Яніна. Хіба я кажу, що він поганий? Він просто мені нецікавий. Ой, що це в тебе?

Марійка. Що саме?

Яніна. Ось, трохи бруду на щоці? Дай-но я витру.

Яніна намагається витерти неіснуючий бруд і підштовхує Марійку під лікоть. Марійка розливає свій напій собі на сукню.

Яніна. Ох, пробач, я випадково.

Яніна намагається витерти пляму, розтираючи її по всій сукні.

Марійка. Нічого страшного. Що тепер мені робити?

Яніна. Знаєш, піди до кухні. Там прислуга допоможе сукню просушити, а плями майже не видно, тільки трохи мокреньке.

Марійка. Твоя правда, Яно, так і зроблю.

Марійка йде. Яніна сміється. Підходить Марк.

Марк. Яніно, ти Марійку не бачила? Мені здалося, що вона тільки-но тут була.

Яніна. А Марійка кудись вийшла. Можеш почекати її разом зі мною. Я оце подумала, Марку, може вечірку прощальну влаштувати на твою честь. Ти б пішов до мене на вечірку?

Марк. Якщо Марійка піде, то можеш на мене розраховувати.

Яніна. Хіба без Марійки не можна?

Марк. Ні, Яно, не можна. Ніяк не можна. Вибач, але я не буду чекати Марійки, краще піду її пошукаю.

Марк відходить від Яніни. Яніна сердита.

Яніна. То без Марійки не можна? … Подивимось.

Яніна йде до Ляшковського. Він стоїть разом з Вандою та Генріхом.

Ванда. Марк надумав після консерваторії сюди приїхати. Мені цікаво, де він тут собі роботу знайде за фахом?

Генріх. Доведеться нам щось вигадувати, допомагати.

Підходить Яніна.

Яніна. Тату, можна тебе на хвильку?

Ляшковський. Пробачте.

Ляшковський та Яніна відходять убік.

Ляшковський. Що тобі, доню?

Яніна. Чому ви не сказали мені, що придбали газету Рейнгольда?

Ляшковський. Хотів зробити тобі різдвяний дарунок.

Яніна. То газета – моя?

Ляшковський. Взагалі – так, але не зараз. Коли заміж вийдеш, то буде твій посаг.

Яніна. Дякую за такий дарунок, краще б вже нічого не дарували. Хочу мати інший подарунок, або ображусь на вас.

Ляшковський. Звичайно, доню. Все що завгодно.

Яніна. Все? Тоді слухайте моє бажання. Я вимагаю, щоб ви звільнили з посади редактора Романа Струминського. І нічого іншого мені не треба. Ну що, тату, виконаєте моє прохання, чи мені таки образитися на вас і піти з дому куди очі?

Яніна намагається вичавити з себе сльози. Ляшковський її заспокоює.

Ляшковський. Що ти, донечко. Не потрібно нікуди їхати. Але поясни мені, чому я маю звільнити одного з кращих працівників газети?

Яніна. Хіба не зрозуміло? Тому, що я так хочу! Чи цього не досить? Бачу, мені таки доведеться покинути дім і залишити свого любого таточка самого, хоч як мені не боляче це робити.

Ляшковський. Ніночко, донечко! Не потрібно нікуди їхати, що ти таке кажеш? Тато все зробить як ти того бажаєш, аби тільки ти була щаслива.

Яніна цілує тата у щоку.