Чоловічий костюм. Упродовж ХІІ, ХІІІ та половини ХІV ст

Упродовж ХІІ, ХІІІ та половини ХІV ст. основним чоловічим одягом залишалася туніка-кота, повної, до ступень або до середини гомілок, довжини. Короткими були народні коти. З ХІІІ ст. довгий суцільнокроєний рукав коти замінився вставним, ще вужчим, особливо внизу, біля кисті. Коту підперезували, але через те, що вона була вузькою, в ХІІІ – ХІV ст. напуск на пояс поступово зник. Відтоді почали носити декоративні пояси. З другої половини ХІV ст. довга кота майже зовсім вийшла з ужитку, особливо в костюмі знаті. Її замінив розстібний, короткий нижній одяг. Це вузька коротка куртка – пурпуан чи дублет з вузькими рукавами, яку спочатку одягали для того, щоб підв’язувати до неї панчохи-штани. Куртку застібали на ґудзики або туго зашнуровували, на грудях підбивали клоччям чи волоссям. В народі пурпуан носили як верхній одяг.

Чоловічий костюм розглядуваного періоду відзначався великою різноманітністю верхнього одягу. Уже в ХІІ ст. серед знаті з’явилося оригінальне довге, глухе тунікоподібне вбрання каптан бліо, яке проіснувало до ХІІІ ст. В цьому одязі помітне прагнення поєднати вузьку верхню його частину з просторою, пишною нижньою частиною за допомогою відрізування. Це перший одяг, який складався з двох частин.

Обов’язковим елементом чоловічого костюма були панчохи-штани, дуже вузькі, які являли собою не з’єднані між собою панчохи. Лише з ХV ст. у франко-бургундських костюмах їх вперше з’єднали разом, так що вони утворили справжню «пару штанів», схожих на рейтузи або сучасні колготи.

В ХІІІ ст. в костюмах знаті поширилося оздоблення одягу гербовими знаками, які з’явилися на початку як знаки на латах рицарів, які поступово перетворилися у «фамільні» герби, що мали не тільки постійне зображення, але і постійний колір. Інколи герб мав два, три і чотири по кольору частини. Такі ж кольори мав одяг, який ділився по вертикалі на дві половини (міпарті).

Феодальна знать вдавалася до прикрашення костюма знаками свого «благородного» походження, запозиченими із родових гербів. На плащах-мантіях, верхньому вбранні почали вишивати гербові так звані геральдичні фігури.

Поступово, до ХІV ст., ці геральдичні знаки та фігури втратили свій зв’язок з гербами і стали звичайними декоративними мотивами.

В ХІІІ – ХІV ст. в моду ввійшов тип плаща – нарамник, який являв собою довгий суцільний шматок тканини, перегнутий у плечах наполовину, з отвором для голови. Збоку нарамники не зшивалися (іноді сколювали). Довжина та ширина нарамника були не однаковими, що створювало багато різноманітних його форм.

Особливо популярним був у ХІV – ХV ст. табар, укорочений варіант плаща нарамника з короткими, незшитими по боковому шву рукавами, який був обов’язковою належністю герольда, пажа. Він ніколи не підперезувався і був покритий гербовими знаками.

Коли нарамники почали зшивати з боків під руками, з’явився новий, також дуже поширений вид верхнього одягу – чоловіче безрукаве сюрко з глибокими проймами. Могло мати короткі або фальшиві рукава. Часто сюрко з капюшоном носили монахи.

З середини ХІV ст. виник короткий розстібний верхній одяг середньовіччя – котарді, який проіснував до початку ХV ст. Він був дуже вузький і доходив до середини стегон. Каптан котарді мав декоративний пояс, який застібався навколо стегон.

Поширеним верхнім чоловічим одягом, починаючи з другої половини ХІV аж до кінця ХV ст. було глухе напівдовге, до колін або до середини гомілок півкаптання – таперт. Це розширений донизу одяг, стягнутий по талії поясом, із «спідницею», укладеною вертикальними складками. Такий одяг особливо щедро оздоблювали фестонами чи зубцями по подолу, на кінцях рукавів, по краю комірців.

З початку ХV ст. котарді витіснив інший вид короткого чоловічого розстібного верхнього одягу – жакет, який став основною формою короткого варіанту франко-бургундського костюма. Великої уваги надавали рукавам.

Серед довгого верхнього чоловічого одягу, що з’явився у франко-бургундському костюмі слід назвати розстібний просторий упленд. Довгий до п’ят упленд застібася або тільки вгорі (до талії), або в центрі, або взагалі не застібався.

Іншим довгим верхнім чоловічим одягом був роб – уже не розстібний, а глухий, лише з довгим розрізом до пояса на грудях або на спині. На відміну від упленда, роб кроїли вужчим, і майже завжди носили туго стягнутим у талії поясом. Комір роба був завжди стоячий, високий.

Основним чоловічим взуттям ХІІ –ХV ст. залишалися черевики, напівчоботи із м’якої шкіри або тканини (зазвичай оксамиту) без підборів. Взуття феодалів було довгоносе (25-30 см, іноді до 50 см) і називалось пулєни. Його вишивали та прикрашали дорогоцінними каменями.

Зачіски у чоловіків у період розвинутого середньовіччя не відзначалося особливою складністю. Носили локони і коротку стрижку з гривкою.

Обов’язковим елементом чоловічого костюма були головні убори. Найтиповіший із них – капюшон, поширений серед усіх верств феодального суспільства. Капюшон або пришивали до верхнього одягу, або використовували як самостійний елемент одягу., який уже з ХІІІ ст. мав широкий комір-наплічник, що прикривав плечі й нерідко перетворювався на пелерину.

У ХІІ ст. з’явився зшитий з тонкої білої тканини чепець-бегуїн, який надівали й під капелюх. В народі чепець носили як самостійний вид головного убору.

В кінці ХІV ст. на початку ХV ст. був поширений серед знаті своєрідний головний убір – шаперон. Складався із довгого шматка тканини, укладеного різними способами навколо голови з випуском одного або двох кінців (корнетів).

У франко-бургундському костюмі ХV ст. були поширені дуже високі фетрові чи суконні ковпаки, переважно форми зрізаного конуса, заввишки до 45 см.

Починаючи з кінця ХІІ ст. обов’язковою приналежністю чоловічого костюма стала сумки, рукавички, а з другої половини ХІV ст. – кинджал.