Українського народу під керівництвом Б. Хмельницького

Причини, характер і рушійні сили Національно-визвольної війни

Напередодні визвольної війни більша частина україн­ських земель входила до складу Речі Посполитої (Польщі), феодальне право якої відрізнялося особливою жорстокістю, а державні закони обмежувалися всевладдям магнатів і місцевої адміністрації. У відношенні України Польща прово­дила, власне кажучи, колоніальну політику, спрямовану на ополячення і покатоличення населення.

Православне населення було обмежено в правах: шляхта не мала права обіймати державні посади; міщани не могли брати участь в органах міського самоврядування і повинні були селитися в спеціальних православних кварталах за зразком єврейських гетто. Права і свободи, надані міщанам магде­бурзьким правом, повсюдно порушувалися. Міщани, особ­ливо в приватновласницьких містах (що належали феода­лам) обкладалися високими податками, виконували різні повинності.

Украй важким було положення селян, які були зведені до становища рабів. Селяни платили ряд податків (подимне, поволовщину та ін.) і відпрацьовували панщину, причому панщина постійно збільшувалася й у 40-ві роки досягла 5-6 днів на тиждень на Волині й у Галичині, 3-4 днів -на Київщині, Брацлавщині і Поділлі.

У 40-ві роки значно погіршилося становище козацтва. Навіть реєстрові козаки, що перебували на службі у короля, страждали від сваволі старшини, котра призначалася зі шляхти і змушувала козаків відпрацьовувати численні повинності на свою користь. Показово, що одним із приводів

до повстання послужили утиски, яким піддався сам Б. Хмель­ницький від місцевої шляхетської адміністрації. До того ж відповідно до «Ординації» 1638 р. до реєстру було включено тільки 6 тис. козаків. Інші повинні були повернутися у кріпосний стан.

Не будучи в стані знищити оплот нереєстрового козацтва -Запорізьку Січ, власті постаралися перекрити доступ до неї за допомогою реєстровців, протиставивши їх іншим козакам. Відбудована Кодацька фортеця з гарнізоном, який скла­дався з полку реєстровців, повинна була цілком контро­лювати становище на Запорожжі, не допускаючи приходу на Січ нових козаків і не випускаючи запорозькі чайки в море. Крім того, запорожці були обкладені численними податками.

Таким чином, у 40-ві роки XVII ст. на українських зем­лях Речі Посполитої різко посилилися соціальні і національ­но-релігійні протиріччя між українським населенням і поль­сько-католицькою шляхтою. Усе це вело до різкого загост­рення ситуації, оскільки в суспільстві сформувалася політична сила - козацтво, здатна очолити боротьбу всього народу проти поневолювачів.

Розпочавшись з повстання козаків і «покозаченого» насе­лення Подніпров'я, війна під керівництвом Б. Хмельницького незабаром набула характеру всеукраїнської національно-визвольної, антифеодальної й антикатолицької війни. На початку цієї війни Б. Хмельницький ставив собі за мету домогтися визнання привілеїв козацтва і зрівняти в правах православне населення з католицьким у рамках державної системи Речі Посполитої. Але втягнення до війни широких народних мас, складання в ході війни українського національ­ного державного утворення - Гетьманщини - привели лідерів повстанського руху до розуміння необхідності боротьби за створення української держави. Вже в 1648 р. Б. Хмельни­цький заявив про свій намір об'єднати під своєю булавою «усю Русь» (малися на увазі нинішні Білорусія й Україна), визво­ливши її населення від гніту польських феодалів.

Рушійними силами Національно-визвольної війни стали усі верстви українського населення: селяни, міщани, дрібна шляхта, православне духовенство. На чолі народу стало козацтво, яке мало багатий військовий досвід і міцну органі­зацію. Основний тягар боротьби випав на долю селянства -найбільш численного і пригнобленого стану.