Настільний теніс

У настільний теніс діти грають у підготовчій до школи групі. Ця емоційна, жвава, цікава для них гра розвиває швидкість, спритність, витривалість, силу та швидкість реакції.

Для гри потрібний відповідний інвентар: стіл, ракетки, сітка з металевими стояками, целулоїдний м’ячик (діаметр 3, 63-3, 83 см). Поверхню столу фарбують у темно-зелений колір, щоб на цьому фоні краще виділявся білий м’ячик. Довжина стола – 250-270 см, ширина – 130-150 см, висота – 65-70 см. Його встановлюють на дворі майданчика, влітку обов’язково під навісом.

Стандартні ракетки бажано вкоротити (ручку на 2 см і на 0, 5 см діаметр), щоб дитині було зручніше її тримати. Вага ракетки у межах 150-200 г. Для опанування технікою гри важливо, щоб кожна дитина мала ракетку і м’ячик.

Ознайомлення з грою починають з розучування способу три­мання ракетки: три пальці (мізинець, підмізинний і середній) охоплюють ручку; великий – на одній частині ракетки, вказівний – на іншій.

Спочатку діти вчаться виконувати підготовчі вправи до гри: прокочувати м’яч ракеткою по підлозі й тенісному столу (один одному), виконувати різноманітні удари ракеткою по м’ячу. Потім підбивають ракеткою м’яч вгору. Для цього його підкидають вгору і, коли він опускатиметься вниз, підставляють ракетку. Слід застерегти дітей від сильних і різких ударів і попередити, що для виконання цієї вправи потрібно тільки підставляти ракетку злегка підбивати м’яч. Те саме стосується ударів ракеткою по м’ячу з відбиванням його від підлоги. Вдаряють по м’ячу злегка, щоб він не підскакував вище пояса. Потім можна вправлятися самостійно біля стінки. Складніша вправа, порівняно з попередніми, — передавання м’яча один одному ударами ракеткою, коли діти мають стояти на відстані 3-4 м і підставляти ракетку під м’яч, що летить, злегка відбиваючи його.

У настільному тенісі застосовують різноманітні удари по м’ячу. Дошкільникам досить оволодіти найпростішим з них: поштовхом зліва і підставкою справа, накатами з правого і лівого боку.

Для виконання поштовху зліва треба стати на відстані одного кроку від стола, тулуб трохи нахилити вперед, ноги злегка зігнути в колінах, ракетку тримати паралельно сітці на рівні пояса. Удар виконується в момент відскакування м’яча трохи вище від сітки – права рука (зігнута в початковій фазі) виноситься вперед одночасно з рухом тієї самої ноги і, випрямляючись у ліктьовому суглобі, наносить удар по м’ячу. Під час удару центр ваги тіла переносять на праву ногу; плечі дитини упівоберта до лицьової лінії стола, ліва рука трохи нижче від правої; кисть руки, що тримає ракетку, в момент удару згинається з випрямленням ліктя, при цьому ракетка набирає положення, паралельного сітці.

Підставка справа – це також найпростіший технічний прийом. Під час удару ракетка зустрічає м’яч на самому початку відскакування – в напівпольоті. При цьому напрям польоту м’яча залежить від кута нахилу ракетки. Стійка дитини біля столу подібна до стійки під час удару поштовхом зліва.

Коли діти оволодівають технікою виконання ударів поштовхом зліва і підставкою справа, можна переходити до вивчення складніших ударів – накатів зліва і справа.

Накат зліва – атакуючий удар, один з основних у сучасному настільному тенісі. Вихідне положення для виконання удару таке саме, як і для виконання поштовху зліва. Удар виконується швидким рухом ракетки вперед – вгору і вбік з одночасним поворотом кисті руки. Після закінчення руху рука йде вперед-вгору і вправо. При цьому тулуб повертається у бік суперника з одночасним випрямленням правої ноги.

Накат справа виконують зі стійки упівоберта до столу лівим плечем вперед: центр ваги на лівій нозі, що виставлена вперед. Рука з ракеткою відводиться вправо-назад. Удар по м’ячу виконується рухом, спрямованим вперед-вгору. У момент удару по м’ячу лікоть трохи зігнуто, а кисть руки виконує додатковий рух, який легко може змінити напрям польоту м’яча. Рух закінчується біля лівого плеча над головою.

Після того як діти оволодіють основними ударами, що застосовуються в настільному тенісі, можна перейти до навчання подачі м’яча. Ракетку треба нахилити верхньою частиною до столу та ударити по м’ячу. Спочатку м’яч подають без відскоку від столу з відстані 10-15 см від сітки. Потім розучують подачу з відскоком від столу: дитина підкидає м’яч трохи вгору, б’є по ньому з нахилом верхньої частини ракетки так, щоб він, відскочивши від столу, перелетів через сітку на протилежний бік. Оволодівши ударами та подачею м’яча, діти переходять до двобічної гри.

Дошкільники грають у настільний теніс за спрощеними правилами. Гравець підкидає м’ячик рукою і б’є ракеткою так, щоб він, ударившись об поверхню столу, перелетів через сітку й торкнувся половини столу суперника, який відбиває м’яч. Очко дістає той гравець, з подачі якого суперник не зміг відбити м’яч назад на його половину столу (попав у сітку або за межі столу). Приймати м’яч з повітря, тобто до того, як він удариться об поверхню столу, не дозволяється. Кожний гравець виконує п’ять подач підряд, після чого подає суперник. Якщо той, хто подавав, влучить м’ячем у сітку і м’яч залишиться на його боці, він втрачає очко, а його суперник очко виграє. А коли суперник не зможе відбити після подачі м’яч, він програє очко. Якщо під час подачі м’яч зачепить сітку і перелетить на половину столу суперника, ця подача не зараховується, треба виконати її ще раз.

Гра складається з трьох партій і триває доти, поки один з гравців першим не набере 10 очок.

ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ НАСТІЛЬНОГО ТЕНІСУ

Єдиної думки про розвиток гри в настільний теніс немає. Відомості про походження настільного тенісу дуже суперечливі. І сьогоднішній день залишається загадкою хто ж є справжнім засновником цієї гри. Одні вважають, що гра з ракеткою та м'я­чем народилася в Англії та Франції, інші наполягають на тому, що виникнення цієї захопливої гри ми завдячуємо Японії або Китаю. Проте японські та китайські історіографи спорту подібне твердження спростовують.

У XVI столітті в Англії виникла цікава гра без встановлених правил. Грали м'ячем із пір'їнами. Згодом з'явився гумовий м'яч. Потім із відкритих майданчиків гра перейшла в приміщення. Гра­ли на підлозі. Пізніше на двох столах, розташованих на деякій відстані один від одного. Далі столи поставили поруч. Між ними натягли сітку. Простий інвентар і невеликі розміри майданчика давали змогу грати будь-де. Розмір майданчика і висота сітки не були строго визначені. Гра велася до 10, 20, 50 або 100 очок за одну партію. Не існувало ніяких обмежень у способах подачі м'яча.

Перші правила гри було створено в Англії: одна партія велася до 30, а не до 21 чи 11 очок, як тепер. Своєрідною була і форма учасників — вечірній одяг: жінки в довгих сукнях, чоловіки у смокінгах. Активізував подальший розвиток настільного тенісу винахід французького інженера Джеймса Рібса (1894). Він увів у гру целулоїдний м'яч. Поступово змінювалась і форма ракетки. З'явилися фанерні, вага яких зменшилась майже втричі. Вкоро­чена ручка викликала необхідність по-новому тримати ракетку. Почали застосовувати й нові методи обклеювання ігрової по­верхні: пергамент, шкіра, велюр. Автором цих модифікацій був англієць Е. Руд.

На рубежі XX століття визначилася і назва гри — «Пінг- понг». В Англії пінг-понг як вид спорту визнали ще на початку 1900 року (були проведені перші офіційні змагання).

У 1901 році було проведено турнір в Індії (це перші офіційні міжнародні змагання).

З Англії ця гра прийшла до Австро-Угорщини, потім — до Німеччини, Чехії та Словаччини. У Берліні відкрили кафе «Пінг- понг». Згодом такі клуби з'явились у Відні, Празі та інших містах Європи.

У XIX столітті настільний теніс з'явився в Росії. У 1860 році в Петербурзі відкрили клуб «Крикет і Лаун-теніс», але, як і раніше, там переважно грали у волан, лапту, тамбурин.

Прискорене розповсюдження настільного тенісу зумовило створення міжнародної організації та встановлення єдиних правил гри. Це зробив доктор Георг Леман (Німеччина). 6 січня 1926 року було засновано міжнародну федерацію настільного те­нісу — ІТТФ. Почесним її головою став Айвар Монтег'ю — відомий англійський літератор, громадський діяч, який у майбут­ньому став лауреатом міжнародної премії «За зміцнення миру на планеті».

Перший конгрес ІТТФ і перший чемпіонат світу відбувся в Лондоні в грудні 1927 року. В змаганнях брали участь спортс­мени Англії, Австрії, Чехословаччини, Німеччини, Угорщини, Данії, Швеції, Уельсу та Індії. Боротьба проходила в чотирьох розрядах: одиночних — чоловіки і жінки, парних — чоловіки і змішаних. У 1928 році в змаганнях уже взяли участь жіночі пари.

З того часу першість світу відбувалася раз на два роки і па­ралельно — першість Європи. Почали проводити також конти­нентальні чемпіонати Азії та Африки.

Черговий підйом цього виду спорту спостерігається в 1930- 1931 роках. З'являється нова група сильних спортсменів. У ко­лишньому Радянському Союзі перші офіційні командні міські та міжміські змагання проводилися в 20-х роках XX століття. На той час настільний теніс ще не набув популярності.

Завдяки бурхливому розвитку промисловості та появі нових матеріалів якісно змінюється спортивний інвентар. Це, в свою чергу, вплинуло на техніку й тактику гри. Змінюються її правила.

Значною мірою сприяла розвитку настільного тенісу і поява пористої гуми, яку стали використовувати як накладки на ігрові поверхні ракетки. До цього гра йшла біля столу плоскими уда­рами. З появою губки (1930) гра вдосконалюється. Завдяки підви­щеному зчепленню ракетки з м'ячем з'явилася можливість нада­вати йому значно більших обертів. Змінювалася і траєкторія по­льоту м'яча. Відкрилася можливість фати активніше й тоді, коли м'яч опускається нижче рівня столу.

Гравці захисного стилю змушені відходити далеко від столу і швидко повертатися. В іграх переважають стрімкі переміщення, серійні удари. Тому в 1936 році ІТТФ ухвалив рішення змінити назву гри. З того часу пінг-понг отримав назву настільний теніс.

Відтепер на зміну першій епосі розвитку настільного тенісу, який відзначався простими технічними елементами (довготри­валі перекиди м'яча), прийшла наступна епоха настільної гри, багатопланової в засобах атаки й захисту. Але сильними на той час все-таки були гравці захисного стилю. Для того щоб виграти очко, потрібно було багато часу. Траплялися випадки, коли гра тривала 8 годин — Хагенауер (Франція) і Холдбергерг (Румунія) 1934 рік — і була зупинена суддями як найтриваліша за всю історію настільного тенісу.

Міжнародна федерація повинна була прийняти відповідні рі­шення, і з 1936 року час зустрічі був обмежений 1 годиною, а на­далі (декілька дискваліфікацій за пасивне ведення гри) час зуст­річі було зменшено до 20 хвилин.

Зміни відбулися і в правилах гри: було знижено висоту сітки з 17 до 15, 25 сантиметрів, а також встановлено стандарт на висо­ту ігрової поверхні столу — 70 см від рівня підлоги. Введено та­кож заборону підкручувати м'яч пальцями.

Усі ці зміни давали значні переваги нападу, і як наслідок, з'явилися гравці нового — атакуючого стилю (удари зліва, спра­ва, контргра в середній зоні тощо).

Після закінчення II Світової війни значно активізується теніс­ний рух і в колишньому Радянському Союзі. У 1946 році в Москві відбувся перший повоєнний міжміський матч Москва — Ужгород. Настільний теніс став улюбленою грою в Росії, Украї­ні, Литві, Латвії, Естонії, Молдові.

В Єдиній Всесоюзній спортивній класифікації 1949 року вже було передбачено виконання спортивних розрядів і звання майст­ра спорту з настільного тенісу.

У 1950 році в Москві відбувся перший Всесоюзний турнір найсильніших тенісистів.Незабаром за новими міжнародними правилами проводиться другий турнір у Ризі.Велику роль у розвитку тенісу відіграли міжнародні матчі з командами НДР і Польщі (1951).Нова епоха настільного тенісу почалася з 1952 року. Вона пов'язана з виходом на міжнародну арену японських тенісистів (першість світу в Бомбеї), які не тільки застосовували нове по­криття ракетки, а й незвичний для всіх своєрідний хват. І система гри виявилась теж незвичною. По суті, японці виконували один основний елемент техніки — накат справа, але доведений до вір­туозної точності. Завдяки цьому, майже не застосовуючи інших ударів, вони впевнено перемогли. В 1961 році на чемпіонаті світу японські тенісисти застосовують новий удар — топ-спін (дияволь­ський м'яч з Токіо).

Блискучі перемоги японських спортсменів викликали відпо­відну реакцію наших тенісистів, які перебудували і вдосконалили свою систему гри і незабаром порушили встановлений баланс.

Черговий етап у розвитку настільного тенісу — це період, пов'язаний зі здобуттям Україною незалежності. Настільний те­ніс знову стає популярним і «привілейованим» видом системи спортивних ігор.

Спортивна гра городки

Городки – слов’янська спортивна гра. У цій грі необхідно з певної відстані «вибивти» метанням біти «город» - фігури, складені різним чином з п'яти дерев'яних циліндрів (чурок), званих «містечками» або «рюхами».