Посткомунікативні процеси

Жодна комунікація не є завершальною. З одного боку, після неї йдуть людські дії, а з іншого - на її грунті може бути побудована нова комунікація, яка активно спирається на вже вимовлене. Діалог весь час реалізує цю залежність свого слова від слова іншого. Не тільки стосовно змісту, а навіть стосовно дослівного повторення. Поряд з комунікативними процесами можна з упевненістю виокремити посткомунікативні процеси, розуміючи під ними процеси вторинної комунікації, які причинно взасадничені текстами первинної комунікації. Причому залежність між первинною та вторинною комунікацією може бути різною. Істина у первинній комунікації може продовжитися брехнею у вторинній (порівняйте розповсюджене висловлювання: " Коли рекламують, то воно погане"). Або брехня первинної може мати результатом істину вторинної: так, у творчості А.Ейнштейна маємо залежність і великий вплив на нього праць Е.Маха. Все це підтверджує непростий характер таких взаємовідносин. І післякомунікація не є автоматичним розширенням первинного комунікативного процесу.

С.68

Вона взагалі може не мати місця, що й відбувається у більшості випадків., у систему вторинних комунікацій потрапляють лише особливо важливі для аудиторії тексти й події. Весь потік інформації фільтрується, залишаючи у підсумку лише незначний обсяг, що й продовжить циркуляцію. Але вже в іншому вигляді: масова комунікація продовжиться у буденному спілкуванні. У різні періоди історії людства ми мали різні співвідношення первинних і вторинних комунікативних процесів. Середньовічна наука, наприклад, займалася лише вторинними комунікаціями, бо вона була зорієнтована на тлумачення Біблії, Аристотеля або Юстиніана. Саме тому в той час були сформовані науки типу герменевтики, головне завдання якої полягало в тлумаченні.

В історії людства існували й відповідні заборони на вторинну комунікативну діяльність. Крім державних таємниць, розголошення яких каралося завжди, були таємниці менш офіційного характеру, пов'язані з різними таємними товариствами. У масонів, наприклад, не лише заборонялося передавати інформацію не членам, що є зрозумілим, а навіть між членами дозволеним спілкуванням було лише усне. Та й те було можливим лише після відповідної клятви. У стародавній Індії заборонено було розповідати про тяжкий стан хворого, якщо це могло негативно вплинути на його близьких. В одному випадку ми маємо принципово закритий процес, а в іншому - процес, який потенційно може бути відкритим, але з різних міркувань суспільство не робить цього, накладаючи відповідні обмеження.

Можна навести ще один приклад заборони на вторинну комунікативну діяльність, щоправда, водночас там є й заборона первинної діяльності. У випадку остракізму суспільство забороняє спілкування з людиною. У відповідному відлученні Бенедікта Спінози мовилося: " Попереджаємо вас, що ніхто не повинен говорити з ним ані усно, ані письмово, <...> ані читати нічого, що їм складено або написано".

Визнаючи головну роль первинних комунікативних процесів, не слід забувати про те, що у низці випадків саме вторинні процеси можуть виявитися більш важливими. Саме в них можуть бути прокладені шляхи пізнання. Таким прикладом можуть бути " сократівські діалоги". Саме за рахунок вторинних комунікацій він мав змогу виступати проти існуючих поглядів. Сократ був покараний саме за вторинну комунікативну діяльність, хоча в історії ми маємо безліч прикладів покарання за первинну діяльність.

С.69

Вторинні комунікативні процеси можуть бути набагато більше інформаційно насиченими, настільки, що взагалі можуть закрити первинний процес. 95 тез М.Лютера, які він прибив до брами Вітенберзької церкви, були первинним процесом, що породив нескінченну кількість вторинних процесів, які завершилися навіть двотижневим диспутом. Професор Ек, один з найвідоміших диспутантів того часу, котрий отримав 24 перемоги на диспутах, і викликав М.Лютера на публічний диспут.

Усе це виявилося можливим на тлі нового типу інтелектуального життя. Якщо в середні віки в питаннях ідеології й науки мали перевагу вторинні комунікативні процеси, то поступово особистість отримала права на автономні первинні процеси. Вона вже сама починала приймати рішення щодо правильності тієї чи іншої ідеї. Роль минулих авторитетів, котрі виражали себе у первинних процесах, змінилася. Вторинні комунікативні процеси середніх віків, що займалися тлумаченнями, могли існувати лише на тлі досить абстрактних роздумів, схоластики. Тому у відповідь пішли процеси індивідуалізації погляду на світ.

Вторинні комунікативні процеси мають значення й сьогодні. Соціологічні дослідження кажуть про те, що 20 % людей отримують інформацію від родичів і сусідів, 18 % - із бесід з товаришами по службі. Новини масової комунікації обговорюють (тобто ввіходять у вторинний комунікативний процес): 45 % - з товаришами по службі, 38 - з родичами в колі сім'ї, 11- з сусідами, 8, 3 % - з друзями.

Таким чином, ми можемо констатувати таку особливість: ці процеси досить важливі, бо лише тоді первинний процес досягає своєї мети, коли він дістає відлуння у вигляді процесу вторинного. До того ж, слід додати, що, згідно з даними японських та американських дослідників, головну роль у впливі відіграє навіть не джерело інформації, а її інтерпретатори, які отримали назву лідерів думки, тобто завжди відбувається перехід на вторинний процес, коли це є важливим для суспільства.

При цьому в межах масової комунікації є процес принципово вторинний, бо ми не маємо можливості знайти відповідний до нього первинний процес, - це чутки. Чутки отримують активне розповсюдження ще й тому, що тут адресант, переказуючи чутки адресатові, відчуває себе їхнім автором, джерелом, хоча насправді

він лише передавачем. Тобто, здійснюючи вторинний комунікативний процес, він отримує всі переваги процесу первинного.

Ми можемо розглянути один приклад особливої взаємодії процесів первинних і вторинних - це салон як особливість культури XVIII сторіччя. Салон формував думку, перебравши на себе право первинного процесу. Й у відповідь на нього створювалися вторинні процеси у вигляді статей і книжок. Саме первинний характер салону ми можемо підтвердити ще й його мовним функціонуванням. Мова вищого світу була зорієнтована на мову салону, тобто на жіночі норми. Театр у той період розглядався як продовження тієї розмови, що почалася в салонах. Отже, досить сильний первинний процес викликав до життя велику кількість вторинних процесів. У цьому ж випадку цікаво те, що первинний процес був усним, а вторинні могли бути писемними.

Усно-писемні співвідношення між первинними та вторинними процесами можуть реалізуватися по-різному. Але слід визнати, що усний текст краще підходить до вироблення думки, її формування. Писемний текст - стабілізований і закритий, натомість усний - відкритий. Усне сприйняття відповідно накладає свої норми на структуру повідомлень. Можливо, через це новини, які розповсюджуються каналами масових комунікацій, погано запам'ятовуються, адже вони були створені як писемні тексти.

Деякі тексти існують у нас у вторинній формі без знання первинної. Як приклад, можна навести доповідь М.Хрущова на XX з'їзді КПРС, яка від 1956 по 1989 р. існувала в Радянському Союзі в усній фіксації. Друкований текст краще почуває себе саме у вторинній формі. Він може циркулювати, маючи в собі велику кількість цитатного матеріалу.

Таким чином, комунікативні процеси, які вже завершилися в своєму первинному функціонуванні, ще зберігають свою активність і можуть породжувати нові - вторинні процеси. Вони можуть продовжуватися в переказі, згоді/незгоді, оцінках читачів. Чим активнішою є первинна ситуація, тим більшою є ймовірність того, що вона продовжиться у вторинних процесах. Саме післякомунікативні ланцюжки й мають вказувати на формування суспільної думки.

Вторинні (як і первинні) ланцюжки можуть бути усними й писемними. Писемна вторинна - це оцінка тих чи інших книжок, фільмів, що дається, наприклад, у листі додому. Відповідно можуть бути й масові вторинні комунікації: рецензія в газеті, репліки.

Можливі такі поєднання за принципом " усний - писемний":

А. Усна первинна - писемна вторинна комунікація.

Із спогадів Л.Я.Гінзбург: " Тинянов казав, що Микола І був кар'єристом".

Б. Писемна первинна - писемна вторинна комунікація.
" Фрейд в аналізі дитячої гри показав..." (Л.С.Виготський).

В. Усна первинна усна вторинна комунікація.
" З розповідей Ахматової: Шкловський: " Ви знаєте, що казав Маяковський? Коні ніколи не покінчують самогубством, позаяк, не маючи дару мовлення, - вони не мають можливості з'ясовувати стосунки" (Л.Я.Гінзбург).

Г. Писемна первинна - усна вторинна комунікація.

" Такий роман, - сказав Суслов запрошеному до ЦК Грос ману - можна буде надрукувати тільки через 200-300 років" (Р.Медведєв).

Вторинні ланцюжки теж піддаються керуванню. Вони можуть свідомо створюватися (порівняйте, наприклад, систему " організації рецензування") і можуть заборонятися (порівняйте звичайне " Він просив нікому не розповідати про це").

Вторинні ланцюжки можуть стимулюватися під час реалізації ланцюжка первинного, прикладом чого можуть бути запитання до лекції, до доповіді, що задаються слухачами.

Післякомунікація може бути полегшеною. Вона стає більш активною, коли якийсь адресат, який потім перетворюється на адресанта, є для когось єдиним джерелом інформації. Наприклад, лише він один чув чийсь виступ на зборах (порівняйте звичайне в минулі часи " Що вам там казали? "). У результаті він є власником інформації, дефіцит якої відчувають в його оточенні.

Післякомунікація стає утрудненою, коли здійснюється виклад уже відомої всім інформації. Адресати знають її, чітко відчуваючи вторинність того, що говориться. Такого типу відома інформація може передаватися у вторинних ланцюжках при її досить суттєвій важливості, тоді вступає в дію не звичайний, а ритуальний мовленнєвий акт.

Особиста інформація має багато заборон на трансляцію (наприклад, заборона читати чужі листи). Деякий обсяг особистої інформації суспільство намагається зберігати (порівняйте особистий листок з обліку кадрів, різні анкети, характеристики). Але все це - все одно

С.72

циркуляція серед обмеженої кількості учасників. Щоб розширити це коло, необхідно мати додаткові обставини, які дозволять це зробити.

При цьому в безконтактному комунікативному ланцюжку може заховатися адресант (порівняйте такс явище, як анонімка). Але адресат має бути завжди. Без нього цей ланцюжок не буде виникати. Хоча подекуди він може заховатися за колективною творчістю (порівняйте передову статтю, редакційну статтю в газеті). Адресанта можна свідомо заховати, як це робиться, наприклад, на Празькому конкурсі скрипалів, де музиканти в першому турі грають захованими від журі, яке чує лише звук. Перше знайомство майбутніх чоловіка та дружини в середньовічній Японії відбувалося за подібних умов - між ними була ширма.

Вторинна комунікація може бути несанкціонованою. Наприклад, шли М.С.Хрущов зателефонував до А.І.Мікояна і сказав йому, що не буде заперечувати проти свого звільнення, це одразу стало відомим, бо телефон прослуховувався.

Сьогодні у більшості випадків усна форма намагається переходити у форму писемну, бо вона більш семіотичне важлива. Навіть якщо людина відома, все одно її прізвище фіксується під час допиту. В дописемну епоху усна форма функціонувала як не менш суттєва (порівняйте різного роду клятви, які в реліктових формах існують і зараз, наприклад, підписка про нерозголошення державної таємниці). Але в минулому порушення усного слова було набагато гіршим вчинком. І на початку письмовий документ не мав до себе віри, він радше функціонував як предмет, шматок пергаменту. Тобто писемна комунікація не була тут первинною, а ставала одразу вторинною, наслідком певних символічних дій, які переходили на цей шматок пергаменту. Писемність лише фіксувала цей результат.

Останнім важливим аспектом вторинних процесів стає їхній зміст. Що саме можна переказати? Тут одразу відчувається серйозна різниця. Художня комунікація, як правило, не піддається такому зменшенню. У вторинній комунікації може бути лише оцінка: добрий/поганий. Водночас У вторинному ланцюжку, що виходить з масової комунікації, можлива також передача фактів. Це є свідченням іншої семіотичності художньої Мови, того, що в ній головним є не факт, а власні цінності. Семіотичні мови досить важко піддаються перекладу.

С.73

Вторинні комунікаційні процеси вимагають особливої уваги. Й хоча вони не є оригінальними, це не відображає їхньої реальної ролі в людському суспільстві. Реальна комунікативна ролу подібних ланцюжків може бути набагато більшою, ніж це видається виходячи із суто теоретичних міркувань.

С.74