Розділ 3

МЕТОДИ КОМУНІКАТИВНОГО АНАЛІЗУ

Семіотичний аналіз

Семіотичний аналіз полягає у дослідженні різновидів комунікації з

наголошенням знакової природи (тобто умовного зв'язку мови і змісту) складників комунікації.

Семіотика розглядає культуру як генератор кодів, культура зацікавлена в існуванні багатьох мов, саме тому ми маємо таку кількість різних мистецтв. Але особливістю кодів культури є не тільки передача змісту, в художній комунікації важливим елементом стає її форма. В кожному випадку вона своя, й навіть може накладати свої обмеження на зміст бо є рівноправним учасником комунікації. Наприклад, епіграма в античному світі виникає як чи не єдиний текст, розрахований не на слухача, а на читача. Це текст, що писався на надгробках, дошках Саме звідси походить стислість епіграми. В свою чергу, цей малий за обсягом текст, аби функціонувати нарівні з іншими, виробив у собі відповідну афористичність, влучність. Отже, форма наклала свої обмеження на зміст, задавши йому відповідні координати. Ми можемо зобразити це взаємовідношення так:

Форма Зміст

Метал

Дерево ——————— стислість ——————— афористичність

Глина влучність

Рис. 5

Схема взаємовідношення форми та змісту тексту

С. 41

Якщо форма мас такс значення, виникає проблема повноцінного перекладу з однієї мови на іншу. Як перекласти роман у балетну форму якщо навіть у кіно він утрачає багато? Ми бачимо, що кожного разу працюють різні матеріали, вимагаючи своєї форми. Тому семіотика стверджує неперекладність текстів культури різними мовами, маючи на увазі, що принципово не вдасться перекласти багато характеристик, властивих тій чи тій мові мистецтва.

Навіть різниця письмова/усна мова вже закладає суттєві розходження. Ю.М.Лотман, наприклад, вважає, що письмова культура зорієнтована в минуле, а усна - в майбутнє. Люди зверталися до чаклунів чи ворожок, аби дізнатися про своє завтра. Сьогодні " необхідність " порадитися" (з лікарем, адвокатом, старшим) являє собою рудимент тієї самої традиції". Усна культура дозволяє включати до спілкування багато символів нижчого гатунку.

Семіотичний аналіз цікавить дослідників ще й тому, що дозволяє об'єднати зусилля при аналізі складних комунікативних процесів, побудованих на передачі інформації одразу по багатьох каналах. Так, релігійна комунікація в храмі може використовувати всі канали одразу, включаючи смаковий і нюховий. Найчастіше можна аналізувати розповсюджене в суспільстві поєднання візуального й вербального повідомлення, це може бути фото в газеті³, виступ по телебаченню⁴ або реклама. Й тут саме семіотика стала чи не єдиною наукою, що дозволила це зробити.

Головною рисою семіотичного типу аналізу стає використання інструментарію, відпрацьованого лінгвістикою: намагання знайти сталі одиниці коду - знаки, зрозуміти особливості їх поєднання в одиниці вищого рівня, знайти особливості їх використання людиною. Тому загалом семіотика складається з трьох частин, кожна з яких має свій об'єкт:

' с.42

1) семантика (відношення знака і референта);

2) прагматика (відношення знака і людини);

3) синтактика (відношення знака і знака). Відповідно йде пошук сталих структур на кожному з цих рівнів. Наприклад, Р.Барт знаходить таку інтерпретацію подібних правил на матеріалі мови їжі: 1) правила заборон (їстівні табу); 2) різновиди опозицій типу солодкий/солоний; 3) правила поєднань, які можуть реалізуватись одночасно (рівень окремої страви, де гірчиця, наприклад, може сполучатися з м'ясом і не може з тортом) або послідовно (рівень меню); 4) звичні способи прийому їжі, які слід розглядати як варіант окремої " риторики харчування". Ми бачимо, як дійсно вже відомий інструментарій застосовується на новому матеріалі. Можливість цього пов'язана з тим, що мова виявилася набагато складнішою системою, ніж усе інше, що створене людиною. Тому, якщо інструментарій може розв'язати складне завдання, він зможе це зробити й у простішому випадку. До цього можна додати й те, що інколи мовні структурні ввіходять у структури нові як матеріал і теж впливають на його формування. Це ми маємо у випадку роману, театру, кіно тощо. Тому перші, дослідження з семіотики в колишньому СРСР використовували такі терміни: природна мова вважалася первинною моделюючою системою, а всі інші мови - вторинними, в яких досить суттєвим елементом ставав вплив мови природної. Класиками цього типу аналізу вважаються у нас Ю.М.Лотман, на Заході - У.Еко.