Роман. Я – українець. Такої посади, як була у Рейнгольда, мені ніхто не дасть, тим паче, після того, як стане відомо про те, що зробив Ляшковський.

Ада сумно подивилася на чоловіка.

Ада. Безвихідна ситуація?

Роман. Є один варіант, але ризикований.

Ада. Який?

Роман. Місця можна пошукати у Львові. Там є українські газети, профспілка. Журналісту легше у Львові.

Ада. А що, непоганий варіант. Марійка в цьому році закінчує гімназію та буде до університету вступати, якщо ми будемо у Львові, їй буде значно легше вчитися. Марійко, як ти гадаєш?

Марійка. Мені б не хотілося їхати звідси. Маю на те свої причини. Але якщо іншого виходу немає…

Ада. Причини? Здається мені, твоя причина ходить у штанях та зветься Марком.

Марійка. Мамо…

Роман. Це так? Тоді нагадаю тобі, що Рейнгольди поїдуть скоро до Берліна.

В двері постукали.

Марійка. Хто це так пізно?

Ада. Я відчиню.

Ада відчиняє двері.

Ада. Про вовка промовка. Проходьте, Марку.

Зайшов Марк.

Роман. Не чекали тебе побачити так швидко, Марку.

Марк напружений, йому важко говорити.

Марк. Я перепрошую, бо вже запізно. Я знаю, чому ви так швидко пішли з балу і саме тому вирішив прийти до вас. Чесно кажучи, я не знаю, чим можу допомогти в цій ситуації. Але, якщо вам потрібна моя допомога, то я до ваших послуг.

Роман усміхнувся.

Роман. Дякую, Марку, за такі слова. Але маю надію, що ми все владнаємо без твоєї допомоги.

Марк. У вас є якісь пропозиції?

Роман. Можна і так сказати.

Ада. Ми вирішили, Марку, їхати до Львова.

Марк. Ось як… Коли?

Ада. Якнайскоріше.

Марк. Що ж, хай вам там пощастить знайти гарне місце.

Роман. Дякую, Марку.

Марк зібрався з думкою.

Марк. Пане Романе, пані Адо, я хотів би поговорити з вами ось про що…

Ада. Слухаємо тебе, Марку.

Марк. Я хотів попросити руки вашої дочки Марії.

Роман. Ваша пропозиція дещо несподівана для нас. Марійка ще дуже молода. Ми б хотіли, щоб вона закінчила університет, знайшла роботу, а потім вже думала про заміжжя.

Марійка. Тату…

Роман ніби не чує дочки, продовжує свою думку.

Роман. До того ж, Марку, ти ще не закінчив консерваторії, та й взагалі, ви ж від’їжджаєте до Берліна.

Марк. Я розумію ваші сумніви. Влітку я закінчую навчання, маю надію знайти роботу. В Берліні мені це буде легше зробити, ніж у Станіславові. Я згоден почекати, доки Марійка закінчить університет, і тільки тоді побратися з нею. Чесно кажучи, мені однаково, куди за нею їхати – сюди чи до Львова.

Ада. Бачу, ти про все подумав, Марку. А як до цього ставляться твої батьки? Ти їм сказав про свої наміри?

Марк (розгублено). Батьки? А вони не проти, але… Вони теж кажуть, що потрібно почекати.

Ада. Вони праві.

Роман. То як я зрозумів, зараз ти хочеш обручитися з Марійкою?

Марк. Так, саме обручитися.

Роман. Марійко, ти чула пропозицію панича Марка. Ми хотіли б знати твою думку.

Марійка піднялась, мовчить.