Національно-визвольне повстання 1702-1704 рр.

У 1699 р. Польща уклала мирну угоду з Туреччиною і тому не відчувала більше потреби в козацтві. Сейм ухвалив

Історія України

144 _____

ліквідувати правобережне козацтво, після чого коронний гетьман наказав полковникам розпустити їхні полки. Після захоплення польськими військами узимку 1702 р. декількох козацьких міст на Правобережній Україні почалося антиполь-ське повстання. Його метою було визволення Правобережної України від польського панування й об'єднання її з Лівобе­режною Гетьманщиною. Очолив повстання Семен Палій.

У липні 1702 р. повстання охопило всю Київщину, а на початку 1703 р. повстанці вже контролювали значну частину Правобережної України. Повстання поширилося на Волинь і Поділля, дійшовши до Галичини. 15-тисячне польське військо, кинуте на його придушення, не змогло

розбити повсталих.

Повстанці С. Палія об'єктивно ставали союзниками шведів, які у той час були у стані війни з поляками. Оскільки з 1700 р. між Росією і Швецією тривала Північна війна, царський уряд відразу відгукнувся на прохання тодішнього польського короля Августа II про надання військової допомоги проти правобе­режного козацтва. Для цього були використані війська право­бережного гетьмана І. Мазепи. Навесні 1704 р. вони пере­йшли Дніпро і зайняли Київщину і Волинь. Семен Палій був заарештований і після тюремного ув'язнення засланий до Сибіру (після звістки про зраду Мазепи він був повернутий в Україну і під час Полтавської битви брав участь у керівництві козаками, які воювали на боці Петра І). Польща, значну час­тину якої на той час вже окупували шведські війська, не могла реально претендувати на Правобережну Україну. За таких обставин Правобережжя опинилося під владою І. Мазепи і фактично ввійшло до складу Гетьманщини.