ для роботи на штатних посадах в інші установи, підприємства, організації, отримувати від банків інформацію, яка містить банківську таємницю, мати слідчі ізолятори для утримання осіб та ін.