Культурний розвиток в Україні

Незважаючи на руйнування і спустошення під час націо­нально-визвольної війни і Руїни, культура в Україні продов­жувала розвиватися. Як і раніше, ідеологічною основою культурного розвитку залишалася православна релігія.

Освіта мала церковний характер. У багатьох селах і містах при церквах існували школи, де священики навчали дітей селян, міщан, козаків основам лічби і письма, релігійним заповідям. Продовжували діяти і братські школи. Араб-християнин Павло Алецський, який відвідав Україну в 1654- 1655 рр. відзначав грамотність не тільки більшості козаків, але і жінок. Освіта значно краще розвивалася в Гетьманщині і на Слобожанщині. На Правобережжі ж і в Західній Україні поль­ська влада, як і раніше, переслідувала православну церкву й українську школу, силоміць насаджувала польську мову.

Вищу освіту давала Могилянська колегія, якій у 1694 р. царський уряд надав статус Академії. Викладання біль­шості предметів (граматика, риторика, поетика, діалектика, логіка і філософія) велося латиною. Тут навчалися діти всіх ста­нів - від князівських і гетьманських до козацьких і селянських.

Крім того, діти багатьох старшин і навіть рядових козаків виїжджали на навчання за кордон, у католицькі і протестант­ські навчальні заклади.

В часи зміцнення економіки Лівобережжя розвинувся новий напрямок архітектури - так зване українське бароко. Розвивався живопис, особливо церковний і портретний, кот­рий знаходився під впливом італійського мистецтва.

Продовжувала розвиватися друкарська справа. Київська, Чернігівська, Новгород-Сіверська друкарні випускали велику кількість книг українською, польською і латинською мовами.

Культурному розвиткові України в другий пол. XVII ст. у значній мірі сприяла підтримка гетьманської держави, зокрема, гетьмана І. Мазепи.

142________________ *____________________________ Історіу

Коломацькі статті, в основі яких лежали Глухівські статті 1669 р., мали 22 пункти, з яких 5 статей були новими. Підтвер­джувалися права і вольності, " даровані" царем гетьманові Б. Хмельницькому, козацький реєстр визначався в ЗО тис. чол.

Разом із тим, закріплювалося посилення царської влади на Лівобережній Україні й обмеження української автономії. Так, гетьман не мав права зміщувати генеральну старшину без царського дозволу, а старшина - переобирати гетьмана.

Козацькій старшині надавалися різні привілеї: свобода від будь-яких податків і натуральних повинностей, повне воло­діння своїми землями, косовицями, лісами, млинами тощо. Якщо раніше цар міг видавати жалувані грамоти на маєтки тільки особам, що одержали ці маєтки за гетьманськими універсалами, то тепер законну силу мали будь-які царські грамоти, видані без універсалів. Найбільш заслуженим із числа старшин обіцяно було надавати дворянські звання.

Згідно з Коломацькими статтями половина конфіскованого майна колишнього гетьмана І. Самойловича переходила до царської, а половина - до гетьманської скарбниці. На гетьмана покладалось зобов'язання суворо заборонити українським купцям торгівлю тютюном і горілкою в Росії (це порушувало царську монополію), а також усяку торгівлю з Кримом.

Гетьманові заборонялося мати зносини з іноземними державами. Він не повинний був порушувати «Вічного миру» з Польщею, і був зобов'язаний на вимогу царя посилати свої війська проти Криму. Старшина і козаки повинні були сте­жити за гетьманом, і доносити цареві про спроби зради з його боку. Московські воєводи з царським військом залишалися в Києві, Чернігові, Переяславі, Ніжині й Острі, хоча за догово­ром і не повинні були втручатися в місцеві справи. Для «охорони» гетьмана виділявся полк московських стрільців, \; який козацтво повинне було утримуватися за свій рахунок.