Генріх. Так, але зараз не про це. Не знаю, як вам повідомити. Хочу сказати, що нас із Вандою ця новина дуже приголомшила, ми не чекали цього.

Роман розгублений, не розуміє до чого йдеться.

Роман. Що сталось, пане Генріху?

Генріх. Ляшковський має намір звільнити вас з посади.

Роман. Вибачте, що ви сказали?

Генріх. Ляшковський хоче вас звільнити.

Роман дуже здивувався, Генріх намагається не дивитися на нього.

Роман. Але чому? З якої причини?

Генріх. Пан Томаш каже, що причина не потрібна. Достатньо того, що ви – українець.

Роман. Це Ляшковський так і сказав? Не хочу в це вірити. Він ніколи не був шовіністом.

Генріх. Йому не потрібна причина. Йому потрібна відмовка для пояснення свого кроку, адже ваше звільнення – то ідея Яніни, а пан Томаш ні в чому їй не відмовляє.

Роман. Яніни? Вона ж подруга моєї дочки… Знаєте, в моєму житті було багато неприємних ситуацій, не раз під час війни стояв за крок від загибелі, але такого сюрпризу, як зараз, ще не було. То кажете Яніна? Але чому?

Генріх. Я не знаю, і гадаю, Томашу теж це не відомо. Пояснити може тільки вона сама. Та чи варто запитувати?

Роман. Дійсно, не варто. Що ж, пане Генріху, дякую вам, що попередили мене, мені було приємно працювати з вами. А зараз, якщо ви не проти, я поїду додому. Ще раз дякую вам. Щасливого Різдва!

Потисли один одному руки. Роман вийшов з кабінету. Генріх залишився сам.

Генріх. Неподобство!

Генріх теж вийшов з кабінету.

З ніши вийшли Марк та Марійка.

Марійка. Це неправда. Це не може бути правдою!

Марк. Ти все чула сама.

Марійка. Але як пан Томаш міг таке вчинити?

Марк. Пан Томаш діяв за вказівкою Яни.

Марійка. Ми ж подруги… навіщо їй це?

Марк. Хочеш спитати про це у неї?

Марійка. Не маю ніякого бажання. Знаєш, я вже піду. Тато зараз буде шукати мене.

Марк. Я з тобою.

Марійка. Краще не треба.

Пішла, але повернулася, швидко поцілувала Марка й втекла.

Марк пройшов по кабінету.

Марк. Чим же тобі допомогти, Марійко?

Вийшов з кабінету.

Ява п’ята.

Гості танцюють, відпочивають.

Ванда розмовляє з Адою.

Ванда. Хочу вам дещо з меблів та деякі картини подарувати. З собою везти не хочеться, а тут залишати, то невідомо, які квартиранти будуть. Ти не проти?

Ада. Які саме картини? Ти чудово знаєш, що від вашої колекції я в захваті, тому від такого подарунку не відмовлюсь.

Підходить Роман.

Роман. Адо, ми негайно їдемо додому.

Ада. Ще ж зарано.

Роман. Я тобі все потім поясню. Ходімо.

Ада. Гаразд. Вибач, Вандо, ми збираємось додому. Дякую за приємний вечір, а про картини ми згодом поговоримо.

Ада з Вандою прощаються, цілуючи одна одну у щоки.

Роман. Добраніч, пані Вандо. Був чудовий вечір, дякуємо за запрошення.

Ванда. Будь ласка, вам спасибі, що завітали до нас.

Роман та Ада ідуть до виходу.