Жіночий костюм. Ідеалом жіночої краси все більше ставала худорлява висока фігура, з довгими й тонкими руками і ногами

Ідеалом жіночої краси все більше ставала худорлява висока фігура, з довгими й тонкими руками і ногами, невеличкими кулястими грудьми й вузькими стегнами, довгою шиєю, видовженим обличчям та високим вузьким чолом. Цьому ідеалові відповідали у костюмі довге плаття, що волочилося по землі, або з обтягнутим торсом і подовженою низькою талією, часто підкресленою поясом на стегнах, або (з ХV ст.) з дуже високо стягнутою талією і спідницею.

Упродовж усього розглядуваного періоду в Західній Європі основним жіночим одягом була повної довжини кота. Поступово вона ставала вужчою у верхній частині і щільно облягала торс до лінії стегон. Грудний розріз до пояса туго зашнуровувався. Рукав зберігався довгий і відносно вузький. Біля кисті рукав часто закінчувався розтрубом, що спускався на кисть. З ХІІІ ст. почали збільшувати декольте коти, розширюючи його до плечей. У такому вигляді коту носили або як нижню сорочку з легкої тканини (замість камизи), або як нижнє плаття.

Верхнє суцільнокроєне плаття, яке одягали поверх коти, було панівним типом жіночого вбрання аж до кінця ХІV ст., коли починало поширюватись плаття з відрізним ліфом. Плаття було з довгою та широкою, за рахунок вшитих бокових клинців, спідницею та подовженою низькою талією. Ці плаття не підперезували, пояс проходив через лінію стегон. Якщо таке плаття мало короткі, вище ліктя, рукава, до яких пришивали обшлаг з довгими вузькими смугами тканини, як у чоловічому кокарді і було популярним жіночим одягом в другій половині ХІV ст. З другої половини ХІV ст. у верхній частині плаття вставляли спереду під грудьми пілку завширшки до 50 см і завдовжки до подолу, яку в основі закладали в складки.

З ХV ст. у франко-бургундських платтях, коли замість подовженої талії стала модною коротка, висока талія, і силует різко змінився. Відрізний ліф був дуже вузький та короткий. Спідниця плаття починалася високо від талії, стала широкою, з клинцями, зібраною в складки, і волочилася по землі, утворюючи в парадних костюмах великий шлейф (максимальна довжина доходила до 5-6 м). З метою підкреслити високу талію, у франко-бургундських платтях знову обов’язковим став туго пов’язаний під грудьми пояс. Переважаючою формою рукава був вузький довгий рукав з розтрубом, що закривав кисть, або з круглим обшлагом, дуже часто з хутра. Спереду при дуже низьких трикутних декольте робили вставки з іншої тканини.

Досить поширеним у ХІІІ – ХІV ст. був безрукавий жіночий верхній одяг. Серед нього – нарамники, які носили поверх коти. Проте найбільшу популярність з початку ХІV до середини ХV ст. мало безрукаве плаття, відоме під назвою жіночого сюрко – улюблене вбрання знатних жінок усіх країн Західної Європи. Сюрко відзначалося великими, глибокими та широкими вирізами пройм. З кінця ХІV ст. сюрко стало також відрізним по лінії стегон.

У першій половині ХV ст. у франко-бургундському костюмі знаті деякий час був поширений як верхній одяг жіночий упленд, який підперезувався досить високо по талії.

У жіночих костюмах плащі відігравали більшу роль, ніж у чоловічих. Найпоширенішим видом жіночого плаща була спочатку півкругла, а потім кругла мантія.

Жіночі мантії майже завжди мали шлейфи.

Переважаючий тип взуття – це глибокі туфлі або черевички до кісточок з помірно загостреними носками.

Жіночі зачіски та головні убори упродовж ХІІ – ХV ст. позначені були винятковою різноманітністю і своєрідністю. Довге волосся закручували в «баранячий ріг», вуха закривали, а шию, навпаки, відкривали. Дівчата носили ще розпущене волосся.

Хустки різних типів залишалися найпоширенішим видом жіночих головних уборів упродовж розглядуваного періоду, принаймні до ХV ст. Крім ранніх середньовічних типів, з’явилися нові. Перший тип під назвою барбет, характерний для ХІІІ ст., являв собою невелику косинку, яка закривала підбородок, кінці косинки зав’язувались на голові.

На барбет жінки одягали берети або накидали дорогі покривала. Іншим типом хустки був омюз – своєрідний капюшон, розрізаний спереду, зі звисаючими кінцями з боків та ззаду, які по-різному укладали на плечах та шиї. Омюзи носили в ХІІІ та ХІV ст. переважно городянки. Найпоширенішим типом хусток з ХІІІ аж до початку ХV ст. був горж. Його носили в усіх верствах середньовічного суспільства. Він нагадував ніби широку трубу, викроєну з полотна чи оксамиту так, що з обох кінців вона значно розширювалась розтрубом. Ззаду, починаючи з верху, вона на дві третини своєї довжини була розрізана. Вся шия з усіх боків була прикрита. Горж носили окремо і в комбінуванні з верхньою хусткою-покривалом, омюзом та іншими головними уборами.

До другої половини ХІV ст. жіночі шапочки або капелюшки відігравали значно меншу роль, ніж хустки чи сітки. Єдиним порівняно поширеним капелюшком ХІІІ – початку ХІV ст. було туре – плоский, круглий капелюшок, трохи розширений угорі. У франко-бургундському костюмі капелюшки стали переважаючим видом головних уборів і набули величезних розмірів і найпримхливіших форм. Рогаті V-подібні убори мали завжди «роги» чи виступи, що розходилися від центра в боки. Поширеними, найекстравагантнішими головними уборами упродовж ХV ст. були енени – конусовидні ковпаки дивовижної висоти (до 60 см). Шили енени із цупкої тканини. В Німеччині лосить часто зустрічалися плоскі тюрбаноподібні та валикоподібні головні убори. Всі ці головні убори майже завжди носили разом з вуалями з тонкого полотна або з напівпрозорих та прозорих тканин типу батисту, серпанку чи газу, а також з покривалами з узорчатого шовку. На головних уборах вуалі драпірували різними і часто дуже складними способами.

Начіпні прикраси, досить численні на головних уборах, на інших частинах жіночого костюма зустрічалися рідше. Завжди довгі рукава, зачіски, що прикривали вуха, та хустки виключали носіння таких прикрас, як браслети та сережки. Єдиною суттєвою начіпною прикрасою жіночого костюма, крім поясів, було намисто та нашийні ланцюжки, які набули великого поширення лише з ХV ст., коли декольте платтів значно розширилося.

Приналежності до жіночого костюма оздоблювали хутряним облямуванням і вишивкою, шкіряними та шовковими рукавичками та підвішеними до пояса сумками. Рукавички жінки почали носити значно пізніше, ніж чоловіки, - тільки з ХІV ст., та й то не скрізь. Тому рукавички не були обов’язковою приналежністю жіночого костюма навіть у знаті. Жінки з народу носили на поясах підвішені на ланцюжках чи ремінцях ключі, гольники, ножиці, чотки.

Костюм епохи Відродження (ХV-ХVІ ст.)